Ігор ОЛІЙНИК, м. КиївУ вирі сучасних глобалізаційних процесів Україна як держава визнана незалежною багатьма передовими країнами світу, певним чином і на собі, й на власних громадянах відчула помітний вплив чужоземного на рідне, національне єство. Поява цих впливів — політичних, економічних, культурних тощо — передусім зумовлена зовнішньою політикою двох потужних супердержав — США і Росії, непримиренних опонентів з часів холодної війни й ідеологічної ворожнечі між протилежними системами. Невидима інформаційна війна ведеться у непрості для Української держави часи. Полями битв стають інші світові держави, перед якими постає вибір: або стати на бік Заходу, або визнати себе манкуртом Сходу. Україна — країна, на територіальну цілісність якої за всі часи її існування зазіхали ненажерливі сусіди, намагаючись відібрати в народу волю, віру і право бути хазяїном на власній землі. Корінна нація — українці століттями змушені були жити під гнітом іноземних поневолювачів — польських панів чи московських імператорів (а пізніше — звіроподібних вождів більшовицького режиму). Історія мала б учити нас, застерігати від майбутніх помилок, щоб українська нація збудувала сильну і незалежну, суверенну правову державу. А що ж маємо зараз? На дев’ятнадцятому році незалежності замість держави — суцільний безлад, замість права — розгул соціальної сваволі й хаос. За інформаційний простір України б’ються знову ті самі сторони — Захід і Схід, основною метою яких є остаточне підкорення нашої країни власним інтересам і владі. Американізація з одного боку, зросійщення — з іншого. Україна так перетворюється на звичайну окуповану територію, а її “керманичі”, переконуючи нас у безперспективності розвитку Української держави, радо хапаються за можливість віддати Україну правителям держав-сусідів. Методи впливу іноземних держав мають на меті винищити в наших людях українське, приборкати відчуття рідного. А що ж наша мова? Чому послуговуючись неї у зросійщеному або “модному” суспільстві національно засліплених “тінейджерів”, наштовхуєшся на повне нерозуміння, відверту зневагу до власної особистості? Даються взнаки століття нищення української мови, а насаджена чужоземними зайдами ідея її “непотрібності” у повсякденному житті стає основною і прогресивною ідеєю зросійщеної молоді. Українську пісню зневажливо обзивають “анахронізмом”, а російську чи американську поп-культуру визнають найкращою, неповторною. Триває боротьба, жорстока, антигуманна і безжальна. Не ставитимемо задавати питань: чи вистоїть у цій боротьбі українське, чи здобуде воно справжню державність на рідній землі? Боротимемося, працюватимемо на благо свого, рідного, із твердою вірою у перемогу здобуватимемо українську Україну.
