ПАВЛО МУРАВСЬКИЙ — ЖИВА ЛЕГЕНДА УКРАЇНСЬКОГО ХОРОСПІВУ

21 листопада в селі Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області урочисто відкрито Меморіальну садибу-музей Павла Івановича Муравського — нашого сучасника, видатного хорового диригента й педагога ХХ—ХХІ століть, Героя України, народного артиста України, лауреата Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка та Міжнародної премії ім. В. І. Вернадського, повного кавалера орденів “За заслуги”, дійсного (почесного) члена Академії мистецтв України, професора Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. Урочистості приурочено 95-літньому ювілею та 75-річчю самовідданої творчо-педагогічної праці патріарха українського хорового мистецтва. Під час урочистостей започатковано Міжнародний фестиваль хорового мистецтва імені П. І. Муравського, який проводитимуть на батьківщині маестро щороку в день його народження — 30 липня. Творчий принцип фестивалю: академічний акапельний спів з обов’язковим виконанням одного акапельного твору з репертуару хорових колективів, якими керував і керує П. І. Муравський. Почесним головою журі фестивалю обрано маестро Павла Муравського.Це один із небагатьох прикладів в Україні, коли за життя видатного митця земляки заслужено пошанували й гідно поцінували його творчість.

Олександер ШОКАЛОПавло Іванович збирався до рідного села з передчуттям радості від зустрічі з земляками, які сердечно люблять його, — спілкуються з ним без лукавства, якого не може терпіти цей правдивий чистий талант у середовищі столичних заздрісників. Але побачене й відчуте перевершило всі сподівання маестро. Його обличчя сяяло щастям і чесні сльози радості бриніли в очах, коли він зустрівся з односельцями. Щирі люди серцями линули до свого так само щирого й доступного, хоч і дуже знаменитого земляка. Серед присутніх не було того, в кого б не зволожились очі, не перехопило подих і не просвітліло серце від побаченого й пережитого.“Такого, як я побачив у Дмитрашківці, в Україні ще не бачив”, — щиро зізнався академік Микола Жулинський, виступаючи на урочистостях у Дмитрашківці. А поет, Герой України Іван Драч з’ясував: “Павло Іванович Муравський — взірець чистоти співу й чистоти життя. І я радий, що цей великий чоловік — наш сучасник”. 

На урочистості до Дмитрашківки зі столиці прибули: П. І. Муравський із родиною, представники творчої громадськості, журналісти всеукраїнських часописів та Державної телерадіокомпанії “Всесвітня служба “УТР”. Делегацію очолив М. Г. Жулинський, голова Національної ради з питань культури та духовності при Президентові України, й привіз вітання від Президента. А Міжнародне Вінницьке земляцтво в Києві надало транспорт. Із Вінниці прибула велика група творчої громадськості, керівники обласних структур на чолі із заступником голови Вінницької обласної ради С. С. Нешиком та майже всі обласні ЗМІ.Надзвичайно зворушливим був екскурс у минуле Дмитрашківки разом із Павлом Івановичем, коли він вів нас кілометровою вулицею від сільської ради до своєї хати, згадуючи з дивовижною ясністю дитинство й юність, які минали в цих до болю пам’ятних місцях. Він називав урочища Кісірняк, Ніколові Корчі, Стародубину, Короташі, Довгий Яр, Бурдячку, Попову Одаю, де пас корів. І люди радісно озивались на ці місцеві назви. Особливо раділи односельці, чуючи з вуст свого уславленого на весь світ земляка рідну говірку, наче він ніколи й не виїздив із села. Розказуючи, як важко було доглядати за коровою, Павло Іванович зізнався: “А масла ми ніколи й не їли. Все на базар мама односила”. “Ми й тепер масла не їмо”, — вторуючи йому, загомоніли бабусі. Згадав Павло Іванович, як мама дуже не хотіла записуватись у колгосп, хоч усе село вже було в ньому. А повернувся із Сибіру, із шахт, її брат Сергій Юхимович Могилевський, який забрав потім небожа до Києва вчитись музики, та й каже: “Дарко, ця зараза прийшла надовго. Тож треба записуватись, аби не було ще більшої біди”. А коли Павло Іванович звернув із центральної вулиці праворуч і радісно вигукнув: “Та це ж моя хата!”, в організаторів одлягло од душі — вдалося! Упізнав Павло Іванович рідну хату, яку вернули з небуття добрі люди!Перерізавши разом із Миколою Жулинським стрічку на воротах, біля криниці, Павло Муравський увійшов у двір, ступив на стежку, встелену квітами, і з властивим йому гумором зазначив: “Так усе по-справжньому, як Президента стрічають!” Переступивши поріг оселі, господар відчув тепло ще не вичахлої печі, в якій щойно випікались духмяні паляниці й умлівали звичні домашні страви, що ними вже був заставлений стіл у хатині й що їх свого часу він споживав, а тепер мав почастувати гостей. Увагу Павла Івановича одразу привернула лежанка (по-тутешньому припічок): “Отут я колись спав”. Підняв ряднину й сумно згадав: “А отут мама  32-го насипала трохи кукурудзи сушитись і веречиною накрила, і її знайшли, забрали й віником підмели, залишивши нас зовсім голодними”…Особливість цього музею в тому, що він не штучне утворення, а живе середовище народної й класичної української культури. У хатині розміщено побутову частину, а в світлиці — творчо-методичну. Покоління вивчатимуть і творчо освоюватимуть надбання великого диригента й педагога.На відкриття садиби-музею зійшлися всі односельці з Дмитрашківки, поприїздили земляки із сусідніх сіл. Люди заполонили всі прилеглі вулички, весь двір. Павло Іванович підходив до них, вітався, говорив розчулено: “Я вдивляюсь у ваші рідні мені обличчя й бачу ваші ясні очі, ваші натруджені руки, відчуваю ваші чисті серця, слухаю ваші чесні, правдиві слова і вболіваю разом із вами за нашу нелегку долю”. Зворушений, дякував людям за турботу й проникливо звернувся до земляків: “Від щирого серця дякую вам усім за ту велику радість, якою поділилися ви зі мною! Навіть Небо посприяло нашій радості — осяяло Сонцем нашу благословенну землю і всіх нас. І сповнилось моє серце надією: раз ви зробили неймовірне для відродження культури нашого рідного села в образі моєї хати, то всі ми гуртом зможемо відродити культурне життя цілої України. А коли ми будемо культурним народом, ми гуртом подолаємо отой ненормальний стан в Україні, коли на нещасті одних людей інші намагаються збудувати своє щастя. За такого безрадісного стану не буде щасливим ніхто. Справжнє щастя — коли всі люди разом роблять добру справу. А добрі справи роблять тільки культурні люди.Дорогі мої земляки, сердечно дякую вам за все, що ви зробили для мене. А тепер ми далі працюватимемо над своїм культурним розвитком, над поліпшенням нашого життя”. Завершив 95-літній маестро на веселій ноті: “Бажаю всім вам дожити до моїх років, а я почекаю, і далі підемо разом!”Павло Іванович вирішив віддячити землякам за пошанування: назбирати грошей і передати в рідне село, аби полагодити всі кам’яні мури. Село красиве природою, тож маестро хоче, щоб воно й прибране було красиво. За що ж так шанують Павла Муравського (Моравського — по-сільському) земляки? Не тільки за його поважний мудрий вік і невгамовну творчу енергію, хоч і це викликає пошану як рідкісний феномен. Найбільше цінують щирі люди той високий народний ідеал, що його утверджує уславлений земляк у творчості й житті, — чистоту українського співу й моральність. Ось формула творчості Павла Муравського: “Чистий спів спонукає людей до чистого, висококультурного життя”. А ось його моральний принцип: “Менше говорити, а більше діла робити”, що перегукується з імперативом Олега Ольжича: “Нащо слова? Ми діло несемо”. Один діяч у музичній сфері не без заздрощів висловився перед студентами у присутності маестро після присвоєння йому звання Герой України: “Павлу Івановичу дали Зірку за багаторічну працю, за його вік”. А мудрий правдолюб Муравський уточнив: “Мене удостоїли цього високого звання не за те, що я довго живу, а за те, що я навчив вас чисто співати, що культуру вам прищепив”.П. І. Муравський виконав і записав на платівки, касети й компакт-диски понад 1000 хорових творів різних авторів, створив стиль акапельного співу —  власну хорову школу, виховав понад 800 диригентів-хормейстерів. Маестро часто повторює: “Я житиму доти, аж доки запишу з високопрофесійним хором усього пісенного Кобзаря”. А це понад 150 творів на слова Тараса Шевченка. Ось за це ідеальне прагнення й шанують свого славного земляка люди: односельці з Дмитрашківки й мешканці  сусідніх сіл, із Піщанки й Вінниці, які толокою будували йому хату й творили в ній музей — взірець народної культурної традиції й високого професіоналізму в музичному мистецтві. Ідея створення музею виникла 15 років тому, ще коли стояла стара хата. Ініціатор цієї справи — Федір Іванович Ущаповський, художній керівник народного хору “Діброва” та народного вокально-інструментального ансамблю “Лаври”, заслужений працівник культури України. Усі ці роки він наштовхувався на черствість, невігластво високопосадовців у районі та області, які не розуміли значущості того, що зробив своєю подвижницькою працею для мистецтва, для української культури й України П. І. Муравський і яку унікальну спадщину видатний митець та педагог залишає майбутнім поколінням.І тільки голова Піщанської районної ради Віктор Кирнасівський і депутати райради підтримали звернення Ф. Ущаповського й ухвалили рішення про надання з районного бюджету 10 тисяч гривень на створення Меморіальної садиби-музею П. І. Муравського. Це відбулось на початку літа 2009 року.З нашої з Віктором Михайловичем та Федором Івановичем ініціативи виник Громадський організаційний комітет зі створення Меморіальної садиби-музею П. І. Муравського та започаткування Міжнародного фестивалю хорового мистецтва його імені. Павла Івановича глибоко зворушила ця новина, й він загорівся бажанням допомогти землякам: передав для музею багато матеріалів про життя й творчо-педагогічну діяльність, ноти, рояль, особисті речі й частину пенсії.Почали будувати садибу-музей у липні. Багато скептиків не вірило, що в кризовий рік, майже без коштів, можна поставити хату й створити музей. Але завдячуючи завзяттю голови районної ради, взаємодопомозі та натхненню самого маестро, вдалося за короткий час зробити, здавалося б, неймовірне.Добра справа об’єднала добродійних людей, які допомагали чим могли. Це керівники підприємств і організацій району й області: В. Житник, В. Килимнюк, В. Цимбалюк, В. Колісник, О. Кучер, С. Сауляк, В. Слободянюк, В. Болтянський, І. Кравець, В. Ременяк, М. Соломончук, М. Соломончук, В. Пухняк, С. Полішевський, В. Ткачук, Д. Чвалюк, а також земляк зі столиці  А. Матвієнко. А доведено цей неймовірний задум до завершення завдяки особистій участі             М. Скрипник, начальника управління культури і туризму Вінницької ОДА; К. Висоцької, директора Вінницького обласного краєзнавчого музею та його працівників, зокрема Т. Журунової й Ю. Михайлюк; Л. Гринюка, голови Вінницької обласної організації НСХУ; В. Газінського, професора Вінницького національного педагогічного університету, керівника камерного хору “Вінниця”; вчителів та учнів Дмитрашківської загальноосвітньої школи; О. Луньової,  голови села Дмитрашківка й сільської громади; учасників народного хору “Діброва”. Благородній ініціативі сприяли керівники області, зокрема С. Нешик, заступник голови Вінницької обласної ради.Найзворушливіше в цій праведній справі — участь дмитрашківських дітей, які від першого дня будівництва хати й до завершення музею старанно працювали разом із дорослими, а потім стрічали Павла Івановича, встеляючи йому квітами стежку до рідного порога,  допомагали розбивати сад. Ідея “Саду Муравського” з традиційних подільських сортів належить М. Завальному — поетові й агрономові-селекціонеру. Перші яблуню, грушу й черешню посадив сам Павло Іванович із родиною й учасниками урочистостей.А приклад для всіх — дітей і дорослих — подавав сам голова районної ради. Він зібрав дмитрашківців на забур’яненому дворищі Моравських, провів збори, надихнувши людей на праведну справу, а тоді взяв у руки косу й заходився косити бур’ян. Гуртом розбирали залишки старої хати й копали рів під фундамент нової. Віктор Михайлович сам вимурував більшу частину хати на фундаменті, що його заклав ініціатор цієї справи Федір Іванович.Коли заходиш у хату, відчуття таке, що ці стіни стоять уже сто років, — такою доброю життєвою енергетикою щиросердих людей наснажена вся будівля. Хата красується на пагорку — на свіжому осонні. А при вході у двір — криниця з дивовижно смачною водою — п’єш і не нап’єшся. Ось звідси: від ясного Сонця, свіжого повітря, чистої води й сили рідної землі — високе прагнення Павла Муравського до взірцевої чистоти у співі й житті: “Чистої води хочеться напитися, чистим повітрям хочеться надихатися, чистого співу хочеться наслухатися, з чистою людиною хочеться наговоритися”. Меморіальна садиба-музей розташована в заповідній місцевості “Зачарована долина” площею 280 гектарів. Це одна з наймальовничіших місцевостей Наддністрянщини. Тому й вирішили назвати Міжнародний фестиваль хорового мистецтва імені     П. І. Муравського  “Зачарована долина”.Започаткували Міжнародний фестиваль співом хорів Піщанського району в Дмитрашківському сільському будинку культури, а вже фахівці готують природний амфітеатр на чарівному підгір’ї неподалік садиби-музею. Сам почесний голова журі розпочав це нове мистецьке явище символічним заспівом — народний хор “Діброва” під диригуванням маестро Муравського натхненно виконав обрядову пісню “Нова радість стала” в обробці Кирила Стеценка. А на завершення урочистостей усі учасники підтримали ініціативу П. І. Муравського — прийняли звернення до Президента України про створення Взірцевого президентського хору під художнім керівництвом уславленого маестро. Це звернення першими підписали академік М. Жулинський, Герой України І. Драч, керівники обласної й районної рад, представники творчої громадськості області й столиці. Люди переконані, що створення Взірцевого президентського хору під орудою Павла Муравського так само реальне, хоч і неймовірне, як і створення його садиби-музею. Бо цю духовну реальність нашої культурної традиції всім подвижницьким життям утверджує видатний диригент і педагог сучасності.Павло Муравський своїм високим обдарованням продовжує давню традицію українського хорового мистецтва, а просвітницьким прагненням поширити культуру акапельного співу по всій Україні він утверджує великий громадянський почин Миколи Лисенка й Кирила Стеценка, які працювали над тим, аби в кожному українському селі був власний хор. З особистого творчого досвіду маестро Муравський знає: природний акапельний спів формує співочу й загальну культуру народу — його здатність самоорганізовуватись. “Традиційний український хоровий спів у натуральному ладі сприяє наведенню ладу в суспільстві”, — ця позиція Павла Муравського має історичне підтвердження: “Якби в Українській державі всі справи йшли таким ладом, як спів у цьому хорі, то була б перша держава на світі”, — так  1922 року відгукнулась голландська преса на виступ Української республіканської капели під орудою Олександра Кошиця.Творча громадськість Вінниччини сподівається, що ініціативу їхнього земляка — видатного диригента й педагога ХХ—ХХІ століть Павла Муравського підтримають майстри хорового акапельного співу, творчі колективи з усієї України та з українського зарубіжжя, а також державні органи, на які покладено функції сприяння розвитку музичного мистецтва й культури загалом. Це дасть поштовх відродженню природної основи унікального українського співу, адже технічний прогрес завдав нашому співу, нашій культурній традиції великої шкоди, і тепер дуже рідко можна почути природний голос і чистий спів.Тяжко відновлювати загублене в природі. А ще тяжче повертати із забуття подвижницький дух достойних людей. Тож дбаймо про них за життя — підтримуймо їхнє подвижництво й самі живімо духовним прагненням своїх душ.

Президентові України В. А. ЮщенкуВИСОКОПОВАЖНИЙ ПАНЕ ПРЕЗИДЕНТЕ УКРАЇНИ!Ми, учасники урочистого відкриття Меморіальної садиби-музею Павла Івановича Муравського та започаткування Міжнародного фестивалю хорового мистецтва імені П. І. Муравського в селі Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області, відзначаючи 95-літній ювілей та 75-річчя самовідданої творчо-педагогічної праці патріарха українського хорового мистецтва, вшановуючи й гідно поціновуючи нашого сучасника, Героя України, народного артиста України, лауреата Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка та Міжнародної премії ім. В. І. Вернадського, повного кавалера орденів “За заслуги”, дійсного (почесного) члена Академії мистецтв України, професора Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, дякуючи Вам, пане Президенте, за високе державне визнання мистецького таланту й самовідданої праці в галузі української музичної культури великого митця й педагога ХХ—ХХІ століть П. І. Муравського — удостоєння звання Герой України, звертаємося до Вас із пропозицією державного значення: створити ВЗІРЦЕВИЙ Президентський хор під художнім керівництвом видатного диригента й педагога сучасності Павла Івановича Муравського.Взірцевий президентський хор має тримати в Україні високий рівень природного українського хорового співу, починаючи з Гімну Української держави. На основі еталонного співу Президентського хору розпочнеться відновлення й утвердження традиційної української співочої культури. Так маестро П. І. Муравський найповніше зреалізує свій творчий потенціал для розвитку українського співочого мистецтва.Маестро Павло Муравський як достойний учень і послідовник видатних диригентів Олександра Кошиця, Нестора Городовенка, Дмитра Котка своїм високим обдарованням продовжив і збагатив давню традицію українського хорового мистецтва. А просвітницьким прагненням поширити культуру високомистецького хорового співу по всій Україні Павло Муравський утверджує великий громадянський почин видатних композиторів Миколи Лисенка й Кирила Стеценка. Завдяки Вашій, пане Президенте, підтримці творчо-педагогічні й просвітницькі досягнення П. І. Муравського та його попередників набудуть продовження й розвитку в нинішніх і майбутніх поколіннях українців.Наш хоровий патріарх переконаний, що високомистецьке звучання Взірцевого президентського хору піднесе українську співочу культуру на світовий рівень і в злагодженому загальноукраїнському хоровому русі духовно допомагатиме українцям жити й творити лад у суспільстві. Державотворчу місію українського хорового співу дуже високо оцінила свого часу світова громадськість, слухаючи спів Української республіканської капели під орудою незабутнього Олександра Кошиця.Сформувавши Взірцевий президентський хор із 40—50 найкращих співаків України, маестро П. І. Муравський має намір створити співочий колектив високого мистецького рівня. З таким хором можна здійснити високохудожні записи пісенних творів на слова Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, що стане яскравим показником якості українського співочого мистецтва й життєвої спроможності українців, популяризуватиме українську культуру в світі й працюватиме на міжнародний авторитет Української держави. З високою повагою й сподіванням на підтримку учасники урочистого зібрання: 300 підписів21 листопада 2009 р.c. Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment