Іван ЮЩУК, член Центрального правління Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса ШевченкаДо створення першої непідконтрольної політичної організації в радянській Україні — Народного руху — наше суспільство йшло поступово.Одним з таких перших легальних осередків просування до створення національно-демократичної організації став започаткований Сергієм Плачиндою у березні 1987 року при Спілці письменників України Клуб шанувальників української мови. Роботу Клубу, яка тривала майже чотири роки, організовував і вів автор цих рядків. Поштовхом до створення цього, тепер забутого Клубу стала стаття Сергія Плачинди “А мова — як море…”, опублікована 5 березня 1987 року в “Літературній Україні”. У ній, з одного боку, було непідробне захоплення багатством нашої мови, а з другого — біль і тривога за її долю. Автор статті закликав, зокрема, створювати легальні аматорські клуби, які б сприяли розвиткові й збереженню рідної мови, збиранню її багатющої лексики.Повідомлення про засідання Клубу шанувальників української мови при Спілці письменників України з назвами тем для обговорення регулярно друкували в газеті “Літературна Україна”. Засідання Клубу проходили не лише в Спілці письменників, а й у різних вищих навчальних закладах, у науково-дослідних інститутах, на заводах Києва, і це привертало увагу до національних проблем дедалі більшого кола людей — не лише киян, а й приїжджих. Збиралося нерідко 200 і більше небайдужих — серед них були й Олесь Шевченко, й Іван Заєць, і Віталій Дончик, і Юрій Гнаткевич, і Володимир Мулява, й Олександр Мосіюк — майбутні організатори Руху.На засіданнях Клубу шанувальників української мови, які відбувалися майже щомісяця, дедалі гостріше ставилися суспільно вагомі питання, пов’язані не лише з функціонуванням української мови. Тому в ЦК Комуністичної партії України й запропонували голові Спілки письменників України Юрієві Мушкетику на засідання Клубу пропускати лише членів Спілки за спілчанськими квитками, на що Юрій Мушкетик, звичайно, не погодився.На одному з таких засідань Віктор Терен й оголосив про те, що наступного дня в будинку Спілки письменників збирається ініціативна група для створення Народного фронту України.Подібні клуби й товариства з часом почали виникати по всій Україні. З жовтня 1987 року став працювати клуб “Рідне слово” в Полтаві, очолюваний Миколою Кульчинським. На початку 1988-го створюється гурток національно-демократичного спрямування “Криниця” в Переяславі-Хмельницькому. Цього самого року Василь Червоній у Рівному збирає “Шанувальників рідної мови”, а Василь Чепурний об’єднує небайдужих у Чернігові. У червні 1988 року організовується львівське Товариство рідної мови, головою якого стає Роман Іваничук. У листопаді 1988 року виникає тернопільське Товариство рідної мови, очолюване Романом Гром’яком, одеське Товариство української мови та культури ім. Т. Шевченка “Південна громада” та ін. Активну участь в організації цих гуртків, клубів і товариств беруть люди, які потім організовуватимуть Народний рух України.Нарешті 11—12 лютого 1989 року відбувається установчий з’їзд Товариства української мови ім. Т. Шевченка на чолі з Дмитром Павличком, яке об’єднало в одну організацію всі розрізнені національно-патріотичні гуртки й товариства України. І вже 20 травня статут Товариства української мови було зареєстровано Радою Міністрів УРСР. Так виникла перша легальна, незалежна від Комуністичної партії громадська організація, яка й стала підґрунтям для створення пізніше Народного руху України за перебудову. Адже саме активісти Товариства української мови й стали засновниками Руху.І саме за мандатами Товариства української мови ім. Тараса Шевченка було обрано більшість народних депутатів, які ввійшли до Народної ради у Верховній Раді України I скликання й домоглися проголошення 1991 року незалежності України.На жаль, з часом керівники й активісти Народного руху в більшості випадків відійшли від Товариства української мови, яке згодом перебрало традиційну, але свого часу заборонену назву “Просвіта”. І сам Рух, перетворившись на партію, перестав виконувати свою первісну консолідаційну роль. Якщо радянська Верховна Рада України 28 жовтня 1989 року прийняла ще напівколоніальний “Закон про мови в Українській РСР” і проголосила українську мову державною в Україні, то наступні Верховні Ради в умовах уже державної незалежності й досі не спромоглися бодай виправити, удосконалити цей Закон і домогтися його виконання. І Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка внаслідок різних непорозумінь та чвар між колишніми учасниками єдиного Руху виявилося ослабленим через брак колишніх його ентузіастів. Але “Просвіта”, як позапартійна організація, поки що залишається єдиною загальноукраїнською організацією, яка може згуртувати національно-демократичні сили України. Бо поки що жодна з партій цього зробити не здатна, як колись це зробив Рух.
