ПРО ВЕЛИКОГО  — ВЕЛИКИЙ

До 100-річчя Грінченкового Словника

Таїса БУРЛАКА, викладач Київського університету імені Бориса ГрінченкаМи щодня, щохвилини стоїмо перед вибором. Але не кожному з нас дано завжди відрізнити вартісне від минущого, велике від потворного. Тому, як сказала Олена Теліга, задля вміння “бачити справжнє обличчя велетнів, треба бодай трохи піднятися до їх рівня і мати в собі хоч щось з їх відваги”.Таку високу місію піднімати нас до велета України — Бориса Грінченка спроможне невелике число українців. Серед них — Юрій Шевельов (1908—2002), найавторитетніший учений-мовознавець ХХ століття. Він “зробив для української мови те, що Грушевський зробив для української історії”. Саме Ю. Шевельов увів українську мову в світовий контекст, де серед видатних українців вивищується славетне ім’я Бориса Грінченка. Саме Ю. Шевельов, який захищав свої позиції “методами наукового доказу і чесного оперування фактами”, чотиритомний українсько-російський словник Грінченка визнавав вершинним і неодноразово на нього посилався. Саме Ю. Шевельов, досконало освоївши глибини Грінченкового (і не тільки) Словника, зумів побачити в ньому привабливі риси винятковості й виніс ще ніким не спростований вердикт: “Вагу Грінченкового Словника з його 68 тисячами гнізд ледве чи можна переоцінити”. 

ЗА КАДРОМЗалишимо поза нашою увагою проблеми, деталі, пов’язані з підготовкою Грінченкового Словника, окресливши факти.Коли 1862 р. закрили журнал “Основа”, де за ініціативою П. Куліша почали збирати словникові матеріали, стара київська Громада з 1864 р. стала їхнім власником.Працю над матеріалами для словника (збирання, систематизація, редагування тощо) хоч і повільно, з перервами, але поступово продовжували, а керували нею мовознавці П. Житецький, В. Науменко, Є. Тимченко. Так тривало до 1902 р. Із 1884 р. у сфері духовного життя українців стрімко піднеслася надзвичайна, могутня постать Бориса Дмитровича Грінченка — освітянина, письменника (поета, прозаїка, драматурга, публіциста), журналіста, фольклориста, науковця, перекладача, упорядника і видавця, громадського і партійного діяча (член УРП). Не помітити цього було неможливо. Високо оцінивши енциклопедичну обізнаність, грандіозну працездатність і працелюбність, українотворчу спрямованість усього доробку Б. Грінченка (в умовах бездержавності України, усіляких перешкод і заборон), українські вчені й громадські діячі зупинили свій вибір на Грінченкові, запропонувавши йому очолити остаточне впорядкування і редагування матеріалів майбутнього українсько-російського словника. І не помилилися. Після сумнівів і вагань Б. Грінченко прийняв пропозицію. А коли його радниками зголосилися бути видатні мовознавці Павло Житецький (1837—1911) і Кость Михальчук (1840—1914), Борис Грінченко з 1902 р. поринув у вир копіткої, часом невдячної роботи (подолання цензурних рогаток, заборон, науково-практичних неузгодженостей тощо). Усього за чотири  непередбачувано тяжкі роки, тобто 1906-го, підготовлені матеріали направили до найвищого в Російській імперії професійного центру — Російської академії наук. Їм було присуджено другу премію         М. І. Костомарова “за лучший малорусский словарь”. За рік остаточних погоджень, уточнень довгоочікуваний “Словарь української мови” за редакцією, упорядкуванням Бориса Грінченка з додатком його власних матеріалів почав виходити: 1907-й — I том (А-Ж), 1908-й — II том (З-Н), а 1909-й — III (О-П) і IV том (Р-Я). Цей “Словарь української мови”, надрукований “у дещо видозміненій кулішівці справив колосальний вплив на процес нормування української літературної мови”         (І. Фаріон).Сьогодні, у 100-літній ювілей, бунтівна сила і велич Грінченкового Словника продовжує хвилювати його вірних друзів і недругів. Чому?ОСОБЛИВИЙУкраїнська інтелігенція уже ціле століття звертається по консультацію, пораду і науку до єдиного незамуленого українського джерела — Грінченкового Словника. І не тільки українська. Приклад знаходимо у Юрія Шевельова.Жовтень 1952 року. Американський славіст Р. Якобсон узявся надрукувати працю Юрія Шевельова про походження білоруської мови і запропонував своєму студентові Єфраїму Левіну, знавцеві російської й англійської мов, перекласти її з української англійською. Студент Левін узявся за переклад, хоч і не знав української мови. Про це Ю. Шевельов у праці “Мої зустрічі з Романом Якобсоном” розповідає так: “Він дістав словник Грінченка і так зробив свій переклад. Правда, примірник Грінченка, що він мав, був гортаний так часто і так енергійно, що при кінці Левінової праці він увесь розсипався на поодинокі шматочки з дуже потерпілими берегами. Коротко кажучи, це була героїчна праця, вона забрала Левінові добрий рік часу, до осени 1953”.Поставмо кілька запитань, виходячи з цитованого фраґмента. Виявляється, в середині ХХ ст. бібліотеки (і приватні особи) США не мали з УРСР жодного пристойного перекладного українсько-російського словника, якщо довелося звернутися до Словника Грінченка? Невже і досі дехто вважає, що тоді в Україні були такі словники? А чи всі й тепер в Україні вірять, що українці вільного західного світу, як зіницю ока, берегли і вивчали свою святиню — Словник Грінченка? Хіба не є цей уривок з наукової статті вченого взірцем точного, вишукано тонкого, толерантного і глибокого за змістом мовлення, що варто наслідувати?Як талановитий аналітик Юрій Шевельов завдяки глибоким знанням і професійній інтуїції безпомилково виокремлює знакові явища і постаті серед незміренної кількості подібних. Пафос і сенс своєї діяльності великий учений бачив у “піднесенні індивідуального”, а не в пошуках “спільного знаменника”, чим завжди був заклопотаний Р. Якобсон, який, за словами Ю. Шевельова, “гребував українськими речами, аж до читання текстів своїх підшефних авторів”.За виваженим твердженням Ю.Шевельова, Грінченків “словник став sui generis (з латини своєрідний, особливий) зведенням української літературної мови, а також до певної міри визначив на майбутнє принципи й підвалини її стандартизації”. У чому ж Юрій Шевельов побачив своєрідність, особливість Грінченкового Словника?Передусім у тому, що він відбив “суто народну мову, без “кованих” слів, що стали з’являтися після 1870 р.”, а також у тому, що в ньому “майже завжди зазначено місцевість, звідки походить слово”; попри зібрання “запасу слів живої мови (переважно сільської), словник зумів уникнути надмірної реґіональності”; подано не тільки лексику, а й українську фразеологію з поясненням її походження;  це не просто словник перекладного типу, а й у багатьох випадках з тлумаченням російською мовою значення українських слів; “Грінченко включив до свого словника цілу низку слів з галицьких джерел”, бо він так сформулював і втілив у життя свій мовний ідеал: “Мова тоді тільки буде і найкращою, і найрозумнішою, коли в основі її буде народна мова Наддніпрянської України з потрібними додатками з народної мови буковинців або галичан”;  Б. Грінченко мав велике застереження щодо введення до словника новітніх запозичень з інших мов, а тому включив до нього лише давно засвоєні слова на кшталт адреса, пошта тощо; “у найвичерпнішому з передреволюційних словників, словнику Грінченка” зафіксовано низку слів (напр., доповідь, гурток, уряд, установа і т. ін.) з відмінним від теперішнього значенням; Грінченко обережно й виважено вводив термінологічну лексику, особливо запозичену, вважаючи цю проблему дуже діткливою; майже стовідсотково в ньому “збережено закінчення -и в родовому відмінку однини іменників третьої відміни, що є останнім бастіоном форм на -и” (напр., Налетіли гуси з Руси — Т. 4, С. 89; Тільки ж мені до любови, що чорнії брови — Т. 2, С. 387);  збережено початкову букву И у питомих і давно засвоєних словах (див. Т. 2, С.192—194).Особливо в тому, що Грінченкові вдалося великими зусиллями домогтися значних поступок Російської академії наук стосовно правописних норм, а саме: послідовне вживання літери ґ; вживання букви і замість ять, е; вживання апострофа замість ь; вживання літер йо і ьо замість ё.Якщо ж зібрати перелічені індивідуальні риси Словника, то вони вкладаються в ємний вислів Юрія Шевельова: “Весь матеріал нормалізовано щодо фонетики, морфології й наголосу”. Це означає, що             Б. Грінченко вперше в українській лексикографії початку ХХ ст. для вираження української психіки як душі кожної національності ретельно й обґрунтовано сформував “її зовнішню оболонку, образно кажучи, одяг, що припасований до її внутрішньої природи”     (І. Фаріон).Тим, що “свідомість окремішності Грінченко прищеплював”, і виявився його Словник таким неприйнятним та небезпечним для різного штибу русифікаторів усього ХХ століття.А великий гуманітарій, мислитель і патріот Юрій Шевельов за унікальність і безцінність Словника зачисляв Бориса Грінченка до одного “із трьох індивідуальностей, які визначили розвиток української літературної мови, тобто її норми на всіх рівнях”. Ці три імені — Тарас Шевченко, Борис Грінченко й Олекса Синявський. І далі Юрій Шевельов стверджував: “Якщо Тарас Шевченко заклав перші загальнонаціональні основи літературної мови своєю геніальною інтуїцією, а Борис Грінченко своїм методичним підходом і впертою працьовитістю, то Олекса Синявський, як науковець, вніс у процеси нормалізації мови глибоке знання, науковий досвід і розуміння тенденцій розвитку”. До такого висновку дійшов Ю. Шевельов у зв’язку із забороною “Українського правопису” 1929 р., репресіями 30-х років та розстрілами співавтора “УП” Олекси Синявського і його послідовників.Який дивовижної точності й сили ланцюжок трьох поколінь великих подвижників української справи вибудував Юрій Шевельов! Так, Юрій Шевельов увиразнює мовотворчі звитяги Бориса Грінченка, закликаючи до плекання духовної самостійності.Воістину, “найкраще оцінити Великого може Великий, хто сам долав моря й опанував ту стихію”(за Є. Сверстюком).ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВА тепер запитаймо себе, чи прислухаємося ми до мудрої поради Юрія Шевельова: “Мовознавці і не-мовознавці, що дбають за збереження української мови, можуть бути стривожені зникненням у ній багатьох продуктивних рис, що визначають її своєрідність”.Це запитання хочеться адресувати декому з організаторів і виконавців Свята українського словника, що відбулося 22 жовтня 2009 року. Там почули ми дивовижні речі.Наприклад, директор видавництва “Словники-самобранки” Сергій Панченко з нотками суму рапортує: “За останні роки було в нас розроблено та видано понад 60 словників, що насправді мало”. А В’ячеслав Бусел, головний редактор видавництва “Перун”, на цьому святі щиро зізнається в тому, що “в Україні з дня смерті наших видатних лексикографів Жлуктенка і Білодіда припинилося словникарство і почалася сурогатна його заміна. Фізик Широков (директор Українського мовно-інформаційного фонду НАН України) і ваш покірний слуга (цебто В. Бусел), який теж за освітою фізик, тягнучи цей віз, запізналися з такою проблемою: потрібно створювати галузеву термінологію” (Див. “СП”, ч. 43, с. 9).Наведені волання видавців на Святі українського словника викликають сумні роздуми і принаймні з десяток “чому?” Чому на цьогорічному Святі українського словника не знайшлося місця для Словника Грінченка, якому виповнилося 100 років? Чому від видавців чуємо вселенський плач за білодідами — видатними (?) лексикографами сумнівної орієнтації й репутації? Чому в лексикографічній справі перша скрипка належить фізикам, а не такого рівня мовознавцям, які від часу Грінченкового Словника підняли планку словникарства на недосяжну висоту? Чому не чути голосу молодих лексикографів? Невже серед них “геніїв немає? А що, як є, зацькований, а є? А що, як він між нами ходить, геній”? (Із Л. Костенко). Чому проблема створення галузевої термінології стала раптом новою? Та цій проблемі вже мало не 100 років!Тож пізнаваймо наших велетів — Бориса Грінченка, Юрія Шевельова та інших. Щоб не перервався зв’язок між поколіннями, ми мусимо знати, що для Великих головною в житті була “дорога об’єктивної пошукової думки, очищеної від фальші і лукавства”. І будьмо завжди їм вдячними “тим, що зберегли таку дорогу в люті часи” (Є. Сверстюк).P.S. Якби не було видатних праць Юрія Шевельова у двох книгах — “Мовознавство” і “З історії незакінченої війни”, надрукованих 2008 і 2009 років Видавничим домом “Києво-Могилянська академія”, цей есей був би неможливим. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment