ДОНЕСТИ НАЙУКРАЇНСЬКІШУ ГАЗЕТУ ДО МОЛОДІ

Ірина МАГРИЦЬКА,кандидат філологічних наук,доцент СНУ ім. Володимира ДаляУ вищій школі працюю вже дев’ятнадцятий рік, тож бачу, що між студентами-філологами початку 90-х і студентами, яких навчаю зараз, є певні відмінності.Раніше серед тих, хто своїм фахом обрав українську філологію, був чималий відсоток вихідців із села (для них українська мова рідна), тепер чомусь таких студентів — одиниці. Думаю, це зумовлено кількома чинниками: 1) у сільській місцевості, принаймні на сході України, швидкими темпами зменшується народжуваність; 2) у батьків сільських дітей значно менше матеріальних можливостей дати їм вищу освіту; 3) рівень знань тих, хто закінчив сільську школу, відчутно нижчий порівняно з тими, хто закінчив школу в місті (а це  безсумнівна перешкода для вступу абітурієнта з села до ВНЗ).За моїми спостереженнями, в 90-х роках студенти виявляли більший інтерес до навчання, більше читали, конспектували і прагнули нових знань. Із сумом помічаю, що нині мало хто зі студентів іде до бібліотеки, щоб щось знайти, прочитати, законспектувати.  До бібліотеки ідуть копіювати джерела, і потім на практичних заняттях лише зачитують із ксерокопії. Тому в нинішніх студентів слабко розвинена культура усного мовлення, вміння дискутувати, аргументувати й доводити власну думку.Можливість послуговуватися Інтернетом далеко не всім студентам пішла на користь: науково-методичних матеріалів, вміщених у всесвітній мережі, абсолютно недостатньо для ґрунтовного опрацювання навчальних тем, і половина академічної групи приходить на заняття з однією на всіх статтею, “скачаною” з Інтернету, часто не осмисленою. Прикро, але Інтернет отупляє студента — молодь перестає думати, а мріє лише відшукати вже готове, навіть якщо це курсова або дипломна робота. Про жодну наукову коректність, етику тут не йдеться: чужу працю видають за власну.У результаті філолог-четвертокурсник, який нічого не читає, може в конспекті лекції замість “Оксана Забужко” написати “Оксана Заглушко” (так йому почулися слова викладача) і в усній відповіді десятий (Х) з’їзд письменників назвати “ха-з’їздом”. А філолог, який  не знає правил правопису, що їх мусить знати ще зі шкільної лави, може перенести кому на початок нового рядка… Мені як викладачеві важко буває знайти слова для коментарів подібних “помилок”.А згодом студенти-філологи (переконана, що  не тільки філологи, і не лише в Луганську), які нічого не читали ні в студентські, ні в шкільні роки, ставатимуть учителями або фахівцями інших гуманітарних галузей і відповідно “навчатимуть” наступні покоління.Мені легше було працювати зі студентами 90-х, які у школі вивчали українське народознавство. Нинішній студент майже нічого не знає ні про матеріальну, ні про духовну культуру українців, а якщо про це десь щось колись і чув, то у відповіді на це питання напише приблизно таке (цитую письмову відповідь студента-першокурсника): “Є багато родинно-побутових обрядів, до котрих входить: весілля, голосіння, кохання, народження дитини”.Нещодавно як куратор я побувала в гуртожитку, де живуть мої студенти. Спілкуючись із ними, поцікавилася: які вони передачі слухають по радіо, дивляться по телевізору, які газети читають. Лише в кількох кімнатах є комп’ютер і телевізор. Радіо студенти якщо й слухають, то щось на кшталт “Шансону”. Про дротове радіо вони навіть не чули. А щодо газет — лише в одній кімнаті студентки мене порадували тим, що таки читають! І одразу ж я розчарувалась, почувши, що читають вони… “Безплатку” — місцеву газету, яка друкує лише рекламну інформацію.Не хочу сказати, що всі мої студенти такі: є серед них і допитливі, які намагаються більше знати, вміють аналізувати, мають творче мислення. Прагну доносити до них передусім правду про Голодомор, про інші не знані досі сторінки нашої історії, про справжніх українських героїв, про реалії сучасного життя.Із радістю констатую, що студенти, які вступили на наш факультет і торік, і цього року, за рівнем інтелекту й бажанням учитися набагато кращі за попередників (очевидно, дається взнаки вступ до університетів за результатами незалежного оцінювання). Із ними набагато легше працювати, бачиш позитивні результати своєї роботи, знаходиш відгук у студентських очах. А півроку тому принесла першокурсникам газету “Слово Просвіти”, ознайомила з її рубриками, деякими матеріалами. Дала студентам завдання проаналізувати мову газетних статей. Радила передплатити.Близько 20 студентів так і зробили, й тепер дякують, що мають можливість читати найукраїнськішу, з їхньої точки зору, газету, яка містить багато цікавої для них інформації, —  з мови, літератури, культури, політики і суспільного життя.Обов’язково ознайомлю й цьогорічних першокурсників зі “Словом Просвіти”. І рекомендую всім, хто працює зі студентами-гуманітаріями, зробити так само. Спілкування з нашою газетою допоможе молоді навчитися сприймати історію без спотворень, а сучасність — із розумом, правильно зорієнтує її в житті. І зробить те, в чому, безперечно, недопрацьовує наша держава: виховуватиме повагу молоді до гуманітарних цінностей, врешті, до самих себе як громадян держави Україна, а отже, й до самої України.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment