ЧИ СКІНЧИТЬСЯ РЕЖИМ?

Україна наблизилася до виборів. Електорат перебуває у стані цілковитої розгубленості, бо постаті, виставлені на електоральний кін не народом, а так званою “елітою”, виявилися старою, заяложеною кон’юнктурою. Альтернативних яскравих особистостей, що їх конче потребує Україна, нема.Ситуацію, в якій опинилося українське суспільство напередодні чергових президентських виборів, прокоментував видатний соціолог Юрій Саєнко — доктор економічних наук, професор.

— Юрію Івановичу, яким наше суспільство прийшло до цих виборів?— У нас є дві колосальні проблеми. Перша — це перехід від сталінізму, комуністичної формації. І хоч говоримо про перебудову, зміну суспільства, те, що відбувається, — це багатовекторне стикання в тенетах рудиментів сталінізму. Сподівалися, що зробимо швидкий перехід до європейського напряму, а породили другу проблему — перейшли до кучмізму. Це теж тоталітарний режим, але заснований не на суспільній власності, а на олігархічно-кримінальних механізмах пограбування і перерозподілу народних багатств. Кучма створив дуже сильну олігархічну систему управління державою. П’ять років тому був Майдан як протест проти сталінізму, з яким ми не розправилися, і кучмізму. Майдан був спонтанним волевиявленням втомленого режимом народу. Аби його не підірвали провокаціями, Майдан контролювали опозиціонери, і це було дуже мудро. Волевиявлення народу треба спрямовувати, інакше воно може вилитися у бунт, принести деструктив. І тоді реалізувався потенціал самовідтворення України, повернення до тих класичних історичних демократичних засад, які завжди були у дусі волі українського народу. І всім здавалося, що Ющенко виправдає надії й стане чудовим керівником, довіра була надзвичайно велика. Його підтримували 52—60 %, які перетворилися на 2—3 % тепер, як свідчать опитування. Наша громадськість опинилася на вищому рівні демократизації й плекання майбутнього України, ніж наша влада. Для народу особа Президента стала дуже болючою. Тепер нам треба виборсуватися не тільки зі сталінізму і кучмізму, а й із прірви невизначеності й безвідповідальності. Нерозв’язані проблеми минулого загальмували поступ України. Здорове суспільство визначається тим, наскільки воно розв’язує проблеми майбутнього. Обтяжений невіглаством, корупцією і зажерливістю тягар не пускає нас у майбутнє.

Розумно розвиваються країни Прибалтики. Чехія й Угорщина дуже швидко ідуть вперед. А ми весь час буксуємо, ба більше —руйнуємо і без того хистку систему влади. А чітка система управління — становий хребет суспільства. Мислячий виборець у розпачі: як і що відроджувати? Заради якого майбутнього? Чи можна довірити країну лихварям, які тільки й здатні хвацько обливати брудом одне одного?“Вони” звикли брехати — обманювати народ і не виконувати того, що обіцяють. “Вони” не каються перед народом. Наш добрий виборець зрозумів би, якби вони хоч виправдовували свою бездіяльність, наводячи якісь аргументи. І це викликало б хоч якусь повагу до влади, почуття того, що вона усвідомлює свої помилки. Але і цього зараз не відбувається. І все, що чуємо в програмах претендентів, — тільки омана заради шляху до “роздаточного корита”. Всі повторюють заяложені й знецінені лозунги. Усі, крім Яценюка і Гриценка. Яценюк декларує щось нове, та не каже, як це робити. Усі малюють світле майбутнє. І комуністи також обіцяли добро для всього світу, яке творили засобами зла. А таке добро перетворюється на зло. А народ жадає єдиного: яким буде майбутнє країни? Дискусії про авторитарність видаються мені вторинними порівняно із питанням відповідальності. Перед ким і як обранці звітуватимуть про зроблене? — То що ж робити українському виборцеві?— Мені дуже подобається американський підхід. Вони кажуть: “Не критикуйте поганого, а робіть те, що можна зробити. Не кажіть проти чого ви, а скажіть за що, тоді стане зрозуміло, і проти чого”. А ми зациклилися на боротьбі, на знищенні одне одного. На цьому тлі інформаційний простір заполонили зайди на кшталт Шустера і Кисельова, які всі наші доленосні проблеми навмисно зводять до шоу. Засоби масової інформації покликані інформувати людей, формувати свідомість. Насамперед ми повинні стати новим суспільством і людьми нової свідомості. А що відбувається на телеканалах? Суцільний проросійський і навіть російський продукт, хохмацькі блюзнірства, паскудні телесеріали — засмічення розуму і душі. І тому народ, який виявився відповідальним, у розпачі. Народ знає, чого коштують ці обіцянки. Люди ображені й принижені. Дії влади нівелюють майданну гідність народу. І коли деякі соціологи пишуть, що в нас аморальне суспільство, то забувають, що народ ніколи не аморальний. По-перше, народ відроджується — тобто народжує і виховує нове покоління. По-друге, транслює всі ті цінності, які були в минулому, майбутнім поколінням. Недарма, попри всі заборони, у народній пам’яті залишилася ідея незалежності, народна культура, ідея української демократії, виборності, мови. Дуже багато фундаментальних цінностей: традицій і звичаїв. Лише влада, як свідчить історія, часто буває аморальною. Вона блокує оздоровлення правлячої еліти, хоч народ народжує таких людей. Для мене, наприклад, трагедія, що Рух не оновлюється вже 20 років. Така прогресивна, здавалося б, сила… Чому ж ви за цей час не виховали молодого покоління, не підготували до професійної політики? У нас же є покоління грамотне, яке знає, що таке західна демократія, знає мови, право. І воно вже готове будувати нову державу, але ніхто його до керма не підпускає. — У якому напрямі має рухатися суспільна думка, щоб зламати цей стереотип?— Знаєте, як можна змінити політичну еліту, систему управління? Через громадянське суспільство. Але таке суспільство не виникає само по собі. Ми вивчаємо його стан, проводимо моніторинг, щороку ставимо понад 300 питань, серед яких є таке: “Чи берете участь у роботі громадських організацій?” Так-от, упродовж 18 років схвально відповідають на це запитання 17 відсотків.Це свідчить про те, що всі механізми державотворення у нас заблоковані. Як виникає громадянське суспільство, через яке можна оновити еліту і змінити державу? Його має створювати середній клас, тобто люди високосвідомі, високопрофесійні, які відстоюють мову, традиції, право на тій основі, що вони матеріально забезпечені. Частина — науковці, вчителі — на забезпеченні держави, а більшість тих, хто сумлінно має займатися бізнесом. Наші олігархічно-кримінальні кола це усвідомлюють, і тому не створюють умов для розвитку середнього класу, блокуючи всі правові й економічні канали. Навіть якщо є відповідні закони, то їх не виконують. Коли виникає середній клас, то він починає створювати громадські організації. І коли наростає громадський рух, він бере під контроль владу. Спільнота призначає владу, і потім контролює, як виконується програма, до якої вона також причетна. Скажіть мені, Черновецькому потрібна така музика? І передусім такі, як він, усе це заблокували.Ось і виходить, що з 1992 року громадським життям живуть лише незмінні 17 відсотків, які не мають впливу через нечисленність. До речі, демократичні суспільства мають не менше 60–80 % громадськи активних людей. Тож якщо ми залишимося у цьому стані, то у нас немає майбутнього. І розмови про європейський напрям, демократію лишаються порожніми розмовами. — Що Ви порадили б робити людям, які хочуть змінити цей стан, на що спиратися? — Думав, що ситуація зміниться через 20 років, через покоління. Але цього не відбулося. Це покоління — лише виконавці. Їх тримають на рівні простих спеціалістів, не віддаючи важелів влади, арени політичної боротьби. Але в будь-якої нації є механізм самовідтворення. Попри все, ми прийдемо до певної точки, коли наростання національного внутрішнього латентного потенціалу, якого ми зараз не помічаємо, вийде на поверхню, і почнуться фундаментальні зміни. Вони почнуться тоді, коли відійдуть люди, які пам’ятають про радянську планову систему. Адже нині більш ніж 20 відсотків опитаних мріють повернутися в минуле. Ще одна наша біда в тому, що ми не маємо живої пам’яті про інші моделі життя. Західна Україна перебувала під Радянським Союзом недовго. Прибалтика, Польща також. У них є така пам’ять, тобто люди, які знають, як жити по-іншому. А ми повинні все це відродити. Нове покоління здобуває нову свідомість, бачить, як має бути. Суспільство вже відкрите. Згадаймо, що навіть інформаційно замкнений Радянський Союз розвалився, як тільки відкрилась альтернатива. Майдан також не забувся. Він міцно закарбувався в свідомості. Ми можемо! І коли настане час, зможемо впливати на події цивілізованим шляхом, як це робили на Майдані, без революцій і катаклізмів. І навіть у тих умовах, в яких перебуваємо, прийдемо до точки не перевороту, а повороту. — То помаранчева революція принесла користь? — Майдан — це не була революція. Я проти того, щоб називати ті події революцією. Революція — це зміна системи. А в нас лад не змінився. Знову були прем’єрами Янукович та Єхануров. Фальсифікатори виборів 2004 року — в оточенні Президента, інших він нагородив. Усе лишилося так, як було. Стало навіть гірше, бо розвалилася система управління. Провина тих, хто стояв біля витоків незалежності, в тому, що треба було творити не словесні моделі України, а будувати систему влади. Рух мав узяти владу в свої руки, як Вацлав Гавел, Лех Валенса. А нашим не вистачило розуму, мужності й волі… Рух міг відновитися після Майдану. Знову схибили…— Хто ж тепер і на яких рівнях управління має брати владу в свої руки?— Відомо, що мурашники поділені на дві частини: “робітники” і “керівники”. А коли вчені заради експерименту ці два “класи” розокремили, то кожна частина знову поділилася на виконавців й еліту. Чи є в нас потенціал керівництва? Він незначний. Запитуємо в людей: “Чи є у вас духовні лідери?” Мали на увазі особистостей, які є взірцем того, як треба поводитися, зберігати цінності, словом — “народною совістю”. Адже в Україні є “совість нації” — Іван Дзюба, Євген Сверстюк, брати Горині, Ігор Юхновський, інші. Лише 15 % відповіли, що такі люди є. Начебто мало. Та ми не знаємо норми, може, це достатньо? На запитання, чи є хороші адміністратори, схвально відповіли 17 %; успішні, чесні бізнесмени — 20 %; кваліфіковані виконавці — 50 %. Виходить, що у нас нація виконавців? Що ми за 18 років незалежності не створили нової еліти й умов, щоб вона з’явилася і довела свою здатність до дій. Ось Анатолій Гриценко, людина високопрофесійна, має освіту нашу і закордонну. Знає не тільки армію, він компетентний у багатьох питаннях управління. Але люди його не бачать — еліта його тримає в тіні. І навіть Банкова усунула з посади міністра.Однак процеси самоорганізації й самовідтворення закладені в закономірності розвитку суспільства. Прикладів з історії достатньо. Німеччина відродилася, і з фашистської перетворилася на розвинену державу. Але ж ми відмовилися від плану Маршалла, який нам також пропонували… Ще один приклад — Японія. Країна, яка була до зубів озброєна і навіть кидала виклик Америці, також відродилася у демократичне суспільство, правда, за допомогою американців. — Чи можемо ми у цьому сенсі розраховувати на “закордон”?— Європа нас кинула напризволяще, хоч і обіцяла дуже багато. Невідомо, як поведеться новий уряд Барака Обами. Але все-таки нічого нам сподіватися на допомогу. Зараз наша економіка, інформаційний і політичний простір на 85 % залежать від Росії. Вплив Європейського Союзу — 5—7 %, американський — також, і власний — стільки само. Не відомо, як вирватися з лабет Росії. Купуючи газети, жодної українською мовою в продажу не бачу. Хоч кіоск — за 200 метрів від Секретаріату Президента. Всі наші кандидати сплутані капіталом із Росією. — Юрію Івановичу, на кого з кандидатів більшою мірою можна покластися?— Народ бачить лише двох реальних претендентів: Януковича і Тимошенко. БЮТ поводиться стриманіше, навіть Юлія Тимошенко наприклад у Краматорську виступає українською мовою. І на всіх рівнях міжнародних відносин їй вдається досягти конкретних домовленостей, а це важливо. Нещодавно відбулася дуже цікава прес-конференція саміту СНД в Ялті, в якій брав участь прем’ер-міністр Росії Володимир Путін. Він зазначив, що уряд Тимошенко вперше за 18 років вчасно розрахувався за газ. І підписали стандартний договір, такий самий, як із шістьма європейськими країнами, а не спеціальний, як пліткували. Хоч би що казали, цей уряд працює. Чи варто втрачати те, що вже маємо?Якось я спостерігав, як Юлія Володимирівна, розмовляючи російською, обмовляється українською. І не побоялася нагадати Путіну, що Україна — суверенна і незалежна держава, з чим він погодився, повторивши вголос, а це, погодьтеся, виняткове явище. Ще одне — у Тимошенко є політична структура, на відміну від інших, що лише слугують прикриттям.— Якими дослідженнями займаєтеся?— Ми продовжуємо досліджувати наслідки Чорнобильської аварії, розвиток атомної енергетики в Україні в його перспективах, у всіх аспектах. Ще одна цікава тема — консолідація суспільства. Зараз спостерігаємо консолідацію таку саму, як у війну, в біді — на рівні кондомініумів. Родини, колективи житлових будинків, організацій культивують взаємодопомогу. Але нашим співвітчизникам ще потрібно навчитися поважати одне одного в умовах успіху, плідної професійної діяльності, консолідуватися не тільки в біді. Треба змінювати менталітет — вчитися бачити у ближньому більше чеснот, а то все вади й вади…Спілкувалася Людмила ІЛЬЄНКО 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment