ЙОМУ ПІДВЛАДНА МОВА АКВАРЕЛІ…

Ганна КОЗАЧЕНКО,член правління Українського фонду культуриУявіть мандрівку: лауреат Державної премії Узбекистану імені Хамзи, який працював головним художником у кількох театрах, чия кар’єра розвивалася бездоганно, Віктор Михайличенко забрав дружину з її вагомим творчим доробком — гобеленами, двох на той час малих дітей і рушив із Ташкента в Україну, на батьківщину. Його тато Костянтин Михайличенко був родом із Сумщини, тож любов до української землі — генетична. На кордоні трапилася пригода: за старенький “Запорожець” довелося платити мито, мов за імпортне авто. Сьогодні це сприймає як анекдот. А що не всі гобелени Галини Михайличенко доїхали в Україну — то втрата і справа давня. Адже відбувалися ті події 1993 року.Нині кожну персональну виставку художників родини Михайличенків кияни сприймають як факт власного життя. Їхні твори запам’ятовуються, входять у душу і стають часткою уже твого життя, наче художник — то тільки провідник Всевишньої Волі. Ось доказ: одночасно з ювілейною виставкою Марії Примаченко в Музеї українського народного декоративного мистецтва в Києво-Печерській лаврі експонували гобелени Галини Михайличенко, і вони не загубилися у сяйві світової слави. Кілька разів поверталися в музей деякі глядачі, щоб ще раз помилуватися витканими, а наче живими “смолками” майстрині. Аж два твори зажадав музей з тієї виставки і поповнив ними свої найвагоміші, найбагатші в усій Україні фонди. А нинішня виставка акварелі Віктора Михайличенка з Національної спілки художників переїде в Дитячу академію мистецтв на Оболоні, щоб юні таланти мали собі за взірець оту пейзажну досконалість… По музеях різних країн і приватних колекціях розлетілися акварельні краєвиди Фергани й інших місць Узбекистану. Натомість тонка, вишукана елегійність природи України зазвучала ніжними переливами небес і водойм з-під мокрого пензля Віктора Михайличенка. Справді, ота дорога через півконтиненту наче переполовинила творчість художника, розділила на різні етапи. Замість знакових, по-філософськи осмислених декорацій для вистав світової класики художник творить і відтворює неповторну драматургію хмар над лісом чи річкою; замість театральної завіси зарості бузку вздовж паркану приховують одвічну зміну сцен у городі — залежно від пори року; кожна калюжка на лісовій чи степовій дорозі в акварелях Віктора Михайличенка віддзеркалює і водночас поглиблює частину Всесвіту. Художник ототожнює себе з краєм, який пише. Він — не відсторонений глядач і не побожний свідок картини світу, а дитинно закоханий у цей світ співучасник Божого Дійства. Маленька, ледь означена постать на вологій дорозі, що веде вгору, до Спасо-Преображенського собору, який прозирає крізь ранковий туман, — то наче самого себе зображує митець, піднявшись над звичайною картинкою у рівень Буття. Дорога — одна з улюблених тем Віктора Михайличенка. У його акварелях завжди різна, але ніколи не обривається і не заводить у глухий кут. Навіть якщо тільки фраґмент дороги композиційно означений на папері, глядач обов’язково відчуває нескінченність за далеким обрієм, або ж просто узлісся за осінніми березами, чи десь там, за краєм картини — початок вулиці, що відгалужується в бік від великої магістралі між містами і навіть країнами. Це дивовижне поєднання: кожен затишний український краєвид у Михайличенка сприймаєш як втілення й водночас ознаку величезного контексту на ймення Велич Світу. Тому особливо зворушливими здаються сільські й міські сюжети: конячки, запряжені в сани; стіжок сіна й кури біля стайні; куточок сумської вулиці під ранньоосіннім дощем або тоненька постать жінки у білій кофтині й хустині: присіла на лаву — вдихнути п’янкі пахощі розквітлих рослин за парканом і слухає тишу надвечір’я…Десна і Сейм — найулюбленіші річки художника. Він зображує такі місцинки і такий передсвітанковий час, який не підгледиш на звичайному пленері. Бо тільки байдаркою можна заплисти у плавні, де й пташки нелякані, й риба неполохана, де цивілізація не зуміла спаплюжити дароване нам від Бога. У щоденній київській метушні вже й не віриться, що таке ще існує. Аж ось: художній документ від Віктора Михайличенка. Дітям, які навчаються нині в Малій академії мистецтв, куди приїздять із різних районів столиці, особливо корисно буде бачити цю живу красу, так легко й невимушено передану талановитим художником. Поблизу Києва вже не зустрінеш незайманої природи, тож одвічне прагнення краси розвиває в юних душах декоративні здібності. Майбутні генії від живопису люблять яскраві фарби й сюжетні історії. Але пейзаж як жанр — такий ліричний і водночас філософський в акварелях Віктора Михайличенка — відкриється їм новим прозорим боком багатомірності. Побачивши клаптик неба між київськими висотками, міські діти зуміють в уяві розсунути бетонні стіни і відтворять акварельні переливи хмар — хто пензлем, хто музикою. Безперечно, дитяча допитливість спонукає майбутніх художників опанувати техніку акварелі, щоб уміти ось так легко і вільно, як Віктор Михайличенко, відтворювати уже власні майбутні зустрічі з красою рідної землі.Писати аквареллю, як Віктор Михайличенко, — все одно, що молитися: тут неможлива фальш. Його дитинно чистий погляд на світ у поєднанні зі справді високою майстерністю створює ефект акафісту: душа починає радіти й осяває своєю радістю світ навколо.Нашому народові тяжко живеться нині саме тому, що не так уже й багато підстав для радості лишають нам політики й чиновники. Але мистецтво — живе і сучасне нам — справді збагачує вже самим існуванням. Віктор Михайличенко, який зажив багатьох друзів і шанувальників у Києві одразу ж, як повернувся на батьківську землю, випромінює християнську любов до всього, в чому є доброта і гармонія. Його твори, що перетнули європейські кордони, працюють на позитивний імідж України і дають підстави всім нам для самоповаги: ось вона, рідна земля, так високо і точно оспівана мокрим тоненьким пензликом сумчанина Віктора Михайличенка.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment