ЖИТТЯ — ЦЕ СОН…  ШОВКОПРЯДА

Дмитро ЧИСТЯКм. КиївНехай дарує мені тінь великого іспанця цей каламбур, але він якнайповніше передає стан, у який поринаєш опісля книжки Оси Ґан Шведер “Сни шовкопряда” (пер. з норв. Галини Кирпи; худ. Надія Дойчева. — К.: “Грані—Т”, 2006.). Книжка вийшла у серії “Сучасна дитяча проза”. Але було б жахливим спрощенням охрестити її “дитячою”, адже маємо один зі знакових зразків “літератури для дітей”, а за Шиллером, геніальний твір — “це висловлювання Бога з уст дитини”.Сюжет оповідки незвичайний, як і все казкове. Дівчинка Юсефіна з мамою Анемоною (!) мешкають в Амстердамі, на невеличкому острівці між метушливим містом і портом, побіля велетенської луки, де оселилися птахи-страхополохи. Анемона працює в ресторані, й від перших півнів до полудня донька сидить у мами на роботі під прилавком і малює. А ще біля будинку росте крислатий каштан і гуркотять потяги. Класичний урбаністичний образок, класична “шухлядна” доля в найкращих традиціях екзистенційної “Нудоти”. Але ж є кілька “але”. Донька страх як любить спостерігати за потягами й садком, а мати відчуває, ніби пограбувала банк, відвідавши бібліотеку. Обидві захоплюються творчістю Лі Бо й читають перед сном “Прощальний обід Шу Юня на вежі Сє-Тяо в Сюань-чжоу”, посмоктуючи карамельки. Юсефіна відмовляється вірити, що вірш той має більш ніж тисячолітній вік… І тут відбувається метаморфоза. “Каштанове гілля скидається на китайське письмо”, сонце сходить саме з їхнього саду, тоді в ньому з’являються шовкопряди, а краєвид перетворюється на китайський вірш. З’являється Лі Бо з очима-серпиками молодика, хмільними танцями при світлі місяця, чудернацькими чайними церемоніями, коли “цівка чаю змішується із цівкою світла вранішнього сонця”, із мандрівками на старому розписаному човні, із приручанням Птаха-Страхополоха (згадаймо Лиса з книжки Сент-Екзюпері), що так і не навчився літати, із нічними графіті й тією первозданною тишею, з якої знову й знову твориться таїнство світу й поезії. І хоч Лі Бо виганяють із ресторану за сомнамбулічно-прекрасне обслуговування клієнтів, і хоча він підточує запаси вин пані Анемони, саме він утверджує весну і зберігає ночами світло в очах. Змінюється також Юсефіна: вона бачить безглуздість ресторанних візитерів, красу свята буднів Анемони, з якої ніби ллється музика, годує птаха із сумними очима канапками зі швейцарським сиром і накриває його парасолькою в негоду, “скрашаючи сірий дощовий пейзаж”, реабілітує злочинців-графітотворців, котрі ніскілечки не переймаються майбутнім своїх настінних експериментів — фіксацій миті. І тому, після прощального свята, після весняно-літнього розкошування світлом, коли підкрадається осінь і час покидати назавжди затишний дім під каштаном (майже як в Ірини Жиленко), полишати птахів і таґерів, коли, попрощавшись із річкою, луками й містом, відлітає метелик Лі Бо й увесь хисткий космос западається, пустка в серці Юсефіни поволі прояснюється, адже “журба неодмінно породить глибшу й більшу радість”, і в синіх окулярах “світ робиться синій-пресиній”. Повагом розкошуючи “Снами шовкопряда”, вчуваєш філігранну й направду українську (а це ж така рідкість у морі перекладів-покручів!) книжку у відтворенні майстрині Галини Кирпи. Скільки знахідок, які неодмінно хочеться взяти до свого лексикону! Зауважуєш цікаву художню манеру Надії Дойчевої, яка вміло передала даоське взаємопроникнення мікрокосму й макрокосму. І хоча редактор Іван Андрусяк категорично заявив на презентації в книгарні “Є” (де не вчувалося жодної незгідної ноти з текстом, із айстрами й хризантемами, зі зворушливо-тихим голосом ведучої Олени Мовчан): “Ця книжка не для дітей”, думаю інакше. Звісно, старшим доведеться щось пояснювати, але сама стихія “Снів шовкопряда” буде дітям близька й корисна. Адже маємо глибоке, хоч і по-художньому закамуфльоване, ідейно-філософське підґрунтя. Оса Ґан Шведер перекодовує в своїй оповідці концепцію світу й митця самого Лі Бо, що являє синтез міфологічного світовідчування, вчення про Дао та конфуціанського канону. Світом керує невидимий центр, у взаємному перетіканні п’яти першостихій — води, вогню, землі, дерева й металу. Митець же слугує посередником між енергією невидимого Дао й енергією власного “я”, осягненого в порожнечі, викликаної медитативним станом “не-діяння”, чи пак усезагального єднання з божественним Нічим і Всім. Слово, вихоплене з цієї порожнечі, вписується у космічний вихор Дао, й увібравши в собі світ речей, мов шовкопряди, висвічує їхню внутрішню сутність. Називання речей — тотожне магії й здатне перетворювати світ. Написання тексту-картини в ієрогліфі, звуковий ряд у ритміці й тоніці й образне семантичне ядро мають стати прямим відображенням небесної гармонії Дао. Саме така сакральна природа мистецтва, постала з ритмів космічних пульсацій Дао, здатна, за Лі Бо, гармонізувати розладнаний світ епохи Тан, що “зійшов зі Шляху на біду” (чи не про наш світ це?). Але чи відбувається гармонізація світів земного й небесного у “Снах шовкопряда”? Питання амбівалентне. З одного боку, світ гендлярів-рестораторів не приймає Лі Бо, і за тим неприйняттям вгадується значно більше — світ офіційний, який не вийшов зі стадії птаха-страхополоха, не навчившись літати. Водночас поет почувається як пташка в повітрі в марґінальному світі художників-графітистів, у природному середовищі трав і птахів, а також із Юсефіною й Анемоною. Власне, “навчання” Юсефіни зводиться до її гармонізації з Дао, навчання “природності” й “не-діяння” — двох основних категорій даосизму, до розвитку фантазії. Невипадково ж Юсефіна наприкінці оповіді міркує геть-таки філософськи. Після довгої тужби за зниклим Лі Бо вона осягає тотожність земного й духовного світу, а образ китайського поета переселяється до її уявного, ментального “я”, в якому “відбиваються верби, що ростуть понад берегом, і хмари, що купчаться між горами, — тож насправді неясно, де гори, а де небо”. Чи така чітка межа між духовним і тілесним? І де закінчується сон шовкопряда?.. Наостанок надаю слово Лі Бо в майстерному перекладі Ярослави Шекери, якій принагідно дякую за цікаву розмову про даосизм. Здається, в цьому чотиривірші, написаному китайським класиком на юсефіниній сорочці, — квінтесенція людської долі: Воду різнемо ножем —     та вона потече ще вільніше,Вип’єм вина утопити журбу —     та вона ще сильніша!Людські бажання здійснитись     не можуть усі у житті;Хвилечки завтра уранці     хай ваше човенце колишуть.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment