НА ІВАНА БОГОСЛОВА, У ШЕВЧЕНКОВОМУ

було храмове свято. Земляки Тараса Шевченка, по-давньому — керелівці (кирилівці) запросили гостей — працівників Інституту літератури НАНУ, членів Шевченківського комітету, лауреатів Національної премії України імені Т. Шевченка. Очолював київську делегацію голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, академік Микола Жулинський. Звісно ж, взяли з собою подарунки — ошатні томики з бібліотеки шевченківських лауреатів, які були вручені й музеєві “Батьківщина Тараса Шевченка”, і пречудовій школі, приміщення якої вражає модерном і сучасним обладнанням.Гостей зустрічали хлібом-сіллю, а Микола Григорович Жулинський, який приймав високий коровай нового врожаю, запропонував переломити хліб гостям і господарям — оте частування поєднало нас із людьми Шевченкового краю, поріднило й одразу позбавило наш приїзд будь-якої офіційщини. Бо що ріднить людей на світі найбільше? Спільна молитва і спільний хліб. На молитву рушаємо в храм Івана Богослова, де святкову відправу здійснює його настоятель отець Петро. В миру — Петро Тодосович Бойко, добре відомий всій Україні. Заслужений артист України, диктор Національної радіокомпанії, “голос” багатьох програм радіо “Культура” — чого лишень варті його прочитання “Кобзаря”, української історії, поем Івана Драча?! Втім, розбіжностей у діяльності Петра Тодосовича немає — він творить духовний храм українського слова і є одним з першобудівничих національної Єдиної Помісної Церкви. Храм Івана Богослова почали будувати ще в радянські часи.  1989 року вирішила громада звести церкву, освятивши ім’ям апостола-євангеліста, адже, як відомо, саме в церкві Івана Богослова, що існувала в часи Шевченкові, вперше причастився малий Тарас.Історія спорудження храму і трагічна, й велична, й показова: церковну громаду не хотіли реєструвати, спочатку не виділяли, а потім намагалися визначити земельну ділянку якомога далі від центру села; кошти збирали всім миром, але основна їх частина надійшла з канадського Клівленду, долучилися й українці з Америки. Споруда вражає своїми розмірами і… необлаштованістю. Коштів не вистачило ні на утеплення, ні на усунення вад довгобуду, ні на підлогу, замість якої — дерев’яний настил. Але це храм — у ньому витає дух намоленості, він зворушує українським колоритом і атмосферою — майстерні вишиття парафіянок, що прикрасили ікони, престол і стіни розкішними рушниками, виростили живі квіти, подарували домашні образи — свідчать про те, що парафіяни люблять свою церкву, вірні їй і роблять усе для її становлення. Але без допомоги всієї України, всієї української Церкви не обійдуться. А чому б нам не приєднатися до земляків Шевченка? Сподіваюсь, що цю важливу проблему ми обов’язково підіймемо разом із о. Петром Бойком, із жителями села Шевченкового, з парафіянами храму Івана Богослова і не полишимо її, доки не розв’яжемо.Того ж таки дня кияни побували в Будищі й Моринцях, а дорогою додому ще й ще поверталися до храмового свята: лауреати Шевченківської премії диригент Іван Гамкало, актриса Лариса Кадирова, поет Олесь Лупій, художник Євген Шевченко говорили про те, що Шевченків край  і храм Івана Богослова варті найбільшої уваги й допомоги — і державної, і всенародної. А ще, либонь, кожному з пасажирів цього “шевченкового” автобуса думалося про те, як щедро відзначила й обдарувала природа цю апостольську землю — краса дубових, тополиних, горіхових алей і шляхів-доріг, яблуневих садів, ставкових каскадів, лугових озеречок, мальовничість байраків, ярів, степів описана не раз і не два. То як же нам, українцям, не берегти її, не прикрашати, не шанувати дарами від праці нашої?Вл. кор. “СП”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment