Претенденти на папаху,  або ОсобливостІ нинІшнІх президентських перегонІв

Віталій КАРПЕНКОЗавершилася реєстрація кандидатів на посаду Президента України. З понад шістдесяти охочих узяти участь у перегонах це право надано вісімнадцяти. Отже, офіційно дано старт агітаційному змаганню, хоч основні претенденти розпочали агітацію задовго до реєстрації їх кандидатами. Для кожного з них уже виділено безплатний час на державних телебаченні, радіо та в газетах. Недержавні ж ЗМІ матимуть змогу добряче заробити: на телеканалах, наприклад, розцінки за політичну рекламу зросли втричі порівняно з минулою кампанією.Чим характерні нинішні перегони?Передусім тим, що вони поки що відбуваються за новим ухваленим Верховною Радою Законом про вибори Президента, окремі норми якого визнані Конституційним судом такими, що не відповідають Конституції. Проте це не може зупинити виборчу кампанію: якщо за зміни не встигнуть проголосувати, вибори відбуватимуться за чинним Законом. Та є надія, що Верховна Рада встигне внести зміни, і фінальна частина виборів — саме голосування та процедура оскарження — відбуватиметься за законом, узгодженим з конституційними нормами.Хто ж нині рветься до президентського крісла?Половина персонажів виборчого дійства відома. Це ті, що сьогодні є або раніше були при владі: чинний і колишній прем’єри, нинішній і колишні спікери парламенту, давні й недавній міністри, народні депутати України різних скликань і, звичайно ж, чинний Президент. Вони мають певний досвід керівної роботи, який, проте особливими успіхами не позначений. Інша частина складається з керівників політичних партійок, які ще не скуштували владного плоду, але дуже хочуть, і представників реґіональних структур, що вирішили приміряти себе до державного керма.За популярністю, якщо зважати на численні соціологічні опитування, які часто-густо є замовними і повністю довіряти їм не можна, когорту претендентів можна поділити на дві нерівні частини. Перша має від 4 до 36 відсотків підтримки (Віктор Ющенко, Сергій Тігіпко, Петро Симоненко, Арсеній Яценюк, Юлія Тимошенко, Віктор Янукович). Друга — ті, яким готові віддати свої симпатії 2,4 % (Володимир Литвин) та 2 % (Олег Тягнибок) виборців і решта, яка може розраховувати на 1 відсоток і менше голосів: Юрій Костенко, Анатолій Гриценко, Інна Богословська, Олександр Мороз, Михайло Бродський, Олександр Пабат, Василь Противсіх, Сергій Ратушняк, Олег Рябоконь, Людмила Супрун.За статками публіка також дуже строката. Найбагатші серед кандидатів за доходами за 2008 рік, як свідчать їхні офіційні декларації, — Тігіпко (20,2 млн грн), Бродський (18,6 млн), Рябоконь (5,9 млн), Янукович (4,85 млн), Ющенко (1,04 млн) та Яценюк (999 тис. грн). Найбіднішим виявився лідер Громадянського активу Києва Пабат — 2008 рік він прожив лише за 245 грн, зате переплюнув усіх за кількістю автомобілів — шість у нього і три в дружини. Дуже скромно, на саму зарплату, прожила минулий рік — і не тільки минулий — прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Ні власної квартири, ні будинку, ні машини, ні гаража — нічого не має. Попелюшка та й годі. Тим не менш мешкає у шикарному двоповерховому особняку площею 450 кв. м на березі Дніпра під Києвом в елітному котеджному містечку “Срібна затока” в Кончі-Заспі. Вартість такої “хатинки” оцінюють у 5,5 млн дол. США, а щомісячна сума оренди такого будинку становить 10—15 тис. дол. І хоч платня прем’єра порівняно з пересічним громадянином захмарна (32,2 тис. грн щомісячно), її не вистачить навіть на оренду.Характерною прикметою нинішньої кампанії є те, що норма Закону про вибори Президента передбачає величезну заставу — 2,5 млн грн, проти раніше існуючих 500 тисяч. Заставу повертають лише тим двом кандидатам, які вийдуть у другий тур. Майже сорока кандидатам було відмовлено в реєстрації, оскільки вони не змогли внести таку суму. З одного боку, тут позитив, бо список кандидатів міг би набути небувалих розмірів. З другого — порушення Конституції, яка гарантує кожному громадянинові України можливість балотуватися на посаду Президента. На перший погляд, зелене світло для змагань за президентську папаху запалено винятково для людей багатих. Але ж більшість претендентів, згідно із задекларованими доходами, живуть на зарплату, річної суми якої забракне навіть на заставу, не кажучи вже про оплату послуг політтехнологів, штабів і команд, рекламу й інші агітаційні заходи. Партійних кас, якби вони складалися тільки із внесків членів політичних партій, також не вистачило б. Отож напрошується висновок: за кожним із “бідних” кандидатів стоять товстосуми. Вірогідно, що претенденти-мільйонери подбали про так званих технічних кандидатів, яким нічого не світить, але вони можуть у першому турі відібрати дещицю голосів основних конкурентів. Прикро, але таким робом бізнес рветься до влади, вкладає чималі кошти з розрахунку, що вони з лишком повернуться. Чи не тут треба шукати коріння тотальної корупції?На жаль, передвиборні програми майже всіх кандидатів популістські, насичені найчастіше нереальними обіцянками. Що слабкіший претендент, то гучніша фраза, звернена до народу. На що тільки не підеш, аби сподобатися виборцю.Те, що за кожним кандидатом стоїть певна політична сила або фінансова структура, видно неозброєним оком. І не тільки внутрішня, а й закордонна. Чи не найбільше намагається впливати на хід виборів в Україні Москва. Іноді це доходить до прямого втручання у наші внутрішні справи (хамуватий лист президента Медведєва Ющенку, такі самі за змістом, але завуальовані висловлювання прем’єра Путіна). Враховуючи фактор політичного, економічного, пропагандистського тиску нашої північної сусідки, деякі кандидати запопадливо шукають приязні Кремля. Юлія Тимошенко шукає прихильності в Путіна. Віктор Янукович бере участь і виступає на партійних з’їздах “Єдиної Росії”. Не минає Москви Володимир Литвин. Про Петра Симоненка і говорити годі — у нього давні братерські стосунки з московськими комуністами. Не забувають наголосити на потребі розвивати дружні (якби ж то паритетні) відносини з Росією Арсеній Яценюк та Сергій Тігіпко.Звичайно, фактор Росії з рахунку не скинеш: сусідів не обирають. Але треба будувати, розвивати і відстоювати рівноправні, взаємовигідні відносини. Саме на такій, глибоко українській державницькій позиції стоять чинний Президент Віктор Ющенко, голова ВО “Свобода” Олег Тягнибок, лідер Української народної партії, що свого часу відокремилася від Народного руху України, Юрій Костенко. Добре, що є у нашій державі такі сили, та не дуже добре, що кожна з них виставила власного кандидата (виняток — Ющенко, який пішов шляхом самовисування, та це суті не змінює).На національно-демократичний електорат розраховують і деякі інші кандидати, знаючи заздалегідь, що вони непрохідні. Йдуть на це свідомо, з прицілом на наступні парламентські вибори — щоб стати впізнаваними й потрапити до нового парламенту. У тому, що такі вибори відбудуться достроково, сумніву не виникає: нинішній склад Верховної Ради продемонстрував свою неспроможність, тож треба освіжити застояну олігархічну кров. Наскільки це вдасться, покаже час.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment