Закінчення
УСНЕ ПРОСВІТНИЦТВО — КАНАЛ, ЯКИЙ НЕ ЗАВОЮЮТЬВасиль КУШЕРЕЦЬ, голова правління товариства “Знання” УкраїниЗараз у нас зустріч із редакцією журналу “Трибуна”. Часопис українськомовний, йому близько 50 років. Рейдерським способом у редакції відбирають приміщення. Таке саме відбувається з іншими українськими виданнями: “Наука і суспільство” (видається з 1923 року), “Наше небо” (світоглядний журнал), “Наука і культура” тощо. Ми щойно пережили ще одну рейдерську атаку — захоплення готелю товариства “Знання”. Виграли 18 судів. Приміщення відвоювали, але БТІ не видає документацію на його реєстрацію за рішенням суду. Хочу сказати про солідарність. Ми, звичайно, не перемогли б могутніх рейдерів, які, до речі, при владі, на перших позиціях в усіх великих партіях, якби нам не допомогли українські газети “Дзеркало тижня”, “Слово Просвіти”, “Урядовий кур’єр”, інші видання, Українське радіо.Як ми піднімемо солідарність, народний дух? Треба мати засоби масової інформації. Ми відстоюємо канали, які допоможуть солідаризуватися. Наприклад, товариство “Знання” працює зараз у сфері університету українознавства. Повинна бути освіта дорослих, її зміст — українознавство, філософія України. Проводимо багато цікавих заходів.
Як можемо протистояти партіям, різноманітним фальсифікаціям? Грошей у нас нема. Є один непереможний ресурс — просвітництво. За рік ми перенавчили тисячі бухгалтерів на нові європейські форми і методи обліку. Разом із Президентом ініціювали курси української мови. Можемо повчитися в японців. Усю технічну інформацію вони ведуть японською мовою. Створили автоматичний перекладач на японську. Зробили японську дитину конкурентоспроможною у глобалізованому світі. Ми цього не робимо. Нехай наші діти вчать по кілька мов, але дух повинен бути український. У нас є канал, який досі не завоювали й не завоюють, — це усне просвітництво. Через нього треба зробити наших громадян конкурентоспроможними в світі.“Слово Просвіти”, яке нас підтримало, ми передплатили у кожну обласну організацію.ЗАКОНУ ПРО МОВИ НІХТО НЕ СКАСОВУВАВОлександр КУЛИК, заступник керівника Контрольної служби Секретаріату Президента УкраїниДесять років я очолював Головне управління у справах сім’ї та молоді КМДА, був депутатом Київради перших чотирьох скликань. Але ще до того, з 1988 року, брав участь у створенні передумов, які були напередодні прийняття Закону про мови. Працюючи на заводі “Електронмаш”, зібрав майже 1 200 підписів на підтримку державності української мови, передав Дмитрові Павличку. Закон про мови чинний і тепер, його ніхто не скасовував. Разом із цим Законом було прийнято Постанову Верховної Ради УРСР про введення його в дію. Частина мала бути введена в дію з 1 січня 1990 року, частина — протягом трьох наступних років, і весь Закон — протягом десяти років. Отже, до 2000-го у нас не мало бути жодної проблеми з українською мовою. На жаль, так не сталося. Ще 1990-го, коли було обрано демократичну Верховну Раду, ми на основі тієї постанови, де було зазначено, що відповідальність за виконання Закону покладена на Раду Міністрів УРСР і на виконкоми місцевих рад, створили комісію Київради з національних мовних питань, яка мала контролювати виконавчий орган щодо виконання цього Закону. Влітку 1990-го ініціювали програму “Українській дитині — українську школу”, провели велику роботу з батьками. Було завдання відповідно до чинного законодавства привести освітню мережу кожного реґіону у відповідність з національним складом населення. Багато шкіл перейшли на українську мову навчання. На превеликий жаль, нині, наприклад, у Криму, зокрема в Ялті, яку називають “літньою столицею України”, досі існує єдина українська школа, створена в приміщенні дитячого садочка. Створена вона завдяки зусиллям трьох місцевих депутатів-патріотів. Усі мери обіцяли збудувати приміщення, але його так і немає. Зараз школа не може вмістити охочих тут навчатися. Ми привозили туди комп’ютери, меблі тощо. 2003 року ми замовили дослідження “Чинники національно-патріотичної орієнтації молоді Києва”. Передали до Верховної Ради, щоб озброїти депутатів знаннями, проаналізувати помилки. На жаль, ніхто на нього не звернув уваги.2003 року в нас була програма “Варшава — Києву, Київ — Варшаві”. Я запитав у поляків: “Скільки програм телебачення на території Польщі йде мовою, відмінною від польської?” Сказали: “Нуль”. А в нас скільки? Поляки розповіли, що в них мовна проблема була до 1915 року, коли фактично вся Польща розмовляла російською мовою. Але пан Пілсудський за три роки навів порядок.А ми й за 18 порядку не навели. Телебачення знаємо яке, усі двомовні газети виходять здебільшого російською. Українські в кіосках переважно сховані якнайдалі. Газету “Україна молода” в Криму замовляють лише по 10 примірників — більше не хочуть. Росія — федеративна держава, там понад сто національних утворень. Але жоден депутат Держдуми Росії не дозволить собі виступити мовою, відмінною від російської. Україна — унітарна держава, а що в нас робиться в парламенті, уряді, місцевих радах?Підтримую Заяву просвітян, вона дуже важлива.НАША ЗАГАЛЬНА ПРОБЛЕМА —ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯВасиль ШЕВЧЕНКО, член Центрального правління ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, заступник голови Комітету телебачення й радіомовленняРозмова за “круглим столом” — це можливість приєднатися до людей, які не тільки дбають на словах про українську мову, а справді її відстоюють. Бо це — загальне наше надбання, яке не можна втратити. У владі насправді багато людей, які не тільки мають патріотичні переконання, а й діють. Часом, виконуючи щоденні доручення, це не так легко. Треба пам’ятати про людей, які віддавали життя за незалежність. Повинна бути єдина державна мова, унітарна держава.Наша загальна проблема нині — патріотичне виховання. Насильницькі дії, безперечно, будуть шкодити результату, якого хочемо досягти. Треба створювати якісний продукт українською, коли людина забуває, якою мовою читає. Багато прикладів, коли українські переклади кращі за російські аналоги, до цього треба прагнути. Із радістю приєднуюсь до всіх справ, які веде “Просвіта”, вважаю за честь бути серед просвітян і конкретними кроками створювати наше спільне майбутнє. Я людина дії. Є речі, які можна й треба робити. Згадайте 2007 рік, культурне лихо, коли виселяли на вулиці книгарні, митців у Києві, інших містах. Тодішня влада ухвалила рішення, за яким орендувати приміщення можна було лише на конкурсних засадах. Звичайно, митці не могли заплатити такі орендні ставки, як власники барів, бутіків тощо.Нарешті прийнято мораторій на виселення книгарень, видавництв, переважне право для них на оренду. Це вже конкретний крок. Уже є пільги для української книжки. Такими конкретними кроками, діями ми змушуватимемо ситуацію розвиватися так, як нам потрібно. Важливі звернення до людей, конкретна просвітянська робота. Є певні механізми у владі й люди, які можуть сприяти. У керівництві Комітету є розуміння стратегії розвитку. Українське радіо, Укрінформ — це все державні установи, які працюють на Україну. Спільними діями, наповнюючи наш простір якісним продуктом, можемо наблизити наші мрії, щоб ця держава стала такою, якою ми хочемо її бачити.
