УКРАЇНСЬКИЙ ОРФЕЙ ДЛЯ ДІТЕЙ

Дмитро ЧИСТЯКЗнані майстри слова підтверджують, що писати для дітей важче, ніж для дорослих. Адже писати треба враховуючи не лише естетичну, а й морально-етичну складову, а ще твір має бути доступним отією християнською “святою простотою”. Кожне слово, мовлене до дитини, має звучати природно, без жодної нотки фальші, жодної мовної неоковирності. На жаль, такі книжки трапляються зрідка. І хоч нас часто запевняють, буцім українська дитяча (?) література відроджується, погортавши ті “відроджені” опуси, часто хапаєшся за голову з розпуки. Адже навіть саме визначення “дитяча” (а мало б таки бути: “література для дітей”) провокує на спрощення тематики та способу викладу матеріалу, недбале художнє оформлення й кострубате слово. Про все це думалось мені, коли перечитував повість-казку Дмитра Чередниченка “Хлопчик Горіхове Зерня і Лісовичка” (Художник Анастасія П’ятак. — К.: “Задруга”, 2007). Твір цей уже й друкувався в авторській збірці вибраних викликалочок, лічилок, закличок, скакалок, скоромовок, колискових пісень, віршів, казок і оповідань “Мандри жолудя” (К.: “Школа”, 2007) — унікальному виданні, що має високу освітньо-виховну цінність. На моїй пам’яті це перша збірка такого жанрового розмаїття в українській літературі для дітей. А часто ж чути, як юні українці ні-ні, та й утнуть якусь лічилку чи скакалку російською, а все тому, що їх не навчили українських, що немає їх по читанках чи букварях, а тут так рясно! У передмові до “Мандрів жолудя” відомий педагог Антоніна Мовчун спостерегла: “У казках Чередниченка немає карколомних сюжетів, тут є інше, що забиває дух, — краса моральності, духовності. Є людяність, справжні джерела, замулені сучасним світом, їх письменник розчищає і кличе дітвору припадати до цілющої води”.Добре сказано. А проте щодо відсутності карколомних сюжетів можна посперечатись. Ось у казці “Хлопчик Горіхове Зерня і Лісовичка” сюжет непростий. Маємо справу із твором багатошаровим, а водночас  доступним для молодшого шкільного віку, із цікавим авторським стилем, що вбирає й українську, і європейську традиції (осьде відчувається, що автор перекладає з литовської, чеської, словацької, білоруської й латиської мов), із фабулою, яка повертає читача до міфічного синкретизму мислення, до сакрального часу, до Космосу одухотвореного довкілля. Але це зовсім не означає, що оповідь переноситься у праісторичну епоху, — справді художній твір, за Мірчею Еліаде, постає “вбивцею часу профанного” (буденного, не-духовного, не-вічного), він очищує свідомість до рівня свідомості первісних народів чи до рівня дитячої свідомості. Так, обираючи позачасовий простір народної казки, автор стає якнайближче до свідомості дитячої.Оповідь розпочинається в темному лісі біля озера, оповитого зеленим туманом із темними променями, що лягають від пташиного лету. Тут, “на прастаренькій вербі” (за Мариною Новиковою, верба — “символ зростання”, тобто місце ініціації, додамо: символ безсмертя, аватара Світового Древа) мешкають із мамою-білочкою руді білченята. Оцей контраст між темними хтонічними силами й солярними, себто сонячними (а також вітаїстичними, зеленими) і лягає в основу конфлікту казки. Щасливим випадком — “нянем” — до білченят приставлено блакитноокого Хлопчика Горіхове Зерня, невидимого для дорослих накликача Променів і Метеликів-Блакитничків (згадаймо “Блакитного птаха” Метерлінка). “Я цілими днями у небо дивився, блакиті з нього набирався, міг прямо із небом розмовляти, про все-все його розпитати”, — звіряється він. Посланець Неба відучив білченят од споживацького трибу життя (а як рясно його тепер, і як важливо про це тонко, необразливо сказати, ввівши опозицію Неба та Дупла), прогнав чорне проміння й прикликав грою на сопілці зграї срібних пташок (чи не так само “розмовляв” із пташками давньогрецький співець Орфей?). Але ж, як і Орфей, завдяки сотвореній природній гармонії, Хлопчик творить правдиве чудо: “з’явилася рожева куля… ореол… і всередині його — личко гарненьке, добре, привітне”. То Лісовичка, викликана зі світу Духів гармонією звуків, світла й танцю. Синестезія мистецтв у єдності зі Світлом Душевним єднається зі Світлом Духовним “у єдине світле покотьоло”. Тим Світлом проміняться всі — і Хлопчик із Лісовичкою, і сонячно-руді білченята, і навіть янгелоподібний Промінь-Меркурій. “Гойдання” ж Лісовички та білченят — символічна спроба досягнення неба та входження до макрокосму в ефірному сонячному танці.Але світляна ідилія загрожена: сопілку розтрощено, Хлопчика викрадено й приставлено навчати хижацтва вовченят. Здається, темні сили перемогли, а “якісь чорні промені засновигали у зеленому тумані”. Однак Лісовичка перемагає страх над прірвою й летить (нефігурально!) на крилах кохання до звуків Хлопчикової сопілки. Левітація в містичній літературі — одна із сутнісних сил особистості, яка чекає високого емоційного сплеску Віри (тут — Кохання) для справдження. Радіють виспівам сопілки й добросерді вовченята (як не згадати знову міф про Орфея та приборкування Хижаків?). Нарешті над лісом — апофеозом ладу й добра — з’являється барвиста веселка, по якій Лісовичка із Хлопчиком возносяться на Небо на крилах божественного птаха-сокола. Завершується твір святковим віншуванням усіх героїв.Повість-казку “Хлопчик Горіхове Зерня і Лісовичка” написано рукою Майстра. За оповідкою про осягнення дітками-білченятами гармонії світобудови, тільки через плекання душевної краси й добра простежується не один міфічний чи фольклорний палімпсест. Проступає також алегоричний рівень: можна знайти численних “шулік” і “Пойд”, що зазіхають на наше, сонячно-блакитне, себто українське. Контамінація ж різних потрактувань створює потужне енергетичне поле твору й відсилає читача до одвічного сюжету казок і циклічних міфів — до боротьби (чи радше — циклічної зміни) Світла й Темряви, що лежить в основі буття. Додамо до цього пластичність і мелодійність, стереоскопічність художнього образу, дотеп і ліризм чистої української мови. За книжки “Мандри жолудя” і “Хлопчик Горіхове Зерня і Лісовичка” Дмитра Чередниченка висунуто на здобуття премії ім. Лесі Українки “за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва, які сприяють вихованню підростаючого покоління у дусі національної гідності, духовної єдності українського суспільства та здобули широке громадське визнання”. Він давно її гідний і своїми талановитими книжками для дітей та юнацтва (а були ж іще “Щедринець”, “Чебрики”, “Білий Чаїч”, “У країні майстрів”, “Ковзанка”, “Ми будуємо дім”, “Жар-півень”, “Священна діброва”, “Гарна моя казочка?”, “Вишневий острів”, “Камінь-дерево”, “Летюча ящірка”, “Ми ходили в зоосад”, “Колискова для котика”, “Горобець-хвастунець”), і подвижницькою педагогічною творчістю з написання чи укладання букваря “Материнка”, шкільних читанок “Ластівка”, “Біла хата”, “Писанка”, “Зелена неділя”, букваря-читанки “Соколик”, кількатомної поетичної антології діаспори “Листок з вирію”, тритомних хрестоматій для дошкільнят “Український садочок” і світової літератури для початкової школи “Світ від А до Я” (спільно з Галиною Кирпою) на 1184 сторінки, і культурологічними дослідженнями про знакові постаті вітчизняної та світової літератури, і щедрим перекладацьким ужинком, а це понад два десятки перекладних книжок для дітей, і громадською роботою (хоч би й таке: вже понад 18 років на громадських засадах керує при НСПУ найбільшим в Україні літературним об’єднанням “Радосинь”, у якому виплекано не одне покоління письменників (і тих, що пишуть для дітей, також). А скільки книжок для дітей вийшло за його редакцією!Творчістю своєю, світлою й натхненною, Дмитро Чередниченко дорівнявся до свого високого прізвища, вивівши у світ довгу череду знакових творів і ще більшу — учнів. Хай же й надалі щасливо твориться йому — на довгий і красивий вік, а нам, читачам, спраглим світлого слова, — на радість.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment