Ніна ТКАЧЕНКО,член НСПУ,м. Прилуки Чернігівської обл.Максим Рильський сказав, що кожна людина — якоюсь мірою поет, бо “живе поезія у мові, у гніві, в посмішці, в любові,… у праці, в радощі зусиль, вона — повітря, хліб і сіль”. То чи дивно, що хтось із нас не тільки віршує, а збирає написане й, оформивши його книжкою, довіряє свої відчуття й почуття іншим. Тетяна Яра, прославши читачеві власну “Стежину” (Київ: “Сталь”, 2009), пройшла нею “Крізь снива, сурми, сльози Батьківщини”, “Крізь шал чуттів”, “Крізь магію пісень” та “Крізь герць думок і уночі і вдень”. Саме такі назви мають чотири розділи поетичної збірки. Напевне, в авторки вона дебютна. Але про це жодного слова. До речі, хотілося б просто знати хоч щось про поетесу й бачити її очі. А втім, Тетяна Яра — людина обдарована різнобічно. Художнє виконання “Стежини” — теж вияв її таланту.Авторка стривожена: покинута у Чорнобильській зоні отча оселя (“Хатонько незабутня, сердешня”, “Ave, мій рідний знедолений краю”), втрата духовної рівноваги (“Мій духовний сад не захищено”, “Ґвалтують душі”, “Нести найважче власну порожнечу”), вболівання за майбутнє України й українців (“Затуманились зорі досвітні”, “Із небуття у небуття”, “В потойбічні свободи”) — все це вихлюпується на сторінки збірки і не залишає й сліду від інертності чи байдужості читача. І вже несила відірватися від того життя, яким сповнена книжка:Дві природи, дві суті, дві радості,А дорога життєва одна.Або таке:Все густіше туман, все щільніше мене огортає,Кольори в пелені, ось імлі вжене видно й тебе…Але в світлиці серця Тетяни Ярої багато сонця. Трепетне, беззахисне і надто чуле, воно випромінює нерозгублену любов до землі й неба, до дерев і птахів. Поетичні рядки дихають спогадами і мріями, близькими й далекими дорогами, які присудила доля.Збірка, щоправда, не завжди рівна. Є небажані вибої (переказ замість образів), дуже приблизні рими. А поруч — щирість емоцій, напруга думки, багатошарове відчуття часу і простору. Під пильним Оком неба!Що побажати поетесі? Писати! Набувати досвіду. “Втрясати” рядки, жертвуючи окремими заради стислої суті. А суть незмінна — пошук Істини.Тож щасти Вам, незнайома Тетяно Яра! Хай Ваша поетична птаха літає високо і вільно!
