ПРЕСА В ЗАРУЧНИКАХ У ВИБОРІВ

Голова Національної спілки журналістів України Ігор ЛУБЧЕНКО відомий безкомпромісною боротьбою за свободу слова, творення і захист національного інформаційного простору, правовий, соціальний захист журналістів. Усі ці проблеми знов загострюються з настанням виборчої кампанії. Сьогодні Ігор Лубченко — гість нашої редакції. 

— Ігоре Федоровичу, Національна спілка журналістів виступила зі Зверненням до учасників виборчих перегонів і до журналістів із закликом до чесної політичної боротьби на виборах, толерантного її висвітлення у ЗМІ. Що Вас спонукало до цього Звернення, що особливо турбує у виборчій кампанії, яка нині в розпалі?— Проблема в тому, що під час виборчих кампаній тиск на журналістів, засоби масової інформації посилюється, стає витонченішим, інколи єзуїтським. Ми за те, щоб надавали слово всім кандидатам. Щоб кандидати розповідали про себе, які вони хороші, білі й пухнасті; про те, що робитимуть на президентській посаді, а не обливали брудом конкурентів. Не можна цього робити. І журналістам не можна, навіть суто з прагматичної точки зору. Якщо в газеті вихваляють тільки одного кандидата, а щодо інших лихословлять, то редактор повинен розуміти: начитавшись таких публікацій, наступного року симпатики облитих брудом кандидатів не передплачуватимуть газети. Газета сьогодні не може бути пропагандистом й агітатором.

— Як проголошувала колись, в радянські часи, добре відома нам, журналістам, комуністична формула — що таке газета?— Вона повинна бути засобом масової інформації. А люди самі робитимуть висновок, в даному разі — стосовно виборів, кандидатів.— І про нову проблему медіа: горезвісний закон, який намагаються “протягти” через парламент. Ідеться про зміни до Цивільного кодексу, що передбачають штрафні санкції до преси за так звану образу честі й гідності, прив’язуючи розмір цього матеріального відшкодування до рангу посадовців. — Закон ухвалили, але Національна спілка журналістів негайно звернулася до Президента, висловивши протест із приводу цього Закону, і глава держави його вже заветував.— Тепер парламентарям доведеться шукати 300 голосів, щоб подолати вето. Що непокоїть Спілку, журналістське середовище в цьому Законі? — Мене здивувало, чому Лавринович — співавтор Закону. Другий співавтор Портнов — зрозуміло, цей весь час судиться з пресою, зокрема з “Україною молодою”, заявляючи, що він залишить редактора без останніх штанів. І запевнення Портнова, що, мовляв, нехай журналісти не турбуються, це не стосується їх, дивує: кого ж стосуються ці законоположення, як не нас, журналістів? Це роблять чиновники для того, щоб убезпечити себе від критики. І потім виставлятимуть величезні позови. Але, думаю, вони не отримають 300 голосів, бо у депутатів вистачить розуму збагнути, що перед виборами це їм ні до чого. Адже у виборах беруть участь практично всі політичні сили парламенту. — А що це за підхід, що існують особливі категорії в суспільстві, до яких має бути особливо поблажливе ставлення преси?— Тобто якщо журналісти покритикують звичайну людину, то це одна відповідальність, це коштуватиме стільки, а якщо високопосадовця — то тоді загилять значно вищу суму. Але є ж прецедентне європейське право, де закріплено, що людина, яка пішла в політику, повинна бути готова до того, що до неї буде прикута увага преси, що її більше критикуватимуть. А тут волають, що ми йдемо в Європу, а в таку азіатчину тягнуть, що далі нікуди. — Щойно у Верховній Раді пройшли чергові парламентські слухання з питань свободи слова. Але на цей раз їм передував скандал.— За регламентом Верховної Ради, список доповідачів на слуханнях має формувати і пропонувати в сесійній залі профільний парламентський Комітет. У даному разі — з питань свободи слова та інформації. І ось напередодні слухань до президії парламенту надходять пропозиції Комітету. У списку доповідачів чомусь не було президента Національної телерадіокомпанії Набруска, виконувача обов’язків голови Державного комітету з питань телебачення і радіомовлення Наливайка, і мене також. — Уперше за всі слухання декому захотілося не надати слова голові Національної спілки журналістів України. — Спілка негайно оприлюднила заяву протесту. Тим більш, що профільний комітет не розглядав питання стосовно списку доповідачів, то було одноосібне рішення голови Комітету Ганни Герман.— Про це заявив напередодні заступник голови Комітету Андрій Шевченко.— Після цих заяв ситуацію скоригували. Головуючий Микола Томенко поставив на слуханні насамперед доповідь голови Держтелерадіо, адже саме він — представник державної структури, у віданні якої не лише радіо і телебачення, а й друковані державні видання. А вже потім була доповідь голови профільного парламентського Комітету. Врешті, надали можливість виступити з трибуни парламенту і голові Національної спілки журналістів. Я оприлюднив Заяву Спілки “Про кризовий стан реґіональних засобів масової інформації”. Саме такою на цей раз була тема слухань — про реґіональні ЗМІ.— Назва Заяви говорить сама за себе. Які проблеми викликають найбільше занепокоєння Спілки? — У цій заяві, ухваленій напередодні пленумом Спілки, зазначено, що триває тиск на засоби масової інформації, журналістів з боку засновників, передусім органів місцевої влади, що видають газети. Тиск насамперед економічний, бо влада не укладає з газетами відповідно до закону угоди на висвітлення її діяльності в пресі, а змушує газети друкувати це безплатно. Невипадково журналісти в реґіонах місяцями не отримують зарплату. І ще одне тривожне явище. Зараз місцеві ради, насамперед районні, намагаються витіснити трудові колективи редакцій зі складу співзасновників газет. Виштовхують із їхнього числа і місцеві державні адміністрації, щоб ради стали єдиними співзасновниками. Тоді вони зможуть робити редакції комунальними підприємствами, тож стають єдиними власниками газети. І все редакційне майно, надбане, до речі, роками роботи колективів редакцій, переходить у власність місцевої ради. — Тобто замість задекларованого роздержавлення такої преси відбувається його “одержавлення” в руки однієї гілки влади. — І до нас уже надходять сигнали від журналістів. Там забрали редакційний гараж, тут починають витісняти журналістів із приміщення. Існує якесь дурне бачення стосунків місцевої влади з редакціями.Я наводив на слуханнях приклад одного з районів Рівненської області. Двоповерховий будинок, на першому поверсі друкарня, на другому редакція. За сприяння голови райадміністрації друкарню приватизували, потім закрили, все розпродали. Тепер там офіси, які здають в оренду. І доходить до абсурду: з журналістів редакції власники першого поверху вимагають “орендну плату” за сходи, за те, що вони піднімаються ними до себе в редакцію. — Роздержавлювати пресу, звичайно, треба, але ж треба й думати про долю сотень редакцій, тисяч наших колег-журналістів. — Деякі голови місцевих рад чомусь вважають, що вони вічні на цих посадах. Прагнучи прибрати до рук пресу, чомусь не думають, що вже на найближчих виборах 30 травня можуть позбутися теплих місць.Спілкувався Петро АНТОНЕНКО 

Із Звернення Національної спілки журналістів України “До кандидатів у Президенти України і членів виборчих штабів, до журналістів України”

Щоразу, коли Україна втягується у чергові вибори, знаходиться багато оракулів, які пророчать, що волевиявлення народу буде супроводжуватися найбруднішими технологіями. Минає зовсім небагато часу, і ми з подивом бачимо, що цими технологіями заправляють саме ці оракули. Тому наше суспільство і пронизане скепсисом, цинізмом, невірою у можливість кардинальних позитивних зрушень.Ми закликаємо всіх журналістів України суворо дотримуватися вимог Закону “Про вибори Президента України”, розповсюджувати лише ту інформацію, у правдивості якої впевнені. Ніщо — ні партійна дисципліна, ні високі гонорари — не повинні збити вас на манівці. Чесне ім’я журналіста і засобу масової інформації — наше найвище надбання. Пам’ятаймо про це!  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment