Володимир СТАЛЬНИЙ,
член НСПУ
Дивна річ усе-таки творчість: візьме тебе, заполонить, навіє безліч асоціацій, не запитуючи, поведе до знайомого невпізнаного. Знайомого, бо стільки разів спіткався, але лише ковзав очима навколо. А треба душею побачити. Саме це і спало на думку, коли побував у Будинку творчості Харківської організації Національної спілки письменників України, де ознайомився з творчим доробком поета і фотохудожника Миколи Пивовара, автора багатьох книжок. На цей раз — фотоекспозиція. Звичайно, представлена лише дещиця з багатющого спадку автора, який понад чверть сторіччя співпрацював з різноманітними періодичними виданнями України. Але і це зібрання розкриває ідейно-моральну позицію автора, його ліричну філософію спостережень.
Фотовиставка за масштабами експозиції, технічним і художнім рівнем не має аналогів. Митець прагне відтворити світ навколо і в собі в різних вимірах: експресія, динаміка сучасності, замилування красою природи, гумор, доторки до тисячолітніх пам’яток історії — словом, вражає тематична насиченість фотовиставки.
Експозиція вибудувана навколо монумента на честь Незалежності України на майдані Незалежності в Києві й має назву “Кохаючи, люблю”. Назва виставки збігається з назвою нової книжки поета, яка щойно вийшла друком у видавництві “Майдан” у Харкові.
Свіжість, самобутність фотознімків відзначали багато глядачів, переважна більшість яких причетна до творчості. І за поезіями, і за фото Миколи Пивовара — жива доля, неповторний досвід. Це вже не тільки фото, а й ліричні образки, ліро-епічні ескізи (скажімо, “сім’я” білих лелек чи білих грибів, павучок на світанковій павутинці, скеля “Золоті ворота” Карадагу, велична могуть Шебелинського газопереробного заводу чи “Чорнобривець із джмелем”, прониклива міфологічність Свято-Успенської Святогірської лаври, епічна монументальність Мукачівського замку, велич монумента на честь Незалежності України в Києві).
Кожне фото говорить само за себе почуттями, емоціями, пристрастями, надіями і прагненнями митця. Зостається лише зачудуватися променистою росинкою, спійманою в кадр. Вона реальна і водночас метафорична. Така воля автора, і таке поєднання дає несподіваний ефект — знімок став багатоплановим і набув багатозначності.
Такі щасливі й непередбачувані перепади — в кожному знімку. Головне, що це безсумнівна, відкрита до співпереживання і співдружності щирість. Микола Пивовар відчуває водночас зв’язок і з природою, і з залізною стабільністю машин. Можливо, таке “сусідство трави і металу” і сприяло становленню особистості самого митця.
І в поезіях, і у світлинах Микола Пивовар упевнено традиційний. Він вважає, що жити в Україні, цінувати, відстоювати і захищати, творити її — провідне, основоположне покликання. Ідеться про високе почуття патріотизму, втраченого багатьма. Тут М. Пивовар непохитний, бо має невтомну жагу наближати щасливе, позбавлене братоворожнечі прийдешнє.