Найдавніша на теренах України Холмська чудотворна ікона Богородиці, що до неї приклонялися князь Данило Галицький, польський король Ян Казимир, Папа Римський Климент ХІІ, російський цар Олександр ІІІ, чимало інших відомих історичних постатей, відродилася. Після реставраційних робіт, започаткованих ще 1996 року, зі святого образу знято нашарування величезного часового прошарку — дев’яти століть, і святиня постала перед сучасниками такою, якою її споглядали наші предки. Презентація відновленої унікальної пам’ятки візантійського мистецтва константинопольського письма ХІ століття відбулася в Музеї волинської ікони у Луцьку.
Євген ЦИМБАЛЮК,Рівненська обл.ДВА ОРДЕНИ — ЗА ВІДРОДЖЕННЯ СВЯТИНІВизначальними для презентаційного заходу стали дві урочисті події, й обидві стосувалися високих церковних нагород — ордена святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня Української Православної Церкви та ордена святого архістратига Михаїла Української Православної Церкви Київського Патріархату. Обидва ордени лягли на груди Анатолія Квасюка, завідувача реставраційної майстерні Музею волинської ікони, який понад десятиріччя відновлював Холмську чудотворну ікону Божої Матері й нині завершив цю титанічну справу.
— Уперше про реліквію я почув у студентські роки на лекціях з історії давнього українського мистецтва у Київському художньому інституті, — розповідає Анатолій Квасюк. — Відтоді знав, що ікона загубилася у віках, її вважають зниклою. Тоді навіть і мріяти не міг, що побачу її. І не тільки побачу, а й вдихатиму в неї нове життя, сантиметр за сантиметром знімаючи нашарування віків і фарб. Зараз вважаю це найбільшим подарунком долі. Усе почалося 1996 року, коли дочка православного священика із Холма Надія Горлицька звернулася до мене з пропозицією відреставрувати ікону. Ця пропозиція була з умовою: тримати все в таємниці. Відразу зрозумів, що йдеться про якусь унікальну річ. Приїхавши до хранительки святого образу, поглянувши на ікону, “вдягнену” у вишитий рушник, відчув запах кипарису, що линув з ікони. У мене аж серце закалатало: невже це справді та святиня, на яку “полюють” науковці, мистецтвознавці, поціновувачі старовини багатьох країн? З’ясувалося: так, це не копія, а оригінал прадавньої пам’ятки. Щоправда, був він у такому стані, що в деяких місцях навіть первісна фарба відшарувалася від основи. Чотири роки ікона перебувала, точніше, її переховували у реставраційній майстерні Волинського обласного краєзнавчого музею, про неї знали лише кілька людей, і ніхто з них не обмовився, бо кожен усвідомлював небезпеку оприлюднення інформації. Хоч би з огляду на те, що слідами цієї пам’ятки сакрального мистецтва, яка безслідно зникла у Холмі у роки Другої світової війни, постійно йшли різні шукачі, й Україна могла її втратити. Починаючи реставрацію, я не усвідомлював, наскільки важкою й тривалою виявиться робота. Труднощів додавало зокрема те, що образ десятки разів підмальовували, підшпакльовували. Востаннє — 1979 року. Тоді використали шпаклівку із вмістом різношарового піску і скла, наклали її методом втиснення, що не захистило, а навпаки, призвело до відшарування у деяких місцях первісного пласту. РЕНТГЕНОМ — ДО ХІ СТОЛІТТЯРеставрація проходила у два етапи. Перший тривав із 1996 до 2000 року. Тоді вдалося зняти нашарування і записи. Інколи щоб стерти нашарування розміром один квадратний сантиметр, Анатолієві Квасюку доводилося витрачати по кілька днів. Реставратор виготовив власний інструмент — леза із високоякісної сталі.Після передачі безцінного дару Музеєві волинської ікони вирішено було вдатися до фізико-хімічних досліджень. Отож другий етап реставрації розпочався з передачі об’єкта до Національного науково-дослідного реставраційного центру в Києві. Науковці зробили перші дослідження ікони у рентгенівських променях, взяли проби фарбового шару, левкасу й деревини для фізико-хімічних дослідів. Після зйомки в інфрачервоному спектрі вдалося розшифрувати напис на звороті святого образу. За результатами проведених дослідів 2003—2004 років уточнено датування пам’ятки культури: це друга половина ХІ століття. А далі справу продовжив Анатолій Квасюк, крок за кроком добираючись до художніх першооснов. Він повністю зняв пізніші різночасові нашарування, здійснив дезінфекцію, укріплення левкасу і фарбового шару, лакування, монтаж золотих пластин. Три золоті й срібну давньоруські пластини, які оздоблюють ікону, відреставрував завідувач відділу реставрації скульптури і творів декоративно-вжиткового мистецтва ННДРЦУ Віктор Голуб. Нині на відреставрованій іконі маємо автентичний живопис ХІ століття, якому притаманні духовна глибина і високий рівень професійного виконання, а сам твір перебуває у спеціальній вітрині, де створено сприятливі умови для огляду. ВІД СТРАДНИЦТВА — ДО ВЕЛИЧІПід час реставрації відкрилася дивовижна доля реліквії. За одним із переказів, ікону написав святий євангеліст Лука. Є дві версії, як вона потрапила до Києва. Кажуть, її разом з іншими іконами і церковним начинням привіз рівноапостольний князь Володимир, прийнявши хрещення, і що ікона була у посагу царівни Анни, нареченої князя. Із ХІІІ століття доля святині пов’язана з іменем Данила Галицького, із Холмщиною. Саме відтоді ікону почали йменувати Холмською і заговорили про її благодать і чудотворну силу. Було у давнину й таке: татари зняли з ікони коштовні ризи, і 100 років вона пролежала під руїнами храму. Досі на образі видно сліди меча і стріл. У ХVII ст. уніатський єпископ Яків Суша здійснив три видання книги “Фенікс”, у якій подав детальний опис ікони і розповіді про більш як сімсот чудес, які сталися біля образу. 1765 року ікону коронував Папа Римський як чудотворну. Над головами Богородиці й Ісуса Христа прикріпили золоті вінці. У роки Першої світової війни ікону вивезли з Холма до Москви, а потім до Києва, де вона зберігалася у монастирях і в простих людей протягом кількох десятиліть. Повернувся святий образ до Холма 1943 року завдяки старанням митрополита Іларіона (Івана Огієнка). Із 1944-го ікону зберігала родина православного священика Гавриїла Коробчука. 2000 р. його донька Надія Горлицька офіційно передала образ Холмської Богородиці до Музею волинської ікони. За кожним із цих фактів вбачається велична і водночас страдницька доля реліквії.
