БАРВИ ПРОСВІТЛЕННЯ

Так називається виставка творів буддистського культового живопису “тханг-ка” роботи нашого співвітчизника Миколи Дудка, що демонструється нині в Музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Поціновувачі мистецтва, науковці-сходознавці й допитливі глядачі, далекі, однак, від аналітики у сприйнятті образотворчого мистецтва, зазначають дивовижний гармонізуючий вплив написаних мінеральними фарбами на ґрунтованому полотні та обрамлених яскравими коштовними тканинами творів. Їх легко згорнути в сувій навколо дерев’яної штанги і так зберігати в музеї чи храмі або транспортувати. Освячені тибетськими священиками як буддійські ікони, ці твори Миколи Дудка мандрують світом, а до Києва, де і досі живе мати художника, виставка прибула із Санкт-Петербурга. Супроводжувана не менш високохудожніми документальними авторськими фотографіями, вона розширює обрії наших знань і в мистецтві, і в одвічному філософському прагненні людини пізнати навколишній світ й удосконалювати себе в ньому. Більше знає про творчість Миколи Дудка мистецтвознавець Євген Осауленко.Ганна КОЗАЧЕНКО, член правління Українського фонду культури

Євген ОСАУЛЕНКО, старший науковий співробітник музею мистецтв імені Богдана та Варвари ХаненківКоли йдеться про культове мистецтво — однаково, християнське чи буддистське, — прийнято вважати, що доба його великих звершень лишилася в минулому. Мозаїки Софії Київської, фрески Аджанти, рельєфи та статуї Боробудура, ікони Андрія Рубльова чи Йова Кондзилевича… Творці всіх цих шедеврів однаково відокремлені від нас століттями. Тим цікавіше ознайомитися в Музеї ім. Ханенків із доробком сучасного художника, який на високому художньому і професійному рівні розвиває традиції такого екзотичного для нас виду мистецтва, як тибетський буддистський культовий живопис “тханг-ка”.Стосовно Миколи Дудка визначення “громадянин світу” — не перебільшення. Його батько служив у радянських військах, тож майбутній митець народився 1962 року в німецькому місті Дессау. Художнє навчання Дудко проходив у Києві, в майстерні академіка Тетяни Голембієвської, та в Улан-Уде. Саме в Улан-Уде він захопився традиціями східного буддистського мистецтва. Значну роль у цьому відіграли зустрічі з бурятськими й тибетськими священиками. Одного з них — Чог’яла Намхая Норбу Рінпоче художник вважає своїм духовним учителем. Подальше опановування засад живопису “тханг-ка” відбувалося під час тривалих подорожей Бурятією, Монголією, Непалом. А офіційний диплом іконописця художник отримав після роботи в майстерні особистого художника далай-лами ХІV — Ген Сангей Єше.У перекладі з тибетської “тханг-ка” означає “документ на сувої”. Правила і канони цієї традиції викристалізувалися внаслідок творчої переробки тибетцями багатої художньої спадщини Індії й Китаю. З індійською традицією пов’язане головне у “тханг-ка” — зображення персонажів буддистського пантеону. Кожен з них уособлює певну засаду буддистського світогляду, філософії, етики, а водночас — котрийсь із принципів різноманітних психофізичних технік, знайомих нам як “йога”. Вигляд персонажа, точно обумовлений каноном, унаочнює для глядача внутрішній зміст образу.Шанування персонажів призначене для досягнення певної мети і в світському, і в духовному житті. У зв’язку з цим слід пояснити незвичний для європейського глядача розподіл образів буддистського пантеону на “мирні” та “гнівні”. “Мирні” персонажі дарують вчення про шлях до Просвітлення, “гнівні” допомагають позбутися того, що може заважати людині йти цим шляхом, — вад характеру, фізичних недуг, згубних звичок.Змісту й емоційному звучанню відтвореного на “тханг-ка” образу відповідає його пейзажне оточення. Пейзаж у тибетському буддистському живописі з’явився завдяки китайським впливам. Разом із тим тибетських майстрів, на відміну від їхніх китайських колег, цікавили не конкретні, а узагальнені, типізовані образи природи, близькі до пейзажних мотивів народної пісні або творів славетного поета і подвижника ХІ—ХІІ століть Джетсуна Міларепи.Оскільки “тханг-ка” зображує світ з точки зору просвітленої істоти, кольори тут мають бути яскраві й насичені, лінії — каліграфічні й декоративні. Існують навіть техніки почасти малюнка, почасти живопису на золотому (сертан), червоному (мартан) або чорному (нагтан) тлі.Це неабияке випробування для чуття міри й такту європейського художника, адже західна художня традиція значно “стриманіша” в цьому сенсі. Нині чимало людей із Західної Європи, США, пострадянського простору навчаються іконопису “тханг-ка” під керівництвом лам. Проте ні самі лами, ні їхні посвячення не здатні надолужити брак таланту і вміння побачити традицію зсередини. Тому й трапляються серед сучасних “тханг-ка” твори бездоганні з формальної точки зору і внутрішньо холодні й пророжні, або ж незграбні спроби поєднати умовну манеру тибетського живопису з європейським натуралізмом.Порівняно з цим твори Миколи Дудка приваблюють глядача природністю, монументальним розмахом, тонким колористичним чуттям, гармонійним співвідношенням частини і цілого. Персонажі буддистського пантеону і буддистські святі для автора — не далекі абстракції, бо кожен образ художник ніби зігрів власним серцем. У зв’язку з цим серед творів Миколи Дудка, представлених на виставці, особливо виокремлюється “тханг-ка” із зображенням святого Джетсуна Міларепи. Митцеві чудово вдалося показати, як поетичне натхнення перетворює висохле обличчя аскета, який роками жив у високогірних печерах і харчувався  лише кропив’яною юшкою. Довкола постаті поета оповиті барвистими хмарами гори, скелі, льодовики, водоспади. Поряд квітне і водночас плодоносить фантастичне фруктове дерево, розпускаються квітки лотосу. А серед усієї цієї райської краси з’являються маленькі фігурки “мирних” та “гнівних” божеств, буддистських святих…Сподіваємося, що знайомство з виставкою Миколи Дудка стане відкриттям для поціновувачів мистецтва. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment