МУЗЕЙ — ЦЕ РОЗПОВІДЬ ПРО ТЕБЕ

Марія ГАРМАШ, керівник гуртка “Юний краєзнавець”, с. Устимівка Київської обл.На дверях при вході до нашого шкільного краєзнавчого музею відвідувачів зустрічають слова: “Музей — не склад старих речей, яких у вжитку вже не треба; не просто спогади людей… Музей — це розповідь про тебе! Тебе стосується щодня і щастя, й горе всенародне. Свідомим будь! Не навмання твори історію сьогодні!”Як хочеться, щоб усі зрозуміли: пізнання свого роду й народу в наші складні часи — нагальна потреба. Адже будувати державу, не знаючи, який маємо будівельний матеріал, неможливо. То тільки здається, що владоможці, які відгородилися від народу й позбавили його можливості впливати на події й граються з ним у вибори, такі всесильні. Насправді енергія думки й бажання згуртованої громади здатні творити дива. Тому очільники й роз’єднують суспільство, сіють розбрат не тільки серед сучасників, а й розривають зв’язок поколінь. Тому більшовики, почавши репресії, в першу лаву поставили краєзнавців, учених-істориків, діячів “Просвіти” й Церкви, кобзарів, митців, інших духовних провідників.Це чудово, що в незалежній Україні, хоч і невеликими накладами, але все-таки видають багато серйозних і розумних книжок; що працює, хоч і з великими труднощами, радіо “Культура”; що в столиці й у багатьох містах проводять патріотичні заходи. Але для більшості населення все це лишається за межею інтересів. Важко напрацювавшись чи находившись по чиновницьких кабінетах із хабарами, люди тікають від приниження, буденності, сірості в телевізійні серіали, як в інший світ. Так потихеньку й відучуються думати, і згорьоване Шевченкове Посланіє “І мертвим, і живим, і ненарожденним…” не знаходить читачів у сьогоденні, залишається для сценічного виконання.А ось коли йдеться про близьких людей, про стежки, якими ти ходиш, не залишається байдужим майже ніхто. У цьому вчергове переконалася, працюючи з дітьми в гуртку “Юний краєзнавець” у шкільному краєзнавчому музеї з оновленою експозицією.Музей заснував директор школи, заслужений учитель України Микола Дзендзелюк 1991 року. Тут завжди було цікаво, але бракувало матеріалів, які показували б історію села. Тоді Микола Йосипович звернувся до випускника Устимівської школи, нині полковника СБУ Олега Шевченка і попросив його у відкритих нині архівах знайти все, що стосується Устимівки та її жителів. Олег Іванович не тільки “роздобув” багато матеріалу, а сам усе це власноруч розмістив на стендах і в шафках, об’єднав у хронологічній послідовності те, що свого часу зібрали вчителі-історики І. Макаренко, М. Кравченко, М. Дзендзелюк, військовий керівник І. Шевченко. Вийшла надзвичайно цікава, жива й реальна історія села Устимівки, в якій, як у краплині роси, віддзеркалилась історія України.Побачити здійснене Миколі Йосиповичу не судилося — він відійшов в інший світ 28 серпня 2008 року. Але, мабуть, радіє його душа, коли юні екскурсоводи схвильовано розповідають про Огрод — найдавніше місце поселення людей у цьому селі, про Соколів, знищений монголо-татарами, про заснування на його місці нового села ковалем Устимом, про звитяжні бої козаків Наливайка, Хмельницького, Палія, про гайдамаків, про польсько-панське лихоліття, тривожні й неспокійні роки революції, боротьбу за Українську державу, про технічний прогрес і складні людські долі в перші роки радянської влади, про страшний Голодомор, німецьку окупацію, відбудову села.Цвіте вишитими рушниками, сорочками й ряднами етнографічна частина експозиції — люди охоче дарують музеєві родинні реліквії.Є в нашій експозиції імена й факти, які служать застереженням. Ганебні вчинки негідників-односельців обернулися трагедією для всієї громади. Дітям розповідають, що загарбники ніколи не одержували б і тимчасових перемог, не морили б людей голодом, якби не зрадники й нікчеми.У нас багато планів: хочемо проводити в музеї уроки, цікаві зустрічі, концерти.Звичайно, бракує коштів на обладнання. Та сподіваємося, що ентузіазм Олега Шевченка стане прикладом для благодійників.Віримо, що і в інших школах є ентузіасти, які знайдуть час і можливість створити місцеві краєзнавчі музеї, не чекаючи державної підтримки, є директори, як наша Тамара Вдовиченко, донька Миколи Дзендзелюка, яка створює для роботи музею всі умови.Днями побувала на рідній Сумщині, в районному центрі Недригайлові, де зустріла чудових ентузіастів-краєзнавців Івана Абаровського та Катерину Рогозіну. Недригайлівський краєзнавчий музей розташований у дуже малому приміщенні, але скільки цікавого я там знайшла! З особливою гордістю Іван Кирилович розповідав про козацького ватажка Семена Гаркушу, який діяв у цих краях, про батька і сина Полетик, що про них написав дослідження. Іван Абаровський — журналіст, краєзнавець, голова райоб’єднання “Просвіти”. Як нам потрібні такі люди, як важливо прислухатися до всього, що вони пізнали, аби пізнати самих себе.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment