В’ЯЧеслав ГУК: «НІ КІНЦЯ, НІ ПОЧАТКУ  НЕ МАЄ ДОБА ВИНОГРОННА» 

В’ячеслав Гук народився 15 серпня 1974 року в м. Саки (Крим). Закінчив Сімферопольський державний університет (1999). Автор п’яти поетичних збірок: “Грота душі” (Саки, 1998), “Плач Єремії” (Сімферополь: “Таврія”, 2000), “Восьмий день тижня” (Сімферополь: “Доля”, 2002), “Шепотіння, лід і гагари” (Сімферополь: “Доля”, 2003), “Ода невідомій родині” (Сімферополь: “Кримський письменник”, 2006), а також двох романів — “Синдром дитячих спогадів” (грант Президента України для творчої молоді; К.: ВЦ “Просвіта”, 2008) та “Сад Галатеї” (Сімферополь: “СМД”, 2008). Член Національної спілки письменників України. Нині мешкає в Києві. У поезії й прозі В’ячеслава Гука справді “не чутно особливої радості”, адже герой його творів завжди перебуває в екзистенційних взаємовпливах із часом. Минуле (битва під Дюнкерком, російсько-фінська війна та ін.) і майбутнє зважуються в авторській свідомості у вічному сучасному (“ні кінця, ні початку не має доба виногронна”), яке фіксує лише перетікання буття речей з одного стану в інший, і зрештою — відносність динаміки й статики, присутності й відсутності реального світу. Мить, схоплена по-бергманівськи прицільною кінематографічною уявою В. Гука, перетікає зі звука в символіку кольору, запаху, пластики, а внутрішня енергетика тексту породжує оригінальне лексичне й синтаксичне тло. 

А тепер — невелике інтерв’ю:— В’ячеславе, тема часу провідна у Вашій поезії. Як Ви окреслюєте взаємовідносини людини, світу й часу? — Людина за життя має у щось втілитися. Я обрав, за Прустом, літературу. Марсель Пруст вважав, що людина може втілитися лише у мистецтво, що так вона стає поза часом, набуває вічності. Але що ж мають робити тоді неталановиті?.. Хибна формула Пруста, але ж яка приваблива…— Чим поясните звернення до віддалених історичних епох і країн? Поезія — поза часом і простором?— Усе — із підсвідомості, від мене не залежить. Коли сідаю писати, то навіть не знаю, що вийде. Раніше мені дуже часто снилися Олександр Блок і Зінаїда Гіппіус: ніби пані Зінаїда не хоче друкувати віршів Блока, а я з нею сперечаюся через те. Цікаво, що навіть коли вже прокидався, відчував запах кабінету в Санкт-Петербурзі, де це все відбувалося, петербурзьку зиму… І вбивство Григорія Распутіна… Усе моє життя — це боротьба. До речі, вірю у містику. В романі “Сад Галатеї” Асар просить, щоб йому наглядач приніс “Сліпих” Метерлінка, а потім, уже в Києві, Ви, Дмитре, приходите на мій вечір з цим романом і даруєте книжку власних перекладів Метерлінка, і перший твір — “Сліпі”!— Які митці справили на Вас найбільше враження? — Із літератури — Ольга Кобилянська, Віра Вовк (моє знайомство з Вірою Вовк відбулося через її оповідання “Горів Дрезден”), Стефан Цвейг, Герберг Вассму, Кнут Гамсун, Стейн Мерен, Ольга Токарчук (чи не найліпший сучасний польський прозаїк), Ніколь Краусс (над її романом “Історія кохання” я плакав, як дитина, — дуже сильна річ молодої американської письменниці). Музиканти Сібеліус, Букстегуде, Хейнріх Бібер та Пауль Хіндеміт. Із кінематографії — шведський режисер Інгмар Бергман і російський Андрій Звягінцев. Звягінцев, до речі, своїм фільмом “Повернення” вразив навіть самого Інгмара Бергмана, а його “Вигнання” Бергман не бачив: шведська драматична актриса Марія Бонневі надіслала Бергманові диск із цим фільмом, але 30 липня 2007 року Бергмана не стало. Диск із фільмом Звягінцева запізнився на один день! Гра долі…— Які Ваші творчі плани?— Я “пішов” у прозу. До поезії вже майже не повертаюся. Є багато задумів, але для того мені потрібне повне усамітнення, а в Києві його, на жаль, не маю. Найкраще пишеться восени в Криму, щоб у кімнаті пахло крижаними світанками, стиглими яблуками і морем. Восени вийде друком мій роман про Норвегію. Там — суцільна філософія і кров. Роман-експеримент. Ще один зразок “густої” прози. Дмитро ЧИСТЯК

ЗІ ЗБІРКИ “ВОСЬМИЙ ДЕНЬ ТИЖНЯ” (2002)* * *Роздуми про кількість зерна, про сонПісляобідній, глибокий, міцний, в якому — День згасає в золоті лип за ясним вікном;Рука поставить крапку, забувши кому,В листі, що закінчується несподівано на“З повагою”, “з пошаною” чи “бувай здоровий”,Од роздумів про кількість у душі зернаПластилінова лялька піднімає угору брови.Звезені на нове помешкання, квартиру, житлоРечі — пахнуть — до болю — житлом учорашнім.Механізм не виконує своєї         призначеності, лише моторДеренчить, як йолоп, рятуючи         од блюзнірства й фальші.У перших числах закінчується місяць, тиждень, доба,Рот розтягується в усмішці, наче ґума,Поступово стає рівнина     замість гори — горба,Повертають до життя електричним струмом.Я стискаю скроні, а горщикиП’ють дощ із біленої, пухирчастої стелі.Тупо рухаються по колу вагончикиДитячої веселої каруселі.Я вслуховуюся у краплі — телефонний дзвінок завмер,Обриваючи звук як чинник життя, процесу…Із циліндра вийнятий кролик дрижить, як саперПеред вибухом переповненого людьми експреса.ЗІ ЗБІРКИ “ОДА НЕВІДОМІЙ РОДИНІ” (2006) * * *Бджолою продзижчить куля, золотою бджолоюПромайне у безхмарному небі літак військовий,Синя лагуна здаватиметься чужоюЗору, що вбирає пейзаж ранковий.У довгім погляді — губитиметься останняТроянда з вечірньої сукні, вогнем налита, — Як символ несправдженого бажанняАбо як спогад про довге південне літо.Після битви під Дюнкерком — мозок шука спасінняОд вимушеного свідоцтва жаских реалій,Вітер південний розносить кульбаб насінняОд сонної бухти все далі і далі й далі…Пахне зрізаними трояндами, літом, портом,Слух і зір не сприймають буденні розмови й речі,А твій напис — нашвидкуруч —         стерся на довоєннім фото,Де буксир пихкотить проти стрімкої течі.* * * Усамітнене розташування старого цеглового дому,Стіл із вазою, в якій в’януть білі троянди,У довгім листі до тебе я не поставлю кому,Не послухаюся ґестапівської команди.Монограми родинних серветок розкажуть про інше,Напевно, звідси починається хроніка Нори,Приглушений голос — здаватиметься тихішим,А кіноплівка — зафіксує одні повтори.Стомлена ластівка сягатиме у безгранність Синього неба — під стрекотом кулемета,Мої довгі листи нехай залишаться замістьЧорно-білих малюнків реквізованого мольберта.Зміниться часовий вимір — зникне останній полюс, Вересневий праліс маїтиме в сні строкато,А твій забутий, існуючий на загубленій плівці голос, — Розпадатиметься в пам’яті на стакато.ҐЕТЕБОРҐ 1982 рокуТільце вбитого птаха — під знаком зорі Тельця,пасмо волосся, зачеплене вітром, торкається до лиця,ми не тут і не там, а десь у центрі, між, посеред,де мешкав колись відомий усім поет,де чайка не кричить, а просто собі літа,де закінчуються дороговкази, століття, віки, літа, де голос стає відображенням давнинина старих фотокартках, де зображені ми:на задньому плані, бачиш, квіти старих шпалер,біля високого вікна — задумливий офіцер,жінка у сукні з лисячим коміром кольору тютюну,дві високі рами зливаються ув одну,видаючи чотирикутник шахової дошки:         скінчилось життя, як гра,в обличчя вбивці вона подивитися не змогла,це було в Ґетеборзі, закінчувався парад,це все, що пам’ять зафіксувала, витягнула із надрпідсвідомості; ще кров,         яку стирав із сидіння авта таксист,шпиталь, привітання шведською — tack for sist;тепер залишилося дивитися чайці німій услідкрізь стільки подій, крізь стільки забутих літ,твій голос порушує загоєну німотукатегорії неживих речей, кімнату, уже пусту,високі вікна, що ввібрали кришталь небестеплої осені, що лишила усіх нас безтвоєї присутності, без звучання англійських слів:осад часу у склянці життя осів,тому як підсумок, результат, сутність земних речей — тільки сум, тільки сум із кольорової         картки знайомих колись очей.ВІРШІ З РОМАНУ “СИНДРОМ ДИТЯЧИХ СПОГАДІВ” (2008)* * *Сонце ховається за горизонтом.         Година — як вухо — контуженаВ чотирьох стінах нескінченно, напружено тягнеться.На столику залізничної станції —         духмяніє кава остуджена,Тринадцяте: п’ятниця.Півтора кілометра на північ,         у гущину, сонцем пронизану,День скінчивсь непомітно — не спиняючи свого руху,Лише повозка вгиналася під важкими валізамиІ захрясала в багнюці по самісінькі вуха.Куплена майже за безцінь хижа намісника — Для декількох днів, діб, тижнів,         не названих уголос місяців,Не названих шепотом слів — у мовчанні повнісінькім,На конверті — До вимоги — більше не пишеться.Пам’ятаєш, як у гриву коня павутинки впліталися — Крижаної роси крізний сонячний бісер.В саду пружно падали яблука,         стрілки годинника опівдні спинялися,І пахла живицею свіжотесаних дощок тирса.Шипить старовинний годинник із німою зозулею,Яблуко котиться вниз по сходах — у зливу — І падає на підлогу, наче поранене кулею, — Глухий звук одзивається в тиші голосовим надривом. * * *Ні кінця, ні початку не має доба виногронна,Халва духмяніла на білій тарілці учора,І зорі вмивала вода вереснева, солона,І в берег вдарявся напівзатоплений човен.Так солодко-солодко тут після жнив благодатних,Неначе втамовуєш спрагу гірською водою,І небо ясніє над золотом ліз винограднихМедяником житнім чи динею жовто-рудою.Тут кожна піщинка нагадає собою минуле,І в кухлях вино, наче мед молодий, перебродить,А в тиші кімнат, де ополудень діти заснули, — Тільки годинник заведений пошепки ходить.Обсиплються грона, проникнуті сріблом дощинок,І прання просохле у плетені кошики ляже,І розсип сухих прохолодних солодких родзинокНа білому обрусі — нам про минуле розкаже. * * * В твоїх словах не чутно особливої радості,Літак відносить у небо свавільний ротор,Синіє далеч, де горішника зріють зарості,Золота бджола кружля біля кутика рота.Ми можемо насолоджуватись,         подивившись одне на одного,Лисяче хутро сукні викриє дрібні вадиПроміжку часу або яблука, стиглого і холодногоНа підлозі залитої сонцем скляної веранди.Минуло стільки часу, але давні дитячі споминиПроростають, як дар, у душі, і в твоєму голосіЧується жаль, що осінь керує кронами,А сухе зерно зосталося в ніжнім колосі.В верховітті вітер робить присвяти музиці,Час усе залишає без змін, як на тій фотографії,Так куля од поштовху кия докочується до лузи — й цільЗдається досягнутою, і сонце на білім кахліВанної кімнати надолужує речі в виміріПлощини реальності, коли горло на повну міруМоже співати, як птиця в далекім вирії,Визнавши шлях погляду, ока, сльози, пунктиру… 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment