Ірина ГОЛОВАЙ,учителька українознавства,м. КиївТрагедія Голодомору не залишає байдужим жодного свідомого українця. Виявом болю, співчуття і пошанування жертв комуністично-більшовицького терору стало видання книжки “Голодомор-геноцид 1932—1933 рр.” (Мюнхен—Полтава, 2009). Ця книжка — збірник наукових праць, упорядкованих за матеріалами Міжнародної наукової конференції “Голодомор 1932—1933 рр. в Україні як геноцид українського народу. Розсекречена пам’ять”, що відбулася у Мюнхені 16—18 листопада 2008 року до 75-ої річниці трагедії. У доповідях і повідомленнях науковці з України й української діаспори висвітлюють актуальні проблеми вивчення причин, перебігу й наслідків однієї з найтрагічніших сторінок історії українського народу. Це видання побачило світ завдяки діяльності Німецько-українського наукового об’єднання імені Ю. Блохина (Мюнхен, Німеччина), яке очолює професор, академік НАН України Дарина Блохин.Дарина Тетерина-Блохин — науковець зі світовим ім’ям, яскравий представник світового українства, що займає активну життєву позицію і щиро бажає допомагати в розбудові української України. Дарина Блохин поділилася інформацією про те, як українці в Німеччині вшановують пам’ять безневинно убієнних краян: “З метою засвідчення правди про штучні голодомори в Україні перед німцями, які, на жаль, ще не визнали Голодомор 1932—1933 рр. геноцидом, українці провели ряд заходів, на які запрошували керівників німецького уряду, німецьких учених, громадських діячів”. У Міжнародній науковій конференції, проведеній Німецько-українським науковим об’єднанням імені Ю. Блохина, взяли участь науковці з Німеччини, України, Австралії, Польщі, Чехії та інших країн світу. Серед українців — С. Кульчицький, професор, доктор історичних наук (м. Київ), Л. Бабенко, доктор історичних наук, та Л. Шаповал, доктор історичних наук (м. Полтава).Дарина Блохин наголосила на тому, що всі учасники Міжнародної наукової конференції визнали Голодомор 1932—1933 рр. актом геноциду українського народу з боку радянського комуністичного уряду. “Голодомор 1932—1933 рр. — це була помста українцям, які боролися за своє визволення від російського царизму, а пізніше від радянського поневолення. Такої жорстокості й деспотизму, напевне, не було в жодній країні світу. Такого фізичного і психічного знищення людей голодом, доведення до канібалізму як останнього способу знущання світ не знав. І все це замовчували в радянські часи, залякуючи людей “психушками”, тюрмами, висилкою до Сибіру”.Голод 1932—1933 років, зазначають науковці, в Україні було організовано за добре продуманим планом. Доказом цього є такі факти: зерна 1932 року було зібрано достатньо, хоч і нижче середнього (14 656 000 тонн, що становить 400 кг на душу сільського населення УРСР); було прийнято закон від 7.08.1932 р. “Про охорону соціалістичної власності”, що уможливив сваволю місцевих агентів окупаційної влади; вивезено з України до великих міст РСФСР велику кількість збіжжя, де за відсутності зерносховищ воно зіпсувалося; приміському й сільському населенню заборонено працювати на заводах і фабриках, де воно могло б одержати робочий наділ хліба; вивезено значну кількість пшениці (демпінг) через чорноморські й азовські порти, її продавали за безцінь або знищували; вилучали хліб не тільки у тих, хто не хотів вступати до колгоспів, а й у самих колгоспників, кількість яких тоді вже становила 70 %; під час насильного вилучення так званих “залишків” зерна вилучали всі харчові продукти: печений хліб, пшоно, гречку тощо; вивозили “куркулів” узимку в товарних вагонах до холодних північних районів: Мурманська, Вологди, Котласа та ін. Більшість із них замерзала у вагонах разом із дітьми. Голод, організований Москвою, — це спосіб політичної боротьби проти всієї української нації, що видно із промови вислужника Кремля секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора, який на ХІІІ з’їзді компартії УРСР (17.01.1935) стверджував: “Треба сказати, що наші успіхи 1933—1934 рр. значною мірою є вислідом того, що ми розбили гнізда українських націоналістів”.У словах Дарини Блохин відчувався біль, співчуття і муки сумління за безневинно убієнних мирних українських селян: “Ми — діти батьків, які загинули від рук совєцької машини в роки Голодомору, вимагаємо визнати голодомори, які штучно створювала радянська влада, геноцидом українського народу і щоб винні були покарані. Низький уклін усім, хто загинув під час страшного геноциду. Просимо Господа Бога дати їм вічне життя. Вічна пам’ять Вам, дорогі українці. Ми пам’ятаємо Вас!”Книга “Голодомор-геноцид 1932—1933 рр. в Україні”, що вийшла в Полтаві 2009 року, стане корисною всім небайдужим до вивчення трагічних сторінок історії української нації. Ця книга стала виявом солідарності, болю, співчуття тієї частини свідомого українства, що за певних обставин опинилася на чужині, але не залишається байдужою до рідної нації, української правдивої історії й майбутнього Української держави.У ці дні, освячені світлою пам’яттю про минулі покоління українців, промовляємо щиру молитву, вболіваємо за майбутнє України, наснажуємо наші душі цілющими ліками, імення яким Милосердя, Терпіння, Смирення, Доброта, Мудрість, Віра, Надія й Любов.
