НАТХНЕННИМИ ОЧИМА ЧЕБРЕЦЮ

Василь Рябий із Коломиї — просвітянин, журналіст, засновник літературного товариства, куратор молодіжної літстудії імені Т. Мельничука, ведучий літературної рубрики в газеті “Коломийський вісник”, автор багатьох книжок поезій, зокрема, “Варта траВ” (2004), “ЖалоколаЖ” (2006), “Віно коконіВ” (2008). Останні дві побачили світ завдяки видавцеві Ігорю Третяку за сприяння шанувальника красного слова коломийця Федора Хільчука. Своє плече тут підставила і “Просвіта”, підтримуючи автора, популяризуючи його творчість: у Видавничому центрі “Просвіта” вийшли його збірки поезій “Постріл горіха” (1994), “Зіниця на крилі метелика” (1997), “Ловіння снів” (2001). 

Василь ГЛАГОЛЮК,голова Коломийського міськрайонного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка, заслужений працівник освіти України, член НСЖУПовнозвучна, багатотемна книжка “Варта траВ” складається з восьми збірок. Явищем у літературі критика назвала книжку сонетів “ЖалоколаЖ”. 2008 року її було висунуто на здобуття Шевченківської премії. Поет і мовознавець Олекса Різниченко, досліджуючи унікальний сонетний доробок, сказав, що “Василь Рябий — першотворець малого вінка сонетів. А коли пірнув у його новотвори, то погодився, що маємо справу зі справжнім майстром, який глибоко й оригінально мислить” (журнал “Перевал”, ч. 3, 2007). Критик і літературознавець Петро Сорока писав про цю книжку: “Складна і велична симфонія від Василя Рябого — 333 сонети у 30 вінках з паліндромною назвою “ЖалоколаЖ”. Гра зі словами і звуками — змішування, схрещування, зрощування, злиття, що відкриває незглибимі таємниці мови. Право, куплене Любов’ю (“Молився і Всевишнього просив до серця притулити дивослово”), що дає змогу пролити таку зливу самоцвітів, відкрити нові кольори, грані та якості слова” (з книжки “Перед незримим вівтарем”, 2008).Особлива книжка “Віно коконіВ”, яка складається з десяти збірок. 

Назву “Віно коконіВ” Василь Рябий взяв невипадково. У післямові він говорить про Метафору, яка його знала раніше, ніж він її. Поет, бажаючи відкрити таїну, пояснює свою позицію: “Напевно, моя муза таки насправді веснянкувата з народження, і веснянок в неї стільки, що вона, на щастя, натхненна перебігом кольорів, не заплющує очей на біле і чорне, обирає Красу, навпроти якої стоїть Цинізм”.У збірці “Розігріта дзиґа” можна прочитати вибрані вірші, якими автор означує себе і світ, природу як одне ціле в біоритмі життя. Тут вміщено і кілька сонетних вінків, низки паліндромів, мініатюр. Поет прагне філософськи осмислити взаємозв’язок радості й печалі в земному часі та просторі, зробити належний висновок про цінності життя: “Весь світ пропахлий полином, // і зоряна чиясь хвилина //згорнулась в макове зерно // чи у пшеничну насінину”.І справді, якщо погортати майже триста сторінок книжки, вдумуючись у поетичні рядки, можна переконатися, що автор не лише бачить боротьбу білого й чорного, а й відстоює світло, без якого нема життя. Збірка “Розхристана ватра” починається віршем:Із роси розгоряється     деньі зникає нічна     синя сажа.Слава Богу, що мальва цвітеі ніхто їй нічого не каже.І не треба летіти ніде,щоб від щастя свого трепетати,поки мальва з росою цвітеі до неї прив’язана хата.Автор, виражаючи себе, мислить у лірично-філософському ключі, однак не оминає й гострих кутів життя-буття. Словом, він прагне не так вплинути на соціальні обставини, як дати спокій розбурханим думкам від незлагоди у світі, щоб зберегти потяг до пошуку Істини, потребу в Гармонії, у тиші Краси. Гортаємо збірку верлібрів “Зарінок чебрецю”, яка починається віршем, що характеризує морально-естетичну концепцію автора: “Живеш і не задумуєшся, що тобі невтомний Ангел стелить пір’ячко в мить падіння, відчиняє храм Одкровення, в якому вірить думка думці, не існує зрада молитви… В огульному натовпі, породженому незлагодою зі світом, триває безперервне спасіння любові — дармове прихиляння неба”. Збірка “Жорноарії” філософська. Це помітно з назв творів: “Функції вихроліній”, “Обчислення тьми”, “Долання гори, якої нема”, “Система дозволів” та ін. Тут виявляються алогізми, які сприяють творенню поетичних образів. Наприклад, частина з триптиха “Чорні переходи”: “Річ не в тім, що темні стежки золоті, а об тім, що окрадений нещирістю дім. Безупинно з реальності в реальність Всевидюща Зіниця міряє переступ на вазі”.У певному філософському настрої написані мініатюри в збірці “Скрізь”. Автор наче розклав на полички, взявши нетипові заголовки до циклів: “Над”, “Тут”, “Хто”, “Між”, “Без”, “Щоб” та ін. Тобто маємо низки думок, поглядів та їхніх нюансів, які розповідають про що ми начебто бачимо, чуємо, відчуваємо, але не здогадуємося про це.живеш — а хоч бизачепився за щосьоком чи серцемхіба то життяяк нічого не болитьЗначною мірою філософська збірка “Зашпори”. Тільки це філософія іншого зрізу, з перевагою буденної логіки. Це поетичні штрихи, мініатюри, образки, етюди про ліричного героя і світ пристрастей, пригоди самого автора, біографізми. Характерний тут прозовірш “Встигнути на день народження квітки”: “Чи можливо встигнути на цьому світі всюди, куди заманеться? Часу, якого вічність, завжди лічені хвилини, встигаєш все в останню мить і сам себе наздоганяєш, поки не відчуєш: стало ще найвсюдіше, і заманутися кудись — найтиповіша помилка мандрів, бо поруч незбагненний краєвид і треба в ньому викупати душу, щоби наблизитись до таїни на нескінченні несподівані встигання… І ось я мало не проспав натхненну історичну мить пробудженого первоцвіту”.З цікавістю читаєш збірку ста восьмивіршів стансів “Течія кори”. Тут поет досягає у двох строфах максимального поєднання думки й почуття, настрою й пейзажу:Хіба здогадувавсь:     десь є іскринкана світі у грудневій пелені.Метелик білим             пір’ячком сніжинкимій полудень             крізь очі набринів.Веде вузька стежинка             через житодо річки і гори,             де сонцескарб.Моя сльоза торкається             до літатравою, маком,             лусканням кульбаб. Викликає болючі роздуми про життя та природу збірка “Мешканець краплини дощу”. Тут вміщені драматичні етюди “Рослинний пан”, “Мінливість барв”, поеми “Падіння насіння”, “Мешканець краплини дощу”, “Квітка, яку не покидають”, “Мить піску”. Вражає цикл поезій пам’яті матері “Сниться мама на горі”. Тому справжнім поетом можна вважати того, хто опоетизував найдорожчу людину, присвятив їй найкращі рядки. Хіба можна без хвилювання сприймати такий верлібр: “У день, коли вишні // збираються розквітати, // щедро цноту роздаючи вітрам, — // прокинулась в мені травинка // і заспівала рідною мовою. // Що я тоді розумів, малий, // навіть не знав, // що то травинка України. // …Заспівала в мені тонко,// розбудила думку — // капнула перша сльоза // з віконцем у даль, // з мамою в ньому…” Окремої розмови заслуговує збірка віршів для дітей з паліндромною назвою “НототоН”. Її варто видати окремою ілюстрованою книжкою. Вірші “Писанка з неба”, “Вишитий храм”, “Щасливий лошачок”, “Хаткоравлик”, “Пташка-нанашка”, скоромовки “Сом і сон”, “ЖукокуЖ”, “Кроторий” та інші наповнені світлою енергією образів, що викликає бажання творити добро, дивитися на світ веселими очима, любити свій край. Процитую уривок з вірша “Квітоліто”, де рясно неологізмів, які сприяють творенню поетичних образів: “літо літить //трава травичить //ромашка ромашить //стежка стежинить //річка річить //жайвір жайворить //а сонце сонцює”. У збірці “Віно коконіВ” читач знайде паліндроми, або вірші-раки, поєднані такою поетичною фігурою як логогриф (коли додаються, нарощуюся чи утинаються склади слова). Привертають увагу зорові поезії, витворені графікою зі спорідненими текстами. Це новий жанр, що розвивається в Україні, й Василь Рябий — один із яскравих його рушіїв, єдиний, хто творить цю форму на Прикарпатті, Закарпатті та Буковині. Паліндром засвідчує гнучкість, сховані резерви нашої мови:літо тілкущі щуквінами лиманіві ті в цвітіа ті лини не міф — іменини літаКнижка “Віно коконіВ” містить багато пізнавально-художньої інформації про світ і людину. Кожна зі збірок засвідчує оригінальність і невипадковість у складі однієї книжки.Такий підхід до формування видання зручний для читача, який має простір для порівняльної характеристики, пізнання творчості поета.Це велика праця коломийця. Вона заслуговує глибокого дослідження літературознавців і критиків. І давно слід осягти весь творчий доробок поета, ліричний герой якого відкриває душу: “В океані чебрецевого цвітіння //ніхто не викрав //з мого погляду світло //і я набуваюся на світі //очима чебрецю”.У сучасній поезії, помітила Шевченківський лауреат Ірина Жиленко, Василь Рябий має неповторний, “м’який, україно-рідний і своєрідний тембр голосу”. Шевченківський лауреат Петро Перебийніс зауважив, що “Василь Рябий — неперевершений новатор не тільки за формою, а й за змістом. Він, як ніхто інший, виявляє тут виняткову цільність. У нього своя архітектура. З міцною кладкою. З ажурною колонадою. Радує око і серце філігранне плетиво веселкових вінків поета. Причому не тільки сонетарних. Як ось нововинайдений вірш-вінок…” (“Космічний рябосвіт”, “Літературна Україна”, 9 квітня 2009):Я світлим доторком ліпивщо уявив, коли світивсяі з погляду єдиного любив,і з ока в око     блиском перелився.Крило безсонної жар-птиціі випестив, і виніжив, пізнав,бо ненароком задививсяяка у нього далина.І зрячий пензель мій сліпийпобачив ніч і недобачив,і я йому порадив: жий,поки, щасливий, не заплачеш.Заснув, мов ангел, на мізинціпід колисковий метроном.І пахне медофарба, як живиця,якою заспокоїв полотно.Я світлим доторком ліпивкрило безсонної жар-птиці.І зрячий пензель мій сліпийзаснув, мов ангел, на мізинці. А ось яку дав оцінку творчості Василя Рябого академік, Герой України Іван Дзюба: “Це не те, що можна швиденько пробігти очима. Це справжня поезія”.  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment