«ФІЛОСОФІЯ І ЛІТЕРАТУРА»: ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛ

Безперечно, в умовах кризи важко говорити про питання духовні. Весь інформаційний простір заповнено фактами про надзвичайні ситуації, хоч мало хто бере до уваги те, що Україна вже 17 років існує в режимі надзвичайних ситуацій та інформаційно-духовної окупації. Зміна історичної моделі розвитку спричинилася і до зміни ставлення нових поколінь до гуманітарних питань. Часто ці проблеми зводяться до профанації, до підміни понять. Гуманітарними питаннями займаються люди не з гуманітарним фахом, мовляв, цей напрям і так в Україні існує за залишковим принципом. Але часто забувають, що коли гуманітарна складова національного розвитку “залишкова”, тоді сама оболонка нації стає занадто слабкою і незахищеною. 

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ, Ольга ЛОСЬ, НаУКМАПам’ятаю лекцію Ліни Костенко в Києво-Могилянській академії: “Гуманітарна аура нації”… Була і друга частина в назві лекції: “…або Дефект головного дзеркала”. Так-от, видається, що і досі систему пострадянських дзеркал так і не змінено, а тому дефекти ширяться і множаться в українській свідомості, викликаючи нездорові реакції на проблеми насамперед національного буття. 

Комусь видається, що питання мови, функціонування літературного ринку, якість літературних текстів — питання другорядні, позаяк на першому місці мають бути питання економіки і соціального добробуту. Однак у всіх європейських країнах вихід вартісної книжки супроводжується численними обговореннями, а вихід видання, в якому заторкують класику національної літератури, опиняється під прицілом фахових дискусій, оскільки в переважній більшості європейських країн розуміють, що література — це той учитель, який допомагає людині (й аж ніяк не робить це замість самої людини, нав’язуючи якусь апріорі правильну думку) зорієнтуватися у світі. Простір літератури — це комунікаційна царина, світ, який промовляє до людського серця, залишаючи в ньому певне повідомлення. У нас часом питання гуманітарної політики зведено на другий план, але іноді урядовці люблять дивуватися, чому в Україні й досі немає жодного лауреата Нобелівської премії в галузі літератури. А як може з’явитися такий лауреат, коли Україна не заявляє про себе гідними діяннями на міжнародній гуманітарній арені: не видають і не фінансують навіть якісних перекладів класики української літератури у світі; немає достатньої кількості кафедр україністики за кордоном, які допомагали б доносити знання про українську культуру. Якось професор Римського університету “Ла Сап’єнца” Оксана Пахльовська зауважила, що на запитання до своїх італійських студентів, що вони знають про слов’янський світ і зокрема про Україну, одержала відповідь: “Це дуже слаборозвинений нестабільний реґіон, де люди живуть дуже бідно, бо не мають ґрунтовної освіти й культури”. Ось така вона, несамовита слов’янщина в ХХІ сторіччі для Європи. Саме тому настільки важливо нині повернути українську культуру до фахового осмислення власної історії розвитку, до визначення векторів літературної ситуації, позаяк уже за 10—15 років нинішня література стане складовою історії. Що ми залишимо у спадок для нащадків: “Добро і зло” чи “Сьомгу”? Такі кризові (подібні до сміттєзвалища) моменти розвитку культури можливі тоді, коли літературне мислення не існує в єдності з мисленням філософським, оскільки філософія насправді ніколи не може бути філософією на догоду дня (тоді це вже ідеологія), вона не прагне щось замаскувати чи виправдати. Філософія — це та дисципліна строгого, чіткого мислення, що розширює можливості нашої думки. Тож живемо в час без філософії, і це вже, здається, планетарна проблема. Місце філософів заступили іміджмейкери і бухгалтери, які нині керують у мільйонних корпораціях. Натомість світ окремої людини залишається відкинутим, людина не знаходить підтримки в нинішньому розвої думки, яка тяжіє до матеріального блага. Філософія споконвічно має бути основою для людини, оскільки в ній зосереджено і морально-етичні, й духовно-світоглядні, й естетичні закони буття, що мають становити осердя національного поступу. Зрештою, нині в Україні змінюється культурна свідомість: з’являються книжки, що повертають нас до переосмислення класики: нові видання Б. І. Антонича; романи, які утривалюють літературну традицію        В. Стефаника, О. Кобилянської, Г. Тютюнника та ін. Література поступово повертається в русло ширшої філософської системи, набуваючи дедалі більше можливостей для формування нової свідомості нового покоління, яке дедалі менше знає про червоне століття, але взорує на найкращі здобутки національної культури до періоду колоніальної тоталітарної експансії. Міжнародна наукова конференції “Філософія та література” пам’яті видатного українського науковця, історика філософії професора Національного університету “Києво-Могилянська академія”     В. С. Горського, що відбулася в академії, мала на меті поєднати питання літератури з базовими філософськими проблемами, утворюючи симбіоз. Ця конференція, що є однією з найвизначніших подій у науковому житті НаУКМА, вкотре прагнула повернути процес осмислення літератури загалом і національних літератур зокрема в русло філософії, яке утривалює і поглиблює засади письма, надаючи літературі нового поштовху до самотворення. Конференція зібрала півсотні видатних науковців з України і світу, які прагнули довести, що без філософського фундаменту література постає кволою і немічною, зрештою, такий неповний і погляд на літературу без філософії. Під час конференції були численні дискусії, палкі обговорення літературного процесу в нас і за кордоном. Доповіді стосувалися новітнього прочитання української класики, зокрема українського модернізму початку ХХ сторіччя: творчості Лесі Українки, П. Тичини, Б. І. Антонича, В. Підмогильного тощо. Одним із почесних гостей міжнародної конференції був Філіпп Сабо, професор університету Лілль-3 (в Україні нещодавно у видавництві О. Жупанського було видано монографію цього дослідника європейської філософії й культури), який запропонував відвідувачам і учасникам заходу дві лекції. Перша стосувалася теми “Філософія і література: міждисциплінарний діалог” і мала безпосередню назву, правда, доволі метафоричну: “Мислити разом із літературою?” Основні питання  лекції такі: чи мислить література? Чи існує, разом із “філософією філософів”, літературна філософія письменників? Ґрунтуючись на текстах Борхеса і Фуко, Малларме і Пруста, Філіпп Сабо, автор студії “Філософія і література” (2002), прагнув окреслити нові підходи до старого питання взаємозв’язків між пошуками Краси й Істини. Наступного дня Філіпп Сабо прочитав лекцію “Літературна історія філософії”. Її було підготовлено як огляд рецепції ідей Геґеля у французькій літературі ХІХ століття. Систематична доктрина німецького філософа постає як джерело натхнення для французького символіста Стефана Малларме і загадкового письменника Вільє де Ліль-Адана.Так, два дні міжнародної конференції “Філософія і література: міждисциплінарний діалог” спробували повернути українську гуманітарну думку до філософських первнів, щоб у такий спосіб на належному фаховому рівні через осмислення історії літератури у філософському руслі вийти на розуміння нинішньої літературно-культурної ситуації.Коментар Людмили Архипової, доцента кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА, відповідального секретаря оргкомітету.— Скажіть, будь ласка, яких фахівців запросили до участі в конференції? Які почесні гості відвідали її? — Конференцію заплановано як частину “Днів науки НаУКМА”. Про неї було оголошено на початку літа 2009 року, запрошення до участі розіслано до багатьох навчальних і наукових закладів України, Росії, Білорусі, Польщі. Надійшло більше 50 заявок, з яких Оргкомітет підібрав майже 40 учасників. Спеціально запросили знаних науковців: Мирослава Поповича (Інститут філософії НАНУ); Богуслава Бакулу (Університет ім. А. Міцкевича, Польща); Філіппа Сабо. Зустріч із французьким науковцем відбулася за підтримки Французького культурного центру.На вступному пленарному засіданні учасників конференції привітали Сергій Квіт, президент НаУКМА, Володимир Моренець, віце-президент із навчально-наукових студій, Матьє Арден, директор Французького культурного центру.— У чому полягає наукова цінність цієї конференції?— Як на мене, наукова цінність проведеного заходу — у визначенні предметного поля та специфіки взаємодії філософського і літературного світів; поглибленні наукових знань про проблеми взаємовпливів філософії з іншими формами духовної культури; розробці стратегій дослідження взаємодії філософії й літератури в конкретному культурно-історичному полі; реконструкції процесу світоглядних трансформацій в українській культурі ХХ—ХХІ століть; формуванні міжкафедральної дослідницької групи для реалізації фундаментальних наукових проектів міждисциплінарного спрямування; залученні до міждисциплінарних гуманітарних студій молодих науковців — студентів, аспірантів, докторантів кафедр філософії та релігієзнавства і літератури та іноземних мов Києво-Могилянської академії.Усе це має велику вагу, якщо ми справді прагнемо реконструювати нашу наукову систему, щоб українська філологія зокрема успішно розвивалася, перебираючи досвід і здобутки інших наукових напрямів.— Чи реалізовані очікування від конференції? Чи ділилися учасники, зокрема пан Сабо, своїми враженнями? — Більшість учасників конференції дякувала за добру організацію і відзначала позитивну атмосферу й новизну представлених у доповідях матеріалів досліджень. Філіпп Сабо дякував за запрошення, зазначав, що конференція загалом, питання учасників і спілкування зі студентами були йому цікаві.Відбулася зустріч, обмін інформацією, ближче знайомство в науковій комунікації не лише представників різних навчальних і наукових інституцій України, а й співробітників різних кафедр Києво-Могилянської академії, студентів, докторантів, аспірантів.— Які цікаві дискусії розгорнулися під час конференції? — Майже кожна доповідь викликала багато запитань. Оскільки багато доповідачів пропонували нові підходи чи маловідомі напрями, звучало чимало уточнювальних запитань. Дискусії з доповідачами й поміж учасників розгорталися переважно щодо визначення меж періодів культури та її типології, стилів і жанрів літератури, методології дослідження філософських і літературних текстів. Особливо жвава дискусія виникла під час “круглого столу” “Довкола Гоголя”.— Як було вшановано пам’ять професора Вілена Горського?  Ця конференція присвячена світлій пам’яті цього видатного українського філософа.— Під час конференції зі словом про Вілена Сергійовича Горського (1931—2007) виступили Мирослав Попович  і Марина Ткачук, завідувач кафедри філософії та релігієзнавства Києво-Могилянської академії. Хоч, на перший погляд, тема зв’язку філософії й літератури не була пріоритетною для творчості Вілена Горського (як відомо, в колі його безпосередніх досліджень були історія української філософії; філософські ідеї в давньоруській культурі; методологічні проблеми історико-філософського пізнання), проте його загальна налаштованість на діалог, прагнення розглядати філософію в ширшому полі культури цілком відповідають завданням та ідеї конференції. Склалася своєрідна традиція конференції, коли ті з учасників, які були колегами й учнями В. Горського, перед виступами згадували про нього як ученого, вчителя, особистість, присвячували свої виступи його пам’яті.— Які подальші перспективи “Філософії і літератури”? Як надалі планують фінансувати?— Дослідження теми “Філософія і література” буде здійснюватися в рамках проекту Докторської школи Києво-Могилянської академії. 2009 року набрано першу групу докторантів на спеціальність “Філософія літератури”. Спеціально розроблено навчальні дисципліни, постійно активний докторантський семінар, майбутні статті й дисертації докторантів, розробки наукових тем. Тож тема взаємодії філософії й літератури в культурі матиме продуктивне й постійне висвітлення. Сподіваємося, що співпраця кафедри філософії та релігієзнавства й кафедри літератури та іноземних мов продовжиться в наступних наукових проектах за підтримки Києво-Могилянської академії й МОН. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment