ВОКЗАЛ, ЩО З’ЄДНУЄ БАЛКАНИ ТА СХІДНУ ЄВРОПУ

Чернівецькому залізничному вокзалу — 100 років

У ХІХ столітті залізниця була символом прогресу, тож на місто, через яке вона пролягала, чекав торговий і промисловий розквіт. Чернівцям у цьому сенсі поталанило: будівництво залізничної гілки зі Львова через Ходорів і Станіславів (сучасний Івано-Франківськ) вели такими швидкими темпами (у дві зміни), що 267 кілометрів через мочари, гори й ліси підкорилися за два роки. Роботами керував англієць Томас Брессей, що до того вже працював на залізницях Австралії й Канади. Завданням Томаса Брессея було з’єднати Балкани і Східну Європу. І вже 1 вересня 1866 року кілька сотень підданих Австро-Угорської імперії здійснили незабутній 12-годинний вояж, ставши першими пасажирами цуга (тоді казали саме так) “Львів—Чернівці”. На всіх дев’яти станціях, які поїзд минав під час свого “дебюту”, його вітали юрби народу. Побачити справжній локомотив намагався кожен. Лише в Станіславові, майже на півдорозі між столицею Галичини і столицею Буковини, цуг стояв цілих 47 хвилин, адже місто так готувалося до візиту, що влаштувало з цього приводу грандіозне свято. До речі, Києву довелося чекати на перший потяг ще чотири роки, Харкову — три… 

Перші чернівецькі пасажири прибували до тодішнього двірця — дерев’яної споруди. Це слово раніше навіть писали з великої літери, натякаючи на схожість із палацом. Розташовувався двірець на сучасній вулиці П. Нікітіна. Спочатку вокзал був не лише транспортним вузлом, а й своєрідним атракціоном для чернівчан, з обов’язковим оркестром, що проводжав цуг о сьомій годині сорок хвилин веселою й популярною на той час мелодією.Із часом залізниця простяглася до Новоселиці й Сучави. У місті було створено навіть товариство “Буковинські місцеві залізниці”. Чернівчани стали подорожувати до Відня, Ясс, Бухареста й Берліна. Поїзд з екзотики перетворився на звичайний транспортний засіб. На початок ХХ століття виникла потреба в новому, більшому приміщенні вокзалу. 16 вересня 1906 року на ділянці, де потічок Клокучка болотами розливався на своєму шляху до Прута, урочисто заклали фундамент, а 30 листопада 1909-го відкрили вокзал-красень у віденському стилі — модерновий і модерний. Великий, двоповерховий, на бетонних опорах — бо ж на болоті зведений, — який і тепер один із найбільших у Західній Україні. Його зелена баня помітна здалека: заввишки 20 метрів. Напівоголена Ірида, богиня-вісниця, привітно махає рукою з високого фронтону, мовляв, у нас гостей люблять, недарма на гербі Чернівців — відчинена міська брама. Почет Іриди — чотири амури (двоє з квітами, інша пара — “стрілочники”), теж налаштовані цілком миролюбно. Дивно, але новозбудований вокзал має вигляд клона міського театру, який спроектували відомі віденські майстри Фельнер і Гельмер 1902 року. Схоже склепіння, така сама жінка з факелом на головному фасаді. Збіг, випадковість чи задум? На думку фахівців, це данина панівній тоді моді на модерн, яка й вплинула на таку схожість двох важливих чернівецьких споруд. На початку ХХ сторіччя модерн панував в інтер’єрах, тому його відновили і під час ремонту 1999 року. Вишуканий акорд білого та світло-зеленого кольорів й сьогодні доповнює позолота. Стіни вкривають рослинні орнаменти і маскарони зі стилізованими крильцями. Про нескінченний рух нагадують кадуцеї й стилізовані колеса. Нині приміщення головного чернівецького вокзалу розташоване поблизу центру міста, а 1866 року ця місцевість була околицею. Тому перед Чернівцями постала проблема громадського транспорту. Тоді на допомогу прийшли фіакри. Скажімо, 1872 року налічувалося 68 легких кінних екіпажів, чиї тарифи, маршрути і стоянки регулювали постанови магістрату. Але така прогулянка була недешева. Врятував ситуацію дешевий омнібус (трамвай із кінською тягою), як зараз рятують переповнені тролейбуси та маршрутівки. Та фіакристи до конкурента поставилися по-капіталістичному, вдаючись навіть до закидання омнібусів камінням й обливання пасажирів багном із калюж. Край війні елітарного з демократичним поклав магістрат, ухваливши 1906 року заборону на омнібуси. До того ж, круті вуличні підйоми дуже втомлювали коней. Тож їх вирішили замінити трамваями. За іронією долі, нині, через 143 роки після першого пасажирського поїзда “Львів—Чернівці”, що прибув до чернівецького вокзалу під ревіння натовпу й марш запрошеного оркестру, долаючи ті самі понад 200 кілометрів шляху за довгі 12 годин, сніданком, як було 1 вересня 1866 року, пасажирів уже не пригощають, а проводжають під звуки іншої мелодії. Але як і 100 років тому, місцем, де сходяться шляхи, де зустрічаються і розлучаються, де завжди гамірно і велелюдно, залишається чернівецький залізничний вокзал, який упродовж століття виконує своє завдання, з’єднуючи Балкани і Східну Європу. За історичними матеріалами підготувалаМарія ВИШНЕВСЬКА,м. Чернівці 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment