Віталій КАРПЕНКОЗдається трохи парадоксальним поєднувати розгортання передвиборної президентської кампанії з поширенням грипозної епідемії й випадками захворювання людей на “свинячий” грип А Н1N1 зі смертельним кінцем від його ускладнень. Проте хід подій засвідчує, що, хоч як прикро, такий зв’язок є, і це викликає дуже невеселі роздуми. Пригадаймо: 23 жовтня відбувся штучний Майдан у центрі Києва, де помпезно, нібито від народу, принаймні в його присутності, висунуто кандидатом на посаду Президента України чинного прем’єр-міністра Юлію Тимошенко. Люду справді було звезено багато з усіх кінців України, зокрема і з її західних областей, звідки вже надходили до столиці перші сигнали про захворювання. Однак про це мовчали. Говорити, до того ж, із нагнітанням істерії, почали після Майдану. Оприлюднення даних про поширення епідемії, кількість померлих, оголошення карантинів і заборона масових зібрань (за дивним збігом, саме перед тим, як масовий захід на Софійській площі мав проводити Президент Ющенко) спричинили цілком зрозумілу паніку. Людям рекомендували носити марлеві маски, скасували заняття у школах та вищих навчальних закладах. Високі держчиновники разом із прем’єром по телебаченню вчили людей, як треба поводитися й чим лікуватися під час епідемії. В аптеках у кілька разів зросли ціни на медикаменти, які й за такими цінами миттєво розмели, так само, як бинти і марлю. На базарах і в магазинах у кілька разів “підстрибнула” ціна на часник як на розрекламований дієвий запобіжний засіб проти грипу. Аж тепер з’ясовується, що нинішня епідемія грипу ні за масовістю, ні за летальними випадками майже не відрізняється від сезонної статистики минулих років. Тож навіщо нагнітали напругу? Кому це вигідно? Оскільки Кабмін і його очільниця в ситуації боротьби з грипозним наступом намагалися показати себе найактивнішими борцями з епідемією, то ці запитання слід переадресувати їм. Принаймні на уряд і профільне міністерство, яке і називається Міністерством охорони здоров’я, і які за державним обов’язком саме здоров’ям людей і мають опікуватися. Тільки шкода, що ця батьківсько-материнська турбота почала виявлятися саме тоді, коли тривають президентські перегони. Щоправда, ще навесні, відразу після того, як Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила попередження про загрозу пандемії каліфорнійського грипу, уряд виділив 50 мільйонів гривень на підготовку до можливого поширення цього підступного вірусу. Міністерство з досвідчених і авторитетних фахівців сформувало спеціальну робочу групу, яка визначила перелік першочергових витрат, серед них були витрати на найефективніший лікарський засіб — таміфлю, що його рекомендувала ВООЗ. Що було далі, поцікавилися працівники пера: бюро журналістських розслідувань “Свідомо” спеціально для інтернет-видання “Українська правда” провело спеціальне розслідування. Як з’ясувалося, на придбання таміфлю витратили 11 076 128 грн. На цю суму закуплено 44 128 упаковок препарату, кожна обійшлася в 251 гривню. Виробник — світовий фармацевтичний гігант “Roche” зі штаб-квартирою у Швейцарії. Постачальник — Закрите акціонерне товариство “Ганза”, зареєстроване в Києві. Криміналу в цьому не було б, якби… Якби не деякі деталі, що “спливли” в ході журналістського розслідування. Виробник ще 1 липня(!) оголосив про початок “Програми створення резервів таміфлю” для економік, що розвиваються, яка вступає в дію негайно(!), щоб забезпечити доступність цього препарату для урядів і пацієнтів у країнах, що розвиваються. Було передбачено, що концерн транспортує таміфлю урядам країн, яких стосується ця програма у випадку оголошення пандемічного грипу або у випадку надзвичайної ситуації чи крайньої необхідності на запит урядів. Країна може скористатися можливістю такої купівлі у будь-який час. Повна ціна за упаковку з 10 капсул таміфлю, без податків і місцевих зборів складає: від 5 до 6 євро за упаковку 75 мг; від 3 до 3,65 євро за упаковку 45 мг; від 2 до 2,55 євро за упаковку 30 мг. Було подано перелік понад 70 країн, яких це стосується, серед них — Україна.Тут не треба хапати зірок з неба, щоб побачити, що протигрипозний препарат було запропоновано майже вчетверо дешевше, ніж його завезла в Україну фірма “Ганза” (за угодою від 17 вересня). Очолював групу щодо закупівлі препарату (саме вона і вирішувала, що треба купувати) директор департаменту МОЗ Юрій Констатинов. Цікаво те, що він був ще й директором і співзасновником науково-виробничої фірми “Матрикс”. Інший співзасновник цієї фірми добродій Петро Багрій — генеральний директор і співзасновник фірми “Ганза”, яка й виступила у ролі постачальника таміфлю. Обидва нібито не знали, що для України ціни на препарат було знижено. А що ж уряд? А нічого. Він скористався пропозицією концерну “Roche” і купив таміфлю по 6 євро за упаковку вже тоді, коли епідемія в Україні досягла апогею. Зате ми побачили по телебаченню, як 2 листопада серед глупої ночі літак із Швейцарії зустрічала сама прем’єр-міністр з іншими представниками вищої влади, не забувши прихопити з собою тележурналістів. До речі, той літак доцільніше було приземлити у Львові — саме для хворих західного реґіону передусім треба було доставити препарат. Але ж тоді численні телеглядачі не побачили б великої повсякденної чи, з дозволу сказати, повсякнічної турботи прем’єр-міністра про здоров’я українських громадян. Доскіпливі журналісти (на те вони й журналісти) взяли та й звернулися до штаб-квартири “Roche” із запитанням: чи була в України можливість закупити препарат за зниженою ціною до початку епідемії й чи зверталися українські урядовці до того, як вона спалахнула? Й отримали відповідь: з концерном урядовці України контактували вже у розпал епідемії. Міністр охорони здоров’я Василь Князевич відмовився обговорювати, як було використано гроші й час на підготовку до епідемії: мовляв, спочатку треба впоратися з пошестю. У той же час уряд подав до парламенту законопроект про виділення додаткового мільярда гривень на боротьбу з грипом. Верховна Рада проголосувала за надання коштів, але Президент наклав на закон вето. Подолати його у парламенту забракло голосів, проте пані прем’єр-міністр продовжує наполягати і вимагає повернутися до цього питання.Із цих фактів напрошується запитання: то що ж насправді спіткало Україну — епідемія грипу чи епідемія брехні й корупції? І хто відповість за ситуацію, що виникла? І чи зацікавляться правоохоронні органи фактами, що їх оприлюднили журналісти? Виникає цілком закономірне припущення: якби урядовці використали всі можливості й кошти, заздалегідь підготувалися до епідемії, вчасно подбали про необхідні запобіжні заходи та придбали і доставили ліки, можна було б якщо й не уникнути людських втрат, то значно їх зменшити. Перед тим, як надати ще мільярд на боротьбу з грипом, опозиція у Верховній Раді слушно вимагає від уряду звіту про те, як і конкретно на що витрачено уже виділені на епідемію кошти. Можливо, якби наступ епідемії не збігся з розпалом передвиборної кампанії, не було б стільки агітаційних і фінансових спекуляцій на ґрунті грипу. Чи підпадають вони під класифікацію корупційних дій — вирішувати правоохоронцям. Але очевидно: все, що відбувається, від елементарної людської моралі дуже далеке.
