ПОЛІТ НАД ГНІЗДОМ ЗОЗУЛІ

Втрачаємо основний капітал

Володимир ВОЙТЕНКО,професорСитуацію в Україні мусимо вважати системною кризою і визнати, що подолати її, консервуючи політичний механізм, неможливо. Вияви кризи бачимо скрізь, але насамперед ідеться про застарілі технології й деградацію промислового виробництва. Україна перестала бути індустріальною державою в сучасному розумінні. Аграрний сектор тримається на плечах новітніх кріпаків і не покриває потреби у сільгосппродуктах; тваринництво, замордоване імпортом, майже зникло, і тому є проблеми з використанням вирощеного зерна; цукрових буряків і цукру бракує. Україна не стала аграрною державою, спроможною до конкуренції на світовому ринку. Села вимирають, чорноземи заростають бур’янами, міста тріщать від “іномарок”, приміські території забудовують палацами. Бідні біднішають, багаті нарощують статки, і все це начебто на законних підставах. Антисоціальна політика перетворює Конституцію на ніщо, руйнує норми життя і підважує споконвічні людські правила: дикий за “асортиментом” кримінал є стихійною відповіддю низів здурілим від “кешу” й “гламуру” верхам. 

Політичний клас, який роками базікає про інновації, насправді цілком задоволений примітивним експортом, як задоволена ним і бюрократія. Чиновництво орієнтується на своїх політичних роботодавців і бачить громадян лише як працівників і спонсорів Пенсійного фонду. Наслідки цього — по-перше, квітуча корупція у всіх ешелонах влади, по-друге, така поведінка бюрократії, яка притаманна лише окупаційним режимам, разом з демонстративним ігноруванням державної мови. Кияни, уособлені насамперед “любімимі бабушкамі”, за гречку обрали мером Л. Черновецького; балансуючи між главою уряду і главою держави, міський голова разом із командою роботизованих менеджерів радісно тішиться життям. Ба — навіть співає (поганенько, як колись Нерон), а київська земелька тим часом утікає нам з-під ніг. На Київ надягають личину брехні й лицемірства. Я з острахом відчуваю, що він — теперішній — стає подібним до того міста, в якому я прожив три чверті життя у стані “внутрішньої еміграції”, коли вся і всяка влада за визначенням була ворожою, байдужою, смішною. 1.В умовах глобалізації, коли доля кожної країни залежить від її місця в міждержавному розподілі праці, індустріально-сировинна й аграрно-сировинна економіка України безперспективна. Прогрес виробництва потребує зростання людського потенціалу, який є (має бути) основою зростання національного багатства. Найважливіші складові трудового потенціалу людини — освітній рівень і стан здоров’я. Реалізація застарілого витратного (екстенсивного) варіанта зростання економіки обертається кількісним вичерпанням і якісним виснаженням не лише природно-матеріальних, а й людських ресурсів. Це втілюється зокрема у погіршенні стану здоров’я та підвищенні смертності населення. Інтегральним показником демографічних тенденцій розвитку чи занепаду є очікувана середня тривалість життя новонароджених. Як свідчить рисунок, ми — Україна — трохи втратили навіть порівняно з вельми поміркованими досягненнями СРСР. Але головне те, чого ми не спромоглися здобути порівняно з 15 країнами — фундаторами Європейського Союзу. Для шановних читачів, імовірно, не несподіванка та обставина, що і втрати, і “нездобутки” більші для чоловіків, ніж для жінок. Ідеться про т. зв. надсмертність чоловіків, спричинену комплексом фізіологічних і соціальних чинників. Якщо з кожної 1000 народжених живими хлопчиків до 60—64 років доживають 576 (село), 512 (місто), то для дівчаток — 852 і 852. Якщо чоловіки цього віку в середньому мають перед собою ще 13,8 року життя (село), 14,4 року (місто), то їхні ровесниці (часто вдови) можуть розраховувати в середньому на 19,4 року.Кажуть, що здоров’я (і роки життя) не можна купити за гроші. Це не зовсім так: людність у багатих країнах живе в середньому довше — насамперед за рахунок меншої кількості смертей у дитячому, молодому й зрілому віці. Матеріальні статки не спричиняють безсмертя, але “відтискують” кінець життя до глибокої старості. Чи можна точніше прослідкувати цю тенденцію? Демографи свідомі того, що люди не потребують дуже багато грошей для гідного життя без витребеньок. Високий дохід сприяє розширенню можливостей (вибору), проте — згідно з теорією спадної корисності — цьому є межа: витрати на освіту та зміцнення здоров’я можуть бути достатніми навіть у родині, яка має лише один автомобіль не найдорожчої марки. А якщо не має жодного, бо бракує грошей на нормальне харчування? 2.Беремо аркуш паперу. В одному стовпчику записуємо валовий внутрішній продукт (ВВП) для різних країн у перерахунку на 1 громадянина, а в іншому — середню тривалість життя (СТЖ). Отже, йдеться про порівняння стандартизованого грошового еквівалента всіх товарів, послуг, витрат на інфраструктуру (А) і всього того, що у “спресованому” варіанті віддзеркалює СТЖ: спосіб життя, поширеність шкідливих звичок, якість повітря, води і харчових продуктів, організацію охорони здоров’я, розвиток фармації тощо (Б). Пам’ятаємо, що високий подушний ВВП — наслідок високої продуктивності праці (використання новітніх технологій), але частково може залежати від природних ресурсів (нафта в Арабських Еміратах, газ у Росії). Аналізуємо матеріали за 2008 р. щодо 13 країн, кожна з яких належить до Центральної та Східної Європи і політично утвердилася в останні десятиріччя. Це Болгарія, Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Сербія, Хорватія, Латвія, Литва, Естонія, Румунія, Угорщина, Україна. Найвищу тривалість життя мають громадяни Словенії й Чехії, найнижчу — естонці й українці. Найвищого ВВП на одного мешканця в цій групі країн досягли Словенія й Чехія, найнижчий бачимо в Сербії й Україні. Цікава особливість: жодна країна з ВВП меншим ніж 5 тис. американських доларів на одного мешканця не мала й не матиме, на думку соціологів, зрілого народовладдя. Ми, українці, балансуючи саме на цій межі, дивуємося — чому наша демократія така недосконала? А тому, що бідняк легко “ведеться” на обіцянки і панські недоїдки. У голодних свої проблеми. Ситий голодному не товариш — це правда, але правда й те, що “ситий голодному — президент” — реальна теза.Отже, завантажуємо інформацією комп’ютер, підказуємо йому створену для таких досліджень програму і маємо перші результати; цікаві, але дуже різні для жінок і чоловіків. А саме: коефіцієнти детермінації, які віддзеркалюють залежність міждержавних варіацій СТЖ від міждержавних варіацій ВВП, свідчать про те, що навіть живучи в одній країні, Адам і Єва фактично перебувають на різних планетах. Середня тривалість життя жінок на 80 % залежить від коливань ВВП, лише 20 % варіацій СТЖ визначають позаекономічні чинники. Натомість чоловіки демонстративно виламуються з цієї закономірності: лише 40 % коливань СТЖ детермінуються рівнем ВВП, а 60 % зумовлені причинами, які для початку обговорення можемо назвати “інші”.3. Економіка — це не лише гроші. 5 тис. чи 20 тис. ВВП на одного громадянина не означає, що він їх тримає в руці. Скажімо, хороші залізниці чи некорумповані чиновники — ознаки високого рівня життя, але це сукупна цінність. Як стоїть справа, коли йдеться про роль реальних грошей, — заробітної платні чи пенсій? Виявляється, так само. Міждержавні коливання середньої місячної зарплатні визначають варіації СТЖ у жінок на 70 %, у чоловіків лише на 30 %; варіації середньомісячної пенсії — відповідно на 80 % і 50 %. Отже, й “абстрактні” гроші (ВВП), і реальні купюри (зарплатня, пенсія) Єва використовує з більшою користю, ніж Адам — для нього багато важать “інші” чинники. Вочевидь, ви, пані та панове, здогадується, що хорошого в цих “інших” мало, і саме тому СТЖ жінок — у всіх країнах — перевищує СТЖ чоловіків. Алкоголь, наркотики, кримінал, самогубства і травматизм для значної частки чоловіків зводять нанівець усі можливі економічні досягнення рідної країни, всього людства.Коефіцієнти детермінації — лише частка тієї інформації, яку комп’ютер вміє “вилущувати” з первинної економічної й демографічної сировини. Цікаві й повчальні формули, за допомогою яких калькулятор дає можливість визначити, якою має бути СТЖ в кожній країні залежно від її подушного ВВП (зарплатні чи пенсії). Не лякайтеся, гуманітарії, формули простенькі: Чоловіки: СТЖ = = 64,9 + 0,33 / 1000 дол. ВВП.Жінки: СТЖ = = 73,8 + 0,30 / 1000 дол. ВВП.Маємо вихідну базу для всіх 13 країн (64,9 року для чоловіків і 73,8 року для жінок), яка приростає відповідно на 0,33 і 0,30 року життя за збільшення подушного ВВП на кожну тисячу доларів. Наприклад, СТЖ чоловіків у Словенії дорівнює 74,0 року; її ВВП 27149 доларів. За розрахунком, словенські чоловіки у середньому “мають право” розраховувати на 64,9 = 27,149 х 0,33 = 73,89 року життя. Реальна і розрахункова тривалість життя ідеально збігаються, але так буває не завжди.Зауважу, що “життєвий еквівалент” 1 тис. доларів майже однаковий у чоловіків і жінок, натомість дуже відрізняється база (на 10 років).Узявши до уваги, що ВВП традиційно вимірюється в американських доларах, а зарплатню і пенсію європейські дослідницькі центри воліють фіксувати в євро, розглянемо ще два комплекти формул.Стосовно зарплатні:Чоловіки: СТЖ = = 64,9 + 0,70 / 100 євроЖінки: СТЖ = = 73,4 + 0,75 / 100 євроСтосовно пенсії:Чоловіки: СТЖ = = 64,7 + 1,70 / 100 євроЖінки: СТЖ = = 74,1 + 1,40 / 100 євроУсі формули віддзеркалюють демографічні закономірності, ймовірність яких набагато перевищує статистичну похибку. Попри те, що розрахунки стосовно ВВП, зарплатні й пенсії проведені незалежно, у всіх трьох випадках комп’ютер вирахував майже однакові вихідні бази. Якщо йдеться про жінок, то база дорівнює їх СТЖ в Україні — 74 роки (у всіх інших країнах більше). А тривалість життя українських чоловіків — горе нам — менша, ніж база: 62,5 року — цим можна похвалитися хіба що перед Росією (там 59). Тож українські чоловіки не доживають навіть до того середнього віку, на який начебто дозволяють сподіватися мізерні державні статки. Ось який вигляд має скорботна табличка нашої демографії:СТЖ, розрахована за ВВП, — 66,2 року; реально — на 3,7 року менше;СТЖ, розрахована за зарплатнею, — 66,2 року; реально — на 3,7 року менше;СТЖ, розрахована за пенсією, — 65,9 року; реально — на 3,4 року менше.Про те, що “не в грошах щастя”, свідчить, зокрема, досвід Сербії. Найближча до України за ВВП, займаючи посередні між 13 країнами позиції за рівнем зарплатні й пенсії, наша мовно-православна посестра може похвалитися СТЖ насамперед чоловіків — 72 роки. Ось порівняння реальних і розрахункових показників: СТЖ за ВВП — 67 років (реально на 5 років більше), СТЖ за зарплатнею — 67,5 року (реально +4,5 року), СТЖ за пенсією — 68,5 року (реально +3,5 року). Мені пощастило побувати в Сербії (Югославії) ще за життя харизматичного Тіто. Пам’ятаю те, що називають “духом країни”, і точно знаю, чому серби мають “плюси” там, де в українців “мінуси”: Югославія ніколи не була ні в СРСР, ні навіть у “соціалістичному таборі”. Для тих, хто не вірить такій аргументації, скажу, що колишні “наші” прибалти (Латвія, Литва, Естонія) на демографічній мапі позиціонуються набагато краще, ніж Україна, але за СТЖ не можуть дотягнутися до рівня, який відповідає їхньому економічному розвитку. Колишній “совок” вміє вкоротити собі віку…Насамкінець повернімося до рисунка і ще раз придивімося до того, чого ми “не добираємо” порівняно з нормальною Європою. Незалежно від того, визначилися ви зі своїм кандидатом на посаду Президента чи ні, дайте собі чесну відповідь на таке запитання: хто з наших провідних політиків був, є і, безумовно, залишиться переконаним “європейцем”? Іронічна теза “Нещастям можна заразитися” серйозніша, ніж здається. Демографічне сьогодення Росії катастрофічне в усьому, що не залежить від традиційно високої народжуваності мусульман, які мешкають у цій країні. Так, мусимо купувати на північному сході газ і продавати туди металеві труби великого діаметру. Х а р а ш о. А що ще нам звідти світить?  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment