НІ РІДНОЮ, НІ БІЛОРУСЬКОЮ

Валеріан ТИНЧУК,м. Ківерці, Волинська обл.Восени Любешів, райцентр на Волині, відзначив 525-ту річницю першої згадки про це невеличке селище. Радість свята розділили й сусіди. Були представники з районів Волинської області, Івано-Франківщини, Львівщини, народні депутати України, від глави Уряду… Надійшли привітання від Президента України.    Моє ж вухо під час привітань неприємно вразили уже перші слова, які виголосив представник делегації сусіднього Івановського району Білорусі, населеного, до речі, етнічними українцями. Вітання чомусь звучало російською. Я згадав, що в радянські часи, коли тут відбувалися дружні зустрічі із сябрами, любешівці просили промовців: “По-білоруськи! По-білоруськи!” Оратори із задоволенням продовжували виступати мовою свого народу.А тут мій вигук “по-білоруськи” викликав у гостя неприязнь, дражливе виправдання: “А я могу і по-украінскі!” І продовжував вітання, як і почав. Хтось із приїжджих мені пояснив, що промовець — уродженець Львівщини, українець. Мені ж подумалося: “Який він там українець — малорос, недоукраїнець, що не визнає ні української, ні білоруської мов”. А в Білорусі до відома читачів, впроваджено двомовність — те, що вороги української незалежності й нам прагнуть нав’язати. А випадок у Любешові є яскравим підтвердженням можливого фіналу мовної політики і в Україні, на кшталт тієї, що перемогла у сусідів.Повчився б той “білорус” у керівників зарубіжних делегацій, які хоч перше речення промовляють українською, демонструючи повагу до нашої держави й народу, а не відданість “єдіной і нєдєлімой”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment