МИ КОРЕНЕВО ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ ЗЕМЛЕЮ

У період кризи, передвиборної кампанії й грипозної лихоманки проблема збереження довкілля не стала менш вагомою складовою нашого життя, хоч зі ЗМІ її витіснили інші повідомлення. Екологічна ситуація в нашій країні потребує тісної співпраці громадських організацій і урядових структур.Торік Президент України Віктор Ющенко підписав два укази, якими передбачено у найближчі роки створити 43 національні природні парки, природний заповідник, ботанічний сад загальнодержавного значення, а також розширити деякі об’єкти, що вже існують. Аби дізнатися, що зроблено за рік у цій царині, поспілкуємося із заступником міністра охорони навколишнього природного середовища Миколою МОВЧАНОМ.

— Пане Миколо, що таке національний природний парк?— Природний парк — територія, визначена законом, що охороняється від більшості типів людської діяльності й забруднення. На відміну від заповідників, національні природні парки створюють для відпочинку. Основні завдання парку — збереження природних комплексів та об’єктів; науково-дослідна робота з вивчення природних комплексів; розробка рекомендацій з охорони довкілля й ефективного використання природних ресурсів; створення умов для туризму.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища через Укази Президента прагне тиснути на місцевих можновладців, або, якщо хочете, олігархів місцевого значення. Ми переконуємо, що природні парки дають і даватимуть до державного бюджету в десятки разів більші прибутки, ніж сплачують великі й малі підприємства і підприємці у вигляді податків. Природне надбання нації — це довкілля. Якщо довкілля в країні чисте, то здорові громадяни цієї країни. Отже, чистота навколишнього природного середовища — головний чинник здоров’я нації.— Як працюють природні парки?— Ось наближаються свята, а з ними — вихідні, невеликі відпустки. Люди, які живуть і працюють у великих містах, у вільні від роботи дні прагнуть наблизитися до природи. Тож вони вирушають у відпустку якнайдалі від мегаполісів і ближче до гір, великих водойм, де багато повітря, де можна побачити щось нове, збагатитися враженнями.Приїжджаючи наприклад до Рахова, а це географічний центр Європи, Карпатський біосферний заповідник, оселимося в готелі, купуватимемо сувеніри, відвідуватимемо музеї тощо. Так ми витрачаємо певну суму грошей з користю не лише для здоров’я, а й для інтелекту, духовної складової нашої особистості. Отже, і бюджет матиме прибуток. — Під час таких відвідин ми зміцнюємо імунітет, отже, не хворітимемо.— Обраховуючи потенційні прибутки від діяльності національних природних парків, цей бік навіть не беремо до уваги. Але це справді так. Людина, яка повноцінно відпочила, працюватиме з новими силами. Крім того, збільшується її творчий потенціал, бо вона побачила не відоме досі. Особливо важливо це для дітей. Побачити незайману природу, на жаль, тепер можна далеко не скрізь.Ось якби місцеві чиновники до кінця усвідомлювали, що таке національний природний парк, які прибутки він може приносити, вони не чинили б перешкод створенню. Адже це не лише зона відпочинку. У місцевості, де немає шкідливого виробництва, можна без застережень збирати ягоди, гриби, лікарські рослини, у водоймах ловити рибу тощо. Ми хочемо наблизити національні природні парки до людей, показати їхню користь.— Яку ще користь можуть приносити природні парки?— Ми удосконалюємо Закон про природно-заповідний фонд, щоб до цього фонду увійшли інвестиції в частині побудови інфраструктури. Мінприроди і департамент охорони навколишнього природного середовища через заповідники розробляє програму відтворення рослинного і тваринного світу. — Що це за програма?— Рослинний світ відтворюємо через ботанічні сади. Наприклад, у ботанічному саду ми виростили ті види рослин, які зникають, адже головна функція ботсаду — плекати такі види. Ботанічний сад передає вирощене у розсадники заповідника, де вирощують масово і розсаджують у місцях, де певні види росли в природних умовах. Залишки продають — так з’являються кошти на розвиток. Щодо тваринного світу плануємо резерватори для відтворення рибних запасів. Вирощуватимемо цінні види риби, ті, що зникають, занесені до Червоної книги. Це білуга, осетр, форель, інші. Через систему відтворення можемо збагатити наш раціон і не витрачати гроші на закупівлю риби за кордоном — матимемо власну. Крім того, наповнення водойм рибою поверне загальний природний біоценоз води, бо ж добре відомо: якщо в річці водиться риба чи раки, то вода в ній чиста. Річки — малі й великі — не заростатимуть бур’янами, не засмічуватимуться. — Над чим іще працюєте?— Міністерство прагне донести до людей думку, щоб природно-заповідний фонд оцінювати в рівнобедреному трикутнику: історія, довкілля, духовність. Духовність тут — верхній кут трикутника, його вважаємо головним, найважливішим. Кути в цьому трикутнику однакові, жоден з них не може бути меншим, куцим. Якщо урядовець — високоосвічена духовно багата людина, то й стан довкілля посідатиме в його світогляді одне з головних місць. Щоб духовність зайняла належне їй місце, проводили конференцію зі священиками. Хочемо, щоб священнослужителі незалежно від конфесій — православні, католики, греко-католики, мусульмани, юдеї — проповідували екологічні цінності. Якщо працюватиме принцип трикутника, де найголовніше — духовність, якщо суспільство це усвідомить, то в країні належно буде пошановано історію й довкілля. У кожному національному природному парку є храми. Адже їх будували не будь-де, а в певних визначених місцях, які вважали святими. Треба, щоб через духовність ми прийшли до шанобливого ставлення до довкілля. Тож священики як авторитетні у громаді люди звертатимуться до земляків, пропагуючи шану до культури рідного народу, а в цьому контексті — до природи. Важливо не переривати зв’язку поколінь, щоб старші доносили до молодших той пієтет, із яким наші предки ставилися до природи. Давнє українське висловлювання про те, що земля свята, бо вона дарує життя, не повинно забутися в часи урбанізації й глобалізації. Пам’ятаєте з історії й художньої літератури, що представники різних поколінь жили разом, діди й прадіди виховували онуків і правнуків на легендах і переказах, на вікових традиціях. І це було правильно з погляду нашої хліборобської культури. Не відриватися від землі, живучи на високих поверхах, а наближатися до неї, ходячи босоніж по росяній траві. Наша нація не може жити далеко від землі, забути досвід і знання предків, бо ми коренево з нею пов’язані, лише завдяки землі ми українці. На жаль, зв’язок поколінь нині перервано, молоді стають черствими. А якщо людина черства, як вона зможе полюбити пташку, землю, квітку? Тому так важливо, щоб працював принцип нашого трикутника, і тоді суспільство наблизиться до ідеалу, відпаде багато проблем, пов’язаних із духовністю, та й зі здоров’ям також. Не нова думка про те, що здоров’я тілесне починається з духовності. — Минуло більш як рік відтоді, як вийшли укази Президента про природно-заповідну справу і національні природні парки. Які проблеми виникли? — Із природними парками слід поспішати, бо триває масова приватизація. Не можна допускати тотальної приватизації, бо в такому разі державі доведеться викуповувати землю в приватних осіб, як це відбувається в деяких західноєвропейських країнах. А якщо наприклад річку на той час уже понівечили? Це цілком реальна ситуація, коли розорюють береги, бо приватники недбало ставляться до збереження охоронних прибережних смуг. Приватизація прибережних смуг відбувається з порушенням чинних законів України.Вважаю, що приватизацію водойм слід заборонити. Річки — малі чи великі, — ставки, озера повинні перебувати під опікою держави і контрольних органів. Лише так зможемо вберегти водні ресурси від занечищення і занепаду, а в підсумку — від зникнення.Крім того, законодавство у сфері заповідної справи потребує приведення у відповідність сучасним вимогам і потребам, бо бракує механізмів економічного стимулювання створення і збереження заповідних територій. Існують розбіжності між законодавчими актами щодо природно-заповідного фонду. Потребують посилення правові механізми його охорони і збереження. Позиція Мінекономіки і Мінфіну щодо ухвалення Загальнодержавної цільової екологічної програми розвитку заповідної справи на період до 2020 неконструктивна.Є проблеми й на місцях. Шумська районна рада Тернопільської області не погоджує створення національного природного парку “Данилів Град”, Миколаївська обласна й Очаківська районна державні адміністрації не забезпечують створення національного природного парку “Білобережжя Святослава” в повному обсязі, а Миколаївська облрада висловлює сумніви в доцільності його створення. Закарпатська обласна й Рахівська районна держадміністрації гальмують процес погодження розширення території Карпатського біосферного заповідника неподалік Говерли. Вставляють палки в колеса створенню національних природних парків обласні й районні державні адміністрації: “Великий бір” у Сумській області, “Сіверськодонецький” у Луганській, “Орільський” у Дніпропетровській, “Дніпровсько-Тетерівський” у Київській. Органи місцевого самоврядування не погоджують створення національних природних парків “Нижньосульський” (Полтавська і Черкаська області) та “Кременчуцькі плавні” — Полтавська і Кіровоградська області.— Чи достатнє фінансування об’єктів природно-заповідного фонду?— Цього року обсяг фінансування критично недостатній. Видатки на утримання всіх установ природно-заповідного фонду порівняно з 2008 роком зменшилися в 4,6 раза. (Щоправда, це без урахування заробітної плати працівникам установ.) У середньому для забезпечення функціонування однієї установи 2009 року надано 1,88 тис. гривень на місяць. Які це гроші, висновки може зробити кожен сам. Тобто фінансування 2009 року становило 32,6 % від потреби. Зайве говорити, що це катастрофічно мало.Прикро, що ми не до кінця усвідомлюємо всю важливість цієї справи. ХХ сторіччя понівечило природу: війни, техногенні катастрофи, шкідливе виробництво. Кому, якщо не нам, це виправляти? Схаменімося, щоб не залишилися нашим онукам у спадок чорні ліси без листя, річки без риби, гори без квітів. Поки що не пізно. Є в нашій країні місця, де природа первозданна, де тіло й душа відпочиває. Робімо все, щоб їх було якнайбільше, щоб уся наша країна перетворилася на квітучий сад. Це можливо, треба тільки докласти зусиль. Коли кожен зрозуміє, яке важливе місце в сьогоденні й майбутньому має чистота довкілля, і робитиме все, від нього залежне, ми не осоромимося перед іноземцями через два роки, як прийматимемо футбольний чемпіонат. Квіти, а не сміття — ось майбутнє України. Спілкувалася Олена ШУЛЬГА 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment