XVIII Міжнародний гуцульський фестиваль-конкурс у Вижниці
Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА,голова громади “Лелеки”, м. МурманськЦього року мурманським “Лелекам” випала нагода побувати на XVIII Міжнародному гуцульському фестивалі-конкурсі у Вижниці на Буковині. Тут володарюють величні Карпати. Тож нас приваблювала не тільки можливість побувати на фестивалі, а й побачити оспівані в піснях Карпатські гори. Мені як голові громади хотілося, щоб наша молодь, та й старші жінки, побачили на власні очі, яка гостинна Західна Україна, як тут зуміли зберегти унікальну культуру, як уміють шанувати земляків-українців, хоч би звідки вони приїхали. З радістю побачила очі колег, коли ми ступили на буковинську землю, і зрозуміла, що тепер вони не повірять брехливим байкам про те, що Західна Україна — то щось вороже, налаштоване проти росіян, українців із Росії.Представники оргкомітету фестивалю зустріли нас у Чернівцях, і шлях до Вижниці ми долали зручним автобусом. Пан Юрій, відповідальний за зустріч, ще на вокзалі відразу погодився на наше прохання заїхати дорогою до музею-садиби славетного актора Івана Миколайчука.
Фестиваль стартував 28 серпня, і ми були першою делегацією, яка приїхала до Вижниці. Розташувалися у зручних хатках турбази “Черемош”, у густо-зеленому садку. Уявіть наше враження від величезної кількості яблук і слив під деревами. Хоч ми всі з України, і здавалося б, нас тим не здивуєш, але проживши по 20—30, а то і більше років у столиці Заполяр’я, де кожне яблучко “важить” шалені гроші, та яблучно-сливова високосність здавалася нам казкою або чудовим маревом. А сам фестиваль, троїсті музики, майстри неперевершених витівок на скрипках і цимбалах, сорочки, трембіти, шалено-ритмічні гуцульські танці, винахідливо оздоблені крисані на головах чоловіків-гуцулів, череси, старовинні пістолі-криси, уткнуті за тими чересами. Суцільне захоплення! Так, це ще й просвітницька подорож до того куточка України, який багатьом нашим “Лелекам” був досі не відомий. Люди відкривали для себе Україну, про яку знали лише з передач російського “телерадіо-брехунця”. Ця земля за різних часів зазнала болючих втрат, руйнівної чужинецької сваволі. Але вона живе за вселенським принципом: хто до неї з добрим словом, із щирим серцем, то й вона до того — з відкритою душею; а хто вдерся до неї з мечем, від меча і загине.Усіх учасників фестивалю було понад 1600 осіб. На свято прибули українці з Америки, Канади, Польщі, Румунії, з багатьох областей України та ще ми, з Росії, —19 осіб.Прибули ми на Буковину під прапором Мурманської області, й дуже вдячні очільникам Мурманська й області, бо саме з їхнього благословення наша подорож стала можливою. Адміністрації мера і губернатора надали нам чудові сувеніри, які ми залюбки подарували представникам оргкомітету фестивалю і керівникам Вижницької райдержадміністрації. Фільми і фотоальбоми з краєвидами Мурманщини ще довго нагадуватимуть гостинним господарям фестивалю, що і за межею 69-ої паралелі їхні земляки живуть Україною.Не виникало жодних сумнівів щодо нашої участі в конкурсному змаганні. Адже їхати так далеко і бути просто гостями — не в нашій традиції. Щиро кажучи, трохи боялися, бо колективи-учасники були дуже сильні, добре підготовлені, особливо чоловічі хори, що виводили не менш як чотири, або й п’ять партій. Дуже майстерні у виконанні народних пісень були солістки-жінки. І це добре, що ми не розминулися з конкурсною програмою, бо для нас це був такий майстер-клас, яких тут, у Росії, не буває. Так, в Україні вміють проводити фестивалі. Наш колектив, тобто гурт Народного українського хору “Лелеки”, представив на суд конкурсного журі дев’ять пісень: “Ой гиля, гусоньки, на став”, “Ой не плавай, лебедонько”, “Ой у полі нивка”, пісню Карпатських гір “Верховино, світку ти наш”. Пісні ці запозичені з різних реґіонів України і, напевно, тому наш виступ виокремлювався різноплановістю вибору репертуару. Павлина Матвєєва виконала дві пісні: “Вітре буйний” на слова Тараса Шевченка і буковинську народну “Висока верба”. Катерина Кара заспівала українську народну пісню “Ой виорю я нивку широкую”. Молоденькі солістки Мирослава Аряшкіна й Ганнуся Петрунько виконали українську народну пісню “Сизокрилий голубоньку”, а сама Мирослава заспівала пісню з репертуару Ніни Матвієнко “Ой, роде наш красний”. Члени журі були приємно вражені нашим виступом і, як висловилися самі, порушуючи конкурсний етикет, відразу після виступу нашого колективу висловили подив і подяку за те, що ми на Півночі Росії шануємо і плекаємо рідну мову і пісню.“Лелеки” посіли два другі місця — у номінації хорового виконання і солоспіву. У номінації солоспіву лауреатом фестивалю стала Мирослава Аряшкіна. На завершальному концерті заходу всі гуртом — українці з різних куточків світу співали “Єднаймося, люба родино!” Так ми відчули себе не відірваними листками далеко від Батьківщини, а частиною великого народу із самобутньою культурою.У рамках фестивалю були виїзди колективів з концертами у села району. Ми побували у високогірному селі Лукавці, й там уже виспівали все, що вміли. Після концерту на нас чекала гуцульська вечеря із забавками за участю троїстих музик. Так весело ми ще ніколи не гуляли… Довго ще пам’ятатимемо той щиросердний прийом і доброзичливість. Люди аж плакали, дивлячись на нас. Наших жінок вразили торговельні ряди, розташовані колом на стадіоні, на якому відбувався фестиваль, і поза ним. Ото вже допалися до гуцульських розкошів! Якого намиста тут тільки не було! Ми накупили різних скарбів, бо були тут і плахти, і крайки до жіночого строю, і справжні гуцульські постоли, і сорочки, вишивані хрестиком і бісером, безліч дерев’яних виробів, ліжників, вінків і чілець до дівочих голівок, дисків із записами українських пісень тощо.Під час закриття фестивалю нас привітав міністр культури і туризму України Василь Вовкун. Завжди принциповий до вимог етнографічної абетки, він був задоволений тим, як наші “Лелеки” дотримуються достеменності історичного українського костюма. Особливу увагу звернув на те, як покриті голови наших жінок і дівчат. Тому й запропонував сфотографуватися з нами на пам’ять. Побували ми й на пусканні на бистрі води Черемошу гуцульської дараби. Велика кількість фото — свідки того, яким чудовим був XVIII Міжнародний гуцульський фестиваль, яка то була піднесено-могутня стихія українського культурного буття і миролюбної вдачі нашого народу.Складаємо щиросердну подяку господарям фестивалю за те, що запросили нас до свого краю, до участі у фестивалі, забезпечили нам чудовий відпочинок і добрі згадки про наше перебування.Бажаємо успіхів і наснаги голові Вижницької райдержадміністрації Олександрові Гриндею, голові районної ради Юрієві Никифоряку, директорові фестивалю Іванові Дрончуку, нашому кураторові Наталії Додяк, яка опікувалась нами, наче найріднішими людьми.Многая літа вам, дорогі земляки. З роси і води вам; здоров’я, радості, достатку. Хай минають вас усілякі негоди, а щедрий Господь пошле рясні нагороди за вашу щиросердність і любов до рідної землі.
