Ольга СТРАШЕНКО, лауреат літературної премії імені Василя СимоненкаПам’ятаю осінній день 19 листопада 1989 року. Через весь Київ ішла небачено велелюдна похоронна процесія. Відбувалось перепоховання Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина. Попереду понад головами довжелезної процесії пливли домовини у Вічність, у Пам’ять… Для багатьох українців то був день осяяння, маленька часточка всенародного протесту проти несправедливості, поступу в боротьбі за визволення. Хотілося більше знати про тих в’язнів сумління, в яких “нема зерна неправди за собою”. І ось довгоочікувана книжка Юрія Литвина у моїх руках. Ця книжка мала вийти ще п’ять років тому до 70-річчя письменника й правооборонця. Але тоді світ побачила тільки брошура.Не згасне в людській пам’яті духовний подвиг Юрія Литвина (26 ХІ 1934 — 5 ІХ 1984). Він — одна з найсвітліших постатей визвольних змагань 50—80-х років минулого століття. У його характері — незламність, трагічність і полум’яний заклик. У вступній статті “Поет і правдоборець під в’язничним муром епохи” Ростислав Доценко пише: “Йому (Юрієві Литвину — Авт.) не таланило за життя та й не таланить і посмертно пробитись крізь в’язничні мури й шпарини — із малої табірної зони у велику безконвойну та й урешті до видавничого світу”. Юрій Литвин прожив неповних п’ятдесят років, а якщо скласти докупи суддівські вироки, то виходить 43 роки ув’язнення, та ще півтора року адміністративного нагляду. У тій страшній круговерті виривав можливості на поезію, публіцистику… Народився Юрій Тимонович у селі Ксаверівці, що поблизу міста Василькова Київської області, в учительській сім’ї. Він ще змалку виявляв непокору до насильства антинародного режиму. Наприклад, спробував із товаришами вирватись із колгоспної сваволі й поїхати вчитися в інститут…Патріота п’ять разів засуджували як політв’язня, близько 20 років відбував покарання у концтаборах з часів диктатора Сталіна аж до Черненка! Як “державний злочинець” перебував у Надволжі, Східному Сибіру, Мордовії, Комі, у таборі суворого режиму в селищі Кучино на Уралі, де разом із ним із тавром “рецидивіста” мучилися Василь Стус, Левко Лук’яненко, Василь Овсієнко… А скільки ще там було видатних постатей, яких годі дошукатись на волі!Відколи одній із дарницьких бібліотек присвоєно ім’я Василя Стуса, ми, бібліотекарі Дарниці, щороку приходимо на Байкове кладовище, де сплять вічним сном правозахисники Василь Стус, Олекса Тихий та Юрій Литвин.Нинішньої осені, коли віддавали данину їхній світлій пам’яті, у тиші прозвучав вірш Юрія Литвина:Нас розділяють віддаль, ґрати…Скажи, чи, можеш ти прийнятиМої ще юні почуття?Знайти в тобі своє буття,Велике щастя, юну мрію —Я хочу пристрасно. ЗасіюВіршами свій тернистий шлях…І знову читаю сторінки книжки Юлія Литвина “На лезах блискавок”. Юрій Литвин непоцінований досі поет, крім того, він сам був естетом і шанувальником поезії. Побратими Юрія Литвина відзначають його феноменальну пам’ять — добре знав світову поезію, з пам’яті цитував твори Шевченка, Франка, Таґора, Гюґо, Блока й наших сучасників — Миколи Вінграновського, Ліни Костенко. “У його голові вміщалася ціла енциклопедія світової поезії”, — наголошує упорядник книжки Ростислав Доценко.На початку 60-х Юрій Литвин познайомився в мордовському таборі з Левком Лук’яненком. Вони вирішили передати на Захід достовірну інформацію, як жорстоко поводяться з політв’язнями в Радянському Союзі. Восени 1964 року було готове “Звернення”. Юрій Литвин вивчив його напам’ять, а потім, вийшовши з-за ґрат, зміг передати текст на волю, його опублікували. Про це довідались відповідні органи, і коли Юрій Литвин повернувся на помешкання в рідне село Барахти, його затягали по допитах. “Врешті йому настільки зіпсували нерви залякуваннями й погрозами, що він з відчаю розтяв собі вени на руках”.Литвин — людинолюбний. Ось читаємо: “Я вірю, що любов лежить в основі життя, і вона подолає будь-який фашизм — і це свята правда, яку нам дарує небо. “Я виступив проти держави, тому що люблю життя, людей, а держава чинить зло…”Його розум науковий і чіткий, він автор статті “Правозахисний рух на Україні — його засади та перспективи” (1978—1979), яка стала програмним маніфестом і була видрукувана за кордоном кількома мовами. А ще трактату “Советское государство и рабочий класс глазами рабочего-диссидента”. “Я дійшов висновку, що економічний лад у нашій країні капіталістичний,” — сказав Литвин на суді. Судді порадилися й ухвалили: “У зв’язку з тим, що підсудний Литвин намагається використати останнє слово з метою антирадянської пропаганди й агітації, позбавити його останнього слова”.Книжка містить цікаві документи, які стали відомі нещодавно: “Открытое письмо Брежневу”, “Борцам за свободу и независимость Чехословакии”, “Заява члена Української Правозахисної групи”, судові вироки 1955, 1975, 1979 та 1982 років.У виданні вміщено спогади товаришів по боротьбі. Серед авторів — Оксана Мешко, Борис Вайль, Михайло Горинь, Левко Лук’яненко, Гриць Гайовий, Ростислав Доценко, Василь Овсієнко, Ніна Вірченко.У нарисі “Сова” Гриць Гайовий зокрема згадує, як Литвин познайомив його з Ростиславом Доценком, “не небагато старшим, але набагато досвідченішим, обачнішим і національно свідомішим табірним побратимом”. І вони намагалися повернути Литвина-поета із загальнодемократичної стихії до питомої українськомовної.Василь Овсієнко наводить слова Юрія: “Зараз кинь палицею — то й попадеш на розумного. А от доброта — рідкість. Якби мені сказали вибирати поміж добрим і розумним — я вибрав би доброго, бо розум може бути й злим”. І ще наводить слова В. Стуса про Литвина: “У його присутності останній дурень говорив розумні речі”. І від себе додає: “У присутності Литвина, мені здається, никли озлоблення, ницість, підлота. Коли я слухав його, то часом здавалося, що бачу в нього над чолом сяєво. Із людей, яких я знав, подібне враження на мене справляв хіба що Стус”.Неабиякий набуток — Юрієві листи до Оксани Мешко, Людмили Пашкової, Івана Пашкова, Ольги Стокотельної, до матері Надії Парубченко, до сина Ростислава Литвина (1968—2004), до падчірки Тетяни Поворознюк… Юрій Литвин був не тільки активним правозахисним діячем та публіцистом, а й здібним поетом. Його перу належать вірші українською та російською мовами. Він вірив, що з часом перекладе їх сам або хтось із друзів-перекладачів, і всі вони зазвучать українською. Юрій навіть звертався до Миколи Лукаша, “але щось йому завадило…”Табірні побратими, передусім Ростислав Доценко, зібрали поезії Литвина з різних приватних і державних архівів, і маємо найповніше видання.Юрій Литвин самокритично зазначав: Я не поет, але любов до краюІ ненависть до виблюдків життяРозжарює, мов на горні, чуття,І ось тоді свої вірші складаю…У його віршах б’ється пульс непокірного серця, ці вірші “зов к миру сквозь тюремное окно” (“Борису Олейнику и прочим официальным поэтам”).Поетичний ідеал Юрія Литвина нагадує Павла Грабовського, душа якого полум’яніла:Уперед за край рідний та волю, За окутий, пригноблений люд, Хоч нічого не знайдеш, крім болю, Хоч нас жде невіддячений труд!… Юрій Литвин, як Іван Франко, писав тюремні сонети.Животіти соромно і бридко, Нащо жить, коли нема мети.Коли кращого тобі не видко І не знаєш, як його іти?Його душу проймало все величне й священне й викрешувало вогонь, як це бачимо у віршах “Спартак”, “Петефі”, “Прометей”, “Дума про Кобзаря”. До речі, в концтаборі в Кучино він написав есе “Шевченко-правозахисник”, яке конфіскували “при черговому шмоні”.Перебуваючи в неволі, Юрій Литвин заступався за несправедливо зганьблених, замучених: “Вчера, 11 июня 1977 года, умер осужденный Жеребцов Валерий. Он неоднократно обращался в медчасть, жалуясь на боли в области сердца. Однако ему не только не оказывали помощи, но даже не было произведено необходимого обследования”.У віршах Юрія Литвина — тонкі порухи поетової душі, збуруненої від баченої несправедливості й віддзеркалення природних стихій: “До весни”, “Вже село заснуло…”, “Зриваю квітня день з календаря…”, і відбиток подій сучасності: “Орел пошматував Вкраїни тіло…”, “Бетховен”, а також філософські роздуми.Є поезії в осяянні кохання: “Пригадуєш, коли тремтячі зорі…”, “Під Новий рік я так думки напружу…”, “Не приходи в мой сон…”, “У него было много любви”, “Не осуди, коли мої вірші трояндами не пахнуть…” У віршах Юлія — поєднання ніжності й твердості характеру. Чи не кожен з них, як “відрубаний шматок руди”, загартований громом, а на прапорі слова: “Дерзати!”Зворушують рядки про скорботну матір: вірш Юрія Литвина, їй присвячений: Полетіли ген на теплий західЖуравлі, а клич такий журливий!Вчуєш на світанку, рідна мати,Сум і мій у крику журавлинім…Читаєш, і постає перед тобою образ матері-страдниці замордованого поета. Вона була вчителькою, ледве пережила голод 1933 року, 1934-го народила двох хлопчиків-близнят. Один із них помер. А батько Тимон помер у квітні 1944 року від ран у шпиталі. Під час голоду 1946-го мати Юрія написала лист до брата Миколи, який служив на Кавказі. Той відповів, щоб вона продала відріз на костюм і вирядила малого Юрія до нього, на озеро Ріца. Грошей вистачило тільки на те, щоб доїхати до Харкова. А там за останні карбованці купили Юрієві хлібину, квиток, щоб їхати самому далі, на Кавказ. “Як же ви, мамо, доберетесь без грошей?” — вболівав малий Юрко. Там під час аварії хлопець обгорів і рік пробув у лікарні.А потім, під час ув’язнень сина, були материнські поїздки в табори. Їй не відразу дозволяли побачення, вона благала тюремне начальство, а під час коротких зустрічей ледве впізнавала свого знеможеного сина. Її серце матері надривалося… Їй судилося пережити ранню синову смерть. Надія Антонівна Литвин мусила переживати озлобленість і зловорожість сусідів. Жила в похиленій хатині, й тільки згодом дрогобицькі патріоти спромоглися підлатати її вбоге помешкання. І хтось із “добрих сусідів” поцупив частину цегли й інших матеріалів… Вірю, що ця книжка матиме широке коло прихильників, кожний чесний душею читач почує пульсування рядків Юрія Литвина і “прийде, як поклик нових поколінь”. Нарешті збуваються слова Василя Стуса, звернені до катів: “Наша жертовна кров, пролита в Кучинському концтаборі, навіки пробуде нашою славою, а вашою чорною ганьбою”. А Юрій Литвин звертається до нащадків:І хай моя пісня летить,мов промінь, просторами неба,туди, де Дніпро гомонить, — на рідну Вкраїну до тебе.
