27 листопада в Києві відбулась подія, яка мусила привернути увагу всіх небайдужих до розвитку української писемності, всіх, хто переймається долею української мови, нашої культури.
Олександр СКРИННИКНазва цієї події — “Рутенія-2009”. Саме це слово, яке зв’язує наш культурний простір із західноєвропейським, винесене в заголовок всеукраїнського фестивалю каліграфії, шрифтового дизайну та типографії, що розгорнув експозицію в Інституті декоративно-прикладного мистецтва та дизайну ім. Михайла Бойчука. Чудова, феєрична і водночас логічно вибудувана експозиція з уміло розташованими за змістом зонами створює атмосферу свята, в якому є місце й урочисто-монументальним творам класиків, і жартівливим витівкам молодих митців, і несміливим спробам початківців.
Але фестиваль тому і є фестивалем, що не обмежений виставкою робіт. Це дійство, розтягнене в часі й просторі поза межами експозиції, включає лекції відомих майстрів шрифту і графічного дизайну: професора, заслуженого діяча мистецтв України, завідувача кафедри графічного дизайну Інституту ім. М. Бойчука Василя Чебаника; доцента, члена Національної спілки художників, Спілки дизайнерів України Олександра Мікули, доцента кафедри графічних мистецтв Національної академії образотворчих мистецтв і архітектури Віталія Мітченка.Крім того, майстри рукописного шрифту провели майстер-класи з каліграфії. Андрій Шевченко з Бердянська вчив усіх охочих створювати шрифт із картоплі. Олексій Чекаль із Харкова назвав свій урок танком на кінчику пера. Майстер Чі Ень Го дав уроки китайської каліграфії. Юрій Антонов з Донецька проводив пленерний практикум з вуличної каліграфії на подвір’ї інституту. Цю подію можна без перебільшення назвати міжнародною, бо на виставці поруч із каліграфічними композиціями Акбара Хурасані з Афганістану були розташовані вишукані аркуші з японською, китайською поезією, роботи Альберта Капра (Німеччина), виконані в техніці лінорту, композиції естонських майстрів, написані тростиною. Сміливі експерименти молоді — студентів Інституту ім. М. Бойчука, молодих каліграфів з Харкова, С.-Петербурга, Москви вражають розмаїттям стилю, кольору, форми і матеріалу. Енергетика натхнення заповнює весь простір виставки. Але особливе місце в цій феєрії займає постать Майстра, духовного отця цього дійства — Василя Яковича Чебаника. Центральне місце займає його праця — проект української абетки. Це справа його життя, пошук тієї форми написання українського слова, в якій воно досягло б найвищого звучання, найбільшої відповідності змісту і голосу.Це завдання не для одного покоління, але на часі саме зараз, коли серед безлічі шрифтів, якими пишуть на стінах будинків, білбордах, ринкових вивісках, не вистачає лише одного — найголовнішого, яким пишуть на скрижалях нашого завіту. Українського. Я слухав виступ Майстра на урочистому відкритті. Тихим голосом розповідав він про те, яку шкоду заподіяв винахід кулькової авторучки гармонійному розвиткові людини, як можуть змінитися людські кінцівки після кількох поколінь тотальної комп’ютеризації. Про самобутність рукописів. Про те, як відрізняються навіть для необізнаних японське і китайське письмо, індійські, вірменські, грузинські написи. І це не музейні зразки, а те, що має розвиток, сучасні школи, стилі. Яке місце в історії посідають ті країни, де змалечку практикують каліграфію як обов’язкову мистецьку дисципліну, де існує каліграфічна терапія, де каліграфією в місцях покарань злочинців перевиховують і повертають до суспільства. Для мене було відкриттям, що писати краще за все стоячи, щоб у процесі письма працювало все тіло, бо каліграфія — не просто красиве письмо, а графічне віддзеркалення стану душі людини саме в ту мить, коли вона пише. І коли вдивлявся в натхненні молоді обличчя вихованців Майстра, на їхні коли зухвалі, коли ліричні, коли зарозумілі аркуші, то в кожному русі їхнього пензля, пера, каламуса бачив майбутнє.
