ПОШУК ДОСКОНАЛОСТІ — ОЗНАКА ТАЛАНТУ

Дмитро МІЩЕНКО,лауреат Національної премії ім. Т. ШевченкаПоява нового імені в літературі запам’ятовується не так новою книжкою під не відомим досі ім’ям, як оригінальністю художнього мислення. Опубліковані твори молодої української письменниці Лесі Гончар “Казки портового міста” (К., Сакцент Плюс, 2007) та “Симаргл і Великий Перехід” (К., Нова Січ, 2008) зацікавлять читача передусім тематичною незайманістю, вторгненням авторки у маловідоме, а то й зовсім невідоме історичне минуле, а в освоєнні сучасності — в непізнаний світ підводних океанських просторів.Старше покоління українських письменників пам’ятає, якою згубою для творців художніх цінностей була саме тематична обмеженість. Від письменників вимагали — і категорично — писати про сучасність і тільки про сучасність, а в освоєнні сучасності обмежуватись трудовими подвигами людей соціалістичної доби, темою дружби народів; ідейним постулатом мало бути самозречення в ім’я торжества ідей соціалізму. Навіть тема війни не рятувала становище. Усім рекомендували писати про одне й те саме. Можна не сумніватись, який це був ґандж для літератури, який тлум у художньому освоєнні буття багатомільйонного народу.Леся Гончар, без сумніву, усвідомила це і пішла на рішуче відмежування від “традиції”.Другою прикметою таланту молодої письменниці є те, що вона не піддається спокусі моди — підміняти реальне життя ірреальним. Письмо її образне, як для молодої письменниці на диво досконале, позбавлене штучної надуманості, якою так грішить сучасна літературна молодь.Проглядається й третя складова таланту Лесі Гончар — сміливо брати на себе повинність відтворювати засобами художнього мислення незвідане, на перший погляд неможливе.Пригляньмось хоч би до повісті “Симаргл і Великий Перехід”, першої книжки із серії “Пам’ятниці Предків”. У ній ідеться про те минуле в історичній бутності наших предків, про яке не лишилося жодних історичних свідчень, окрім хіба того, що переселення було типовим і в прадавні часи, і пізніше, зокрема в Середньовіччі. Але найдавніша доба уявляється багатьом не інакше, як туманом, за яким нічого не видно; треба знати значно більше — побут, звичаї, світогляд і світотлумачення доби.Чи мала Леся Гончар під руками матеріали, які допомогли їй якщо не пізнати, то принаймні розгадати побут, звичаї, світогляд таких віддалених від нас предків?Для тих, хто заглиблювався в історичне минуле свого народу, по краплині збирав відомості про нього, давноминуле може видатись не таким уже й туманним.Як ломилися списи, коли у Верховній Раді України йшлося про визнання тризуба гербом Української держави! Невігласи з піною на устах кричали: “Не дозволимо! Це вигадка петлюрівців!” А між тим, тризуб став гербом у державотворчій політиці українського народу вже давно, ще в ті часи, про які йдеться у повісті “Симаргл і Великий Перехід” (а може, й значно раніше). Наші предки зауважили, що життя людей на землі залежить від трьох благодатей: землі, води і вогню, тобто небесного світла. Висловлюючи свою вдячність богам за ці благодаті, вони обрали тризуб за символ вдячності, а пізніше — і гербом держави.Історії відомо, що свого часу на нашій землі мешкали царські скіфи і скіфи-орачі (хлібороби). Невже для мислячого письменника цього не достатньо, щоб стати на думці, що царські скіфи — це прийшле населення, а скіфи-орачі — автохтонне?Хто знайомий із Велесовою Книгою, той не міг не звернути уваги на таке місце в ній: один із пращурів у розмові з іншим згадує ті часи, “як Дарій ішов на нас”. Вважають, що Велесова Книга написана тоді, як існувала праукраїнська держава Антів, а Дарій ішов на скіфів 512 р. до н. е. Того, хто описував похід Дарія, відокремлювали від походу 1000 років. Звернімо увагу: “Дарій ішов на нас…” Отже, МИ були і за Антів, і тисячу років до Антів. Хіба цього не достатньо, щоб вважати, що пращури, про яких ідеться в повісті “Симаргл і Великий Перехід”, — таки праукраїнці, а їхній побут, звичаї, світогляд також праукраїнські?Як зазначає сама письменниця, багато в чому в освоєнні давнього світогляду допомагає їй обізнаність її чоловіка, художника і скульптора Руслана Найди з археологічними дослідженнями Трипільської культури. Достовірність переселення, отже, не викликає заперечень. Важить інше: як пощастило авторці оприлюднити космогонію людей Золотого Віку і не схибити в хитросплетінні людських взаємин тієї доби? Обізнаність із Трипільською культурою, без сумніву, стала в пригоді. Та сприяв і талант, уміння розпізнавати в деталях матеріальних цінностей ціле, а також і помисли творців цих цінностей.Присутність легендарного в осмисленні того періоду безперечна. Герої повісті “Симаргл і Великий Перехід” наділені властивостями передбачати біду, отже, застерегти плем’я, уникнути лиха, що видається неминучим. Деякі з них наділені навіть здатністю перевтілюватись, проникати і проводити з собою людей у потойбічні світи, “туди, де живуть Боги”… Але за всіх ознак умовності в повісті “Симаргл і Великий Перехід” легендарне не суперечить осмисленню реального, воно — стимул для усвідомлення буття людей тієї доби, а отже, і для відродження у свідомості читача історичної пам’яті.Було б дивним, якби в обох творах, що їх виносить на суд читача Леся Гончар, не помічалось чогось спільного. Те спільне — сміливе входження у незвідане, показово оригінальне в нашій літературі. Не можна не помітити і того, що різнить їх. Якщо в повісті “Симаргл і Великий Перехід” реальне домінує над легендарним, то в “Казках портового міста” реальне губиться в перипетіях авторської схильності до надможливого.Звиклий до рішучих дій кіт Флоринд отримує від своїх далеких і не менш загадкових родичів, що мешкають у Великому Акваріумі (океані), різдвяний подарунок і зважується розшукати їх. Йому, мешканцеві портового міста, неважко зробити це: надів скафандр, усівся у подарований підводний човен — і вже на шляху до мети.Ця умовність дає змогу авторці не тільки зацікавити юного читача пригодами, що їх зазнає Флоринд в океані, пізніше — у загадковій Амазонії, а й ознайомити його з дивовижними куточками планети й різноманітними країнами.Тематичний обшир української казки охоплює широкий простір земних взаємин між дітьми й літніми людьми, між людьми і птахами, звірами, знайомить зі світом найрізноманітніших перевтілень, що сприяє розвитку дитячого мислення, схильності до захоплень. Наша казка багата, дивовижна і схиляє дитячу свідомість до гуманних нахилів і вчинків, виховує почуття людяності й доброти. Але вона, за всієї розмаїтості, невичерпна. Життя наших предків на суходолі, в оточенні лісів, річок, озер зумовило бутність героїв української казки на просторах земних. Леся Гончар, опинившись із волі обставин на березі Тихого океану, усвідомила це і зважилася розширити тематичний простір української казки, знайомить юного читача зі світом підводних океанських просторів, загадкової Амазонії чи далекого портового міста.Погодьмося, це таки багатообіцяюча прикмета — зважитись винести на люди той огром невідомого, що таїть у собі океан. Жанр казки, звичайно, дає змогу авторці мислити вільно, розкуто. Але цього не досить, щоб написати цікавий і пізнавальний твір. Переслідуючи саме цю мету — аби твір був і пізнавальним, — авторка може явити і неабияку обізнаність із підводним царством океану, знання психології читача, котрий сприйматиме таємничий світ океанських глибин.Гадаємо, саме ці якості — обізнаність із предметом зображення, а ще схильність молодої письменниці до плідного домислу, фантазії в поєднанні з досконалістю художнього мислення й допоможе їй написати твори, гідні уваги наших наймолодших та й старших за віком читачів.Книжки Лесі Гончар можна придбати у мережі книгарень “Є”, книгарні “Сяйво” та на українських ятках на Петрівці. Там невдовзі з’явиться продовження серії “Пам’ятниці Предків” — повість про давній орден жінок-войовниць (Вовкирій), які першими в українських степах приручили коня. Книжка називається “Вовчиці Вирію” і переносить нас в епоху Сарматії. Для тих, хто цікавиться давньою історією, це, безумовно, буде ще одна можливість поринути в таємничий, поетичний і високодуховний світ праукраїнців.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment