УКРАЇНА — ШОТЛАНДІЯ:  ІСТОРИЧНЕ ПО-РІВНЯННЯ З БАГАТЬМА НЕВІДОМИМИ

Порозуміння між культурами міцне тоді, коли представники цих культур мають близький історичний досвід. У такому разі відстані долає духовна сила: людина здатна уявити шлях, який пройшли інші на тому боці світу. Під час нещодавнього візиту до Шотландії мені спадало на думку, наскільки все-таки близькі Україна й Шотландія. А тому нам варто дружити. Час перебування в Единбурзі потверджував у думці, що ментальності наших народів близькі. Розуміючи небезпеку будь-якого узагальнення, наважуся висловити цю тезу.

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ,Києво-Могилянська академія, “Всесвіт”Як і Україна, Шотландія мала важку історичну долю. Шотландці весь час вказують на свою відмінність від англійців; вони мають власне розуміння ідентичності. І це не національна пиха. Шотландці мають власну гідність, вони багато страждали і багато втратили під час воєн, але вміють пам’ятати і дбати за історичну пам’ять. У цьому можна переконатися, відвідавши Единбурзький замок, збудований у VI столітті.Одне з приміщень замку розповідає про кількість загиблих шотландців у світових війнах ХХ століття. У книгах пам’яті зібрано відомості про тих, хто поклав життя заради своєї країни… Але заради якої країни покладено життя? Над Единбурзьким замком майорить британський стяг, але все, чим повняться стіни замку, — це шотландська минувшина. Шотландія не рахує смерті безіменно, тисячами, мільйонами; вона прагне подивитися в обличчя кожному й утвердити пам’ять про історію в сьогоденні.

Подібності між Шотландією й Україною позначені навіть на лінгвістичному рівні. Скажімо, в шотландській мові є звукосполучення “х”, якого нема в англійській. Натомість цей звук маємо в українській мові. Більшість шотландців, із якими доводилося спілкуватися, застерігали: “Перепрошуємо за погану англійську, оскільки наша рідна мова — шотландська”. Така двомовність вражає. Спочатку було дивно чути, що представники британської культури перепрошують за недостатній рівень англійської мови. Кому, як не британцям бути дороговказом? Але шотландці двомовні, вони без проблем переходять на англійську, але вдома спілкуються рідною. І це не данина часу теперішньому (позаяк при владі Шотландська націоналістська партія), це вкоріненість у національне культурницьке буття. На жаль, українці не мають такого глибинного зв’язку зі своєю землею. А парламентарі й урядовці часом хизуються своїм брутальним ставленням до українських цінностей. В Единбурзі була нагода познайомитися з українцем Олександром Івахненком, який 2001 року виїхав до Шотландії працювати в галузі нафтохімії, захистив докторську. Олександр, людина з царини точних наук, зауважив, що українська й шотландська літератури дуже подібні, якщо брати до уваги тексти XVIII—XIX століть. Ці літератури прагнули утвердити національну ідентичність, визначити константи етноментальної, мовнонаціональної самобутності. Але фундаментальна відмінність полягає в тому, що шотландська література — це простір чину, дії, боротьби. Це література дотепу, жарту, але водночас у кожному творі, прозовому чи поетичному, знайдемо суб’єкта, який діятиме. Українська література на шотландців справляє депресивне враження. Це література сентиментальна і розпачлива, без волі до самобутності. Шотландська література органічно виростає з народної культури, з відчуття етики, а одним з кодів цієї народної стихії є прагнення до самозбереження; це філософія чину, яку можна порівняти з празькою школою в українській літературі. Шотландія шанує не лише історичну пам’ять, а й культуру. Женет Пейслі, шотландська письменниця, яка запросила мене для участі в “круглому столі” про українську й шотландську сучасну літературу, зголосилася показати місця Роберта Бернса, якого у цій країні називають бардом. Шлях місцями Роберта Бернса вразив мене більше, ніж Стретфорд-на-Ейвоні, найвизначніше туристичне містечко в Британії, місто Шекспіра. В Аллоуе зберігся будинок, у якому народився Роберт. Парк навколо — надбання країни, тут прогулювався Бернс у юні роки. Містечко, де народився Бернс, провінційне, але аж ніяк не занедбане. Воно вражає містичною загадковістю, сповнене давніх легенд, переказів. 1785 року Бернс закохався в Джин Армор (1765—1854). Він видав їй письмове зобов’язання — документ, що відповідно до шотландського права, засвідчував фактичний, хоч і незаконний шлюб. Її батько порвав це зобов’язання у квітні 1786, відмовившись визнати поета за зятя. Церковний суд затвердив їхній шлюб 5 серпня 1788 р. Роберт почав працювати на фермі Еллісленд, яку винаймав із березня 1788-го. Ця ферма — також частина маршруту туристів — шанувальників поезії Роберта Бернса.Нині поруч із цвинтарем у Дамфрісі, на якому покоїться Бернс, встановлено пам’ятник, споруджений 2004 року, дружині шотландського барда. Він засвідчує “феміністичну чутливість” шотландської культури, яка, визнаючи талант Бернса, натякає й на велику роль жінки в його житті. Переконаний, що таких виявів поваги чекають і дружини інших визначних письменників.Цього року світ відзначає 250-річчя з дня народження Роберта Бернса. 25 січня в містечках Шотландії люди збираються родинами і читають улюблені твори свого барда. Просто беруть томик і переносяться у світ магії, ілюзії й фантасмагоричної естетики. Це не видається старомодним, це не пережиток попередньої епохи. Виходять друком переробки Бернса. Мені трапилася на очі антологія сучасної шотландської поезії, в якій кожен автор узяв за стартову точку певний вірш чи рядок із Бернса і витворив оригінальний твір. У такий спосіб утверджується історичний зв’язок із надбанням попередньої культури. І в цьому — заслуга Бернса. Якщо в нас діалог із попередниками набуває іноді цинічно-агресивного характеру або минуле зовсім ігнорують, то в Шотландії все не так. Нове неможливе без старого. І шотландська література аж ніяк не консервативна чи застаріла, просто в кожній літературній грі з минувшиною письменник тримається етичних координат, і вони не дають йому впасти в прірву естетичного невігластва. Українська культура на цьому тлі видається і справді консервативною, сприяє виникненню антиукраїнських проектів і текстів. Українська класика потребує модерного обличчя, новітніх прочитань, а не очікуваного (а тому нецікавого) блазнювання, до якого часом вдаються новітні майстри. Якщо рубікон етики не перейдено, гра набуває онтологічної сутності. Етика не є догмою чи ідеологією, а внутрішнім чуттям естетичної міри під час діалогу з історією й культурою попередніх сторіч. Творчість Бернса високо цінував Т. Шевченко (називав його “поетом народним і великим”). Іван Франко наголошував на спільності доль Шевченка і Бернса, а Леся Українка радила братові Михайлові зарахувати твори до антології найкращих зразків світової поезії українською мовою.В Единбурзі існує Українсько-шотландське товариство ще з 1940-х рр., коли тисячі були змушені виїхати з України в пошуках кращої долі. Українська громада в Единбурзі має міцне коріння: так, у самому місті в центральній частині парку встановлено пам’ятну дошку Володимирові Великому (в Лондоні неподалік Українського інституту також є пам’ятник Володимиру). Українська громада дбає про тяглість української історії й культури, провадячи в Шотландії мистецькі заходи, запрошуючи творчі колективи з України. Це Товариство дбає про українське патріотичне виховання, оскільки більшість його представників — вихідці з ОУН-УПА. Допомагає в українській справі й Консульство України в Единбурзі. Олександр Івахненко розповів, що готує кілька важливих проектів, орієнтованих на популяризацію знань про Україну. Так, уже створено Асоціацію українсько-шотландської дружби, що прагне утверджувати дружні відносини між двома країнами. В Единбурзі існує і “Форум Шотландія — Росія”. Тут також із радістю відгукнулися допомогти організувати українсько-шотландський вечір. Попри те, що багато уваги Форум приділяє популяризації знань про російську культуру, проводить і виставки сучасного українського мистецтва. Росія має можливість допомагати цьому Форуму, що сприяє поліпшенню діалогу між двома країнами. На жаль, знань про Україну в Единбурзі бракує: немає можливості ознайомитися ані із сучасною літературою, ані з класикою, натомість у книгарнях — переклади Чехова, Достоєвського, Пєлєвіна, Хармса. Директор “Форуму Шотландія — Росія” Дженні Кар — людина толерантна і прихильна до України. Попри властиву британцям політкоректність, на сайті Форуму торік було розміщено матеріали, що висвітлювали обидві позиції в російсько-грузинській війні, хоч після того на адресу організації в Единбурзі надійшли скарги від Консульства РФ. Тому британці, розуміючи агресивний характер російської поведінки в зовнішній політиці й прагнучи тримати політичний баланс, добре усвідомлюють, хто має рацію в міжнародних конфліктах. Пані Кар висловила інтерес до української культури; в нашій розмові ми зачепили і потребу представлення визначних творів новітньої української літератури на поважному щорічному літературно-мистецькому фестивалі в Единбурзі, що відбувається в серпні. Я розповів, що Фестиваль “Марія” 2010 року буде присвячено А. Чехову, тому варто запросити когось із Шотландії, тим більше що “Три сестри” і “Чайка” й досі — окраса шотландського театру. Дженні висловила надію, що зможе встановити контакти з кількома українськими фондами, щоб знайти підтримку для реалізації спільних українсько-шотландських проектів у царині літератури (переклад сучасної української літератури в Шотландії).Вразила зустріч із дивовижним шотландським композитором на ім’я Дмитро Морикіт. Хоч він і виріс у Шотландії, коріння роду Морикітів — на Івано-Франківщині. Дмитро — автор симфонії “Портрет зла”, яку було взято для сценічної постановки. Це ораторія про Голодомор 1933 року як акт цілеспрямованого втручання сталінської влади з метою винищення українського населення (використано архівний матеріал для відеоряду). Всі охочі мають змогу придбати диск, випущений 2008 року. Із Дмитром ми познайомилися на единбурзькому радіо, куди були запрошені, щоб розповісти про Україну. Перекладач Стівен Комарницький сказав, що Дмитро Морикіт — один із тих, на чиїх плечах тримається канал між Шотландією й Україною. Він розуміє, наскільки важливо мати підтримку для України, яка шукає своє мотто і прагне повернути втрачені містки до європейського світу.20 жовтня відбулося обговорення українських перекладів Женет Пейслі в галереї “Гендерсон”. Її власниця Джуліет Гендерсон також має українське коріння: її батьки багато десятиліть тому виїхали з Одеси. На зустрічі були знані сучасні шотландські автори. Коло питань стосувалося техніки перекладу текстів Ж. Пейслі українською мовою (дві книжки “Соромітництво!” та “Чужий врожай”, переклади Ю. Джугастрянської й автора цих рядків), специфіці вибору національної літератури для перекладу. Модерувала письменниця, редактор шотландського літературного часопису “Сhapman” Джой Генрі. Одне з питань, що прозвучало на зустрічі, таке: сьогодні вкрай важливо створити Антологію новітньої української поезії та прози. У Шотландській поетичній бібліотеці можна було знайти Антологію сучасної української поезії, яку було підготовлено в Канаді 1987 року. Але ця Антологія має бути значно розширена і доповнена, тим більше, важливо знайти розумну межу для представлення літературного процесу і материкового, і в діаспорі. У цій бібліотеці можна знайти найсвіжіші іспанські, італійські, угорські, чеські, російські антології. Порожньо лише на українській полиці. Проте знайшов повне зібрання творів Т. Шевченка. Але проблема в тому, що немає перекладів українського поета, навіть перекладів Віри Річ і малярських робіт Шевченка, що в “Мистецтві” побачили світ кілька років тому.Хочеться вірити, що наша література активніше просуватиметься європейськими шляхами, зокрема і до Шотландії. У цій ситуації важливо представити українську класику поряд із новітніми творами, бо неможливо вибудувати сучасну рецепцію без усвідомлення історичного розвитку літератури. Тому українське майбутнє на шотландській землі ще попереду. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment