БАТЬКО МОЛИВСЯ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

В’ячеслав БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ,с. Шевченкове Запорізької обл. Понад 70 років не маю спокою. Відтоді, як заарештували мого батька, хоч він не  мав жодної провини.Був священиком. Ще на початку 1930-х його неодноразово “брали” енкаведисти й тримали по кілька тижнів, особливо в дні релігійних свят. Змушували виконувати найбруднішу роботу, зокрема чистити  нужники. У лютому “активісти” села Дашківки (нині це Кобеляцький район на Полтавщині) прийшли обшукувати нас. І хоч оселя була не нашою, ми винаймали житло, нишпорили по всіх закутках. Нарешті на горищі знайшли старий заіржавілий обріз. Батько не мав до нього жодного стосунку, горищем ми не користувалися. Але саме той обріз на суді став “вєщєствєнним доказатєльством”, щоб звинуватити батька за “хранєніє оружія”.Мати моя була вчителькою. Ще до батькового арешту роботи їй не давали (дружина попа!) а відтоді — й поготів. Дошкуляли хвороби, нестатки. Прогодувати нас, п’ятеро дітей, не мала змоги. І все ж зібралася їхати на Дніпропетровщину, між чужих людей, у надії влаштуватися на роботу й дістати шматок хліба. Брат і сестра залишилися в селі пасти худобу, ще двоє сестер потрапили до “патронату”. Мене забрала дядина — тітка Ксеня до села Веприк, що в Гадяцькому районі на Полтавщині. Жили ми разом із дідом Миколою. Він теж був священиком, у хаті правив службу Божу. Тож, ясна річ, у піонери мене не прийняли, більш того, коли в класі організовували якесь “мєропріятіє”, мене виганяли геть.Мамі таки пощастило влаштуватися на роботу. На Дніпропетровщині, в одному з радгоспів, у “лікнепі” навчала доярок і скотарів читати й писати. Мені ж поталанило відвідати батька в кременчуцькій в’язниці. Я ледве впізнав його, хоч після арешту не минуло й півроку. “Синку, я не маю жодної провини, я тільки добро людям робив”, — писав батько. Далі від нього ми інколи одержували листівку і щораз іншою була зворотна адреса. З тайги писав, що морози там сягають 50 градусів, а їх, в’язнів, змушують працювати. Ми з тіткою Ксенею відіслали посилку із сухарями, салом, цибулею. Довго блукала вона й повернулася з позначкою: “Адресат вибил”.Кадебісти почали викликати мене до Гадяча, допитувалися: “Де твій батько?” Відповідав, що в таборах на Далекому Сході. “А що робить твій дід піп Микола?” — “Богу молиться”. — “Він збирає людей і провадить серед них антирадянську пропаганду”.Викликали до сільради й діда. Але допитатися нічого не могли — дід не цікавився політикою. Це син його, мій батько, читав газети ще з юних літ, навчався, став священиком, господарював на землі, за що “розкуркулили” ще 1929 року. А “найстрашніше” — Службу Божу правив українською мовою.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment