ГРИП, ВІЙНА І ГРАМАТИКА

Володимир ФЕРЕНЦ,м. Івано-Франківськ Місто жило у страху. Ранкова осіння мряка насторожувала. Мряка — це ідеальні умови для поширення хвороботворної субстанції “тваринного” грипу. На цей раз його названо свинячим. Найгірший грип котячий, але він буде через рік. Хто в масках, боїться менше, решта вдають, що не страшно, але телевізор переконує: треба стерегтися щодня і щохвилини! Мовчазні перехожі поспішають. Із туману постає білборд із дивним написом: “Вона переможе. Вона — це Україна”. Хто цей загадковий ворог, якого має перемогти Україна? Мабуть, ідеться про зовнішнього, бо внутрішні труднощі Україна повинна не “перемагати”, а “долати”. Невже планету захопили прибульці? Стає ще страшніше. Україна не особа, отже, Україна — не “вона”. А чому пишуть “Вона — це Україна”? Адже Україна — це ми, українські громадяни і наша з діда-прадіда земля з усіма Божими дарами. Сяйнула здогадка: вочевидь, той, хто складає тексти на білбордах, не знає української мови. Для українця напис “Вона переможе. Вона — це Україна” означає щось на кшталт фронтового повідомлення. У голові українця цей недоладно-громіздкий текст нормально складається: “Україна переможе!” Люди в масках сторожко поглядають одне на одного. Хтось таємничий пише дивні “дацзибао”, схожі на приховану пропаганду війни чи рекламу порятунку від прибульців. Усім зрозуміло, що Україна переможе, всяке перемагали ми і наші предки, але ж кого переможе, і де той ворог-супостат? Невже традиційно дружня Росія, а може, медово-гостинна Європа? Бути такого не може! Ні, хтось таки сіє паніку серед українців, лякаючи людей. Натовп у масках поволі йде вулицею. Страх сковує, найгірший страх невідомого, і потроху забуваються думки про грип і де взяти гроші. Страх змушує забути щоденні проблеми, і в цьому є хоч якийсь позитив, але ця дивна паніка невідомо від чого… Ні, не паніка, щось інше, болючіше, бо зачепило за живе. Ага, хтось сміє називати Україну займенником “вона”. Ось чому боляче. Україна — це символ існування українців, як слово-святиня на вустах мільйонів борців за волю. Ніхто ж не сміє, приміром, сказати на Богородицю “вона”, бо це святотатство. Так само зі словом Україна. Треба сказати так: “Ніколи в історії нації ніхто не писав і більш не писатиме “Вона — це Україна”. Кажуть, що є в Україні таємнича особа без імені, яка воліє підписуватися псевдо “Вона”, то хай робить що завгодно — працює, лікує, рятує і перемагає, якщо зможе! Але хай ніхто більш не пише того, що боляче ріже слух українця: “Вона — це Україна!” Здогадуюся, що багато хто так думає. Справді, добрі люди, Україна ж не особа, не Шевченкова безталанна Катерина, не “вона”! А стурбовані перехожі мовчать, заховавши емоції під масками, лише кліпають вологими від туману очима. Туман світлішає, і скупе осіннє сонце поволі намацує ще теплими променями землю. Потепліло на душі. Дурниці все це! Україна — це наша держава, а не іграшка в руках найманих політтехнологів. Мине Різдво, настане час виборів Президента, і ми ще покажемо всім, де раки зимують!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment