ЗНИЩЕНІ ТОТАЛІТАРИЗМОМ

Вшанувати пам’ять жертв комуністичного режиму — першої хвилі українського Розстріляного Відродження прийшла на Лук’янівський цвинтар столиці жменька патріотів.Петро АНТОНЕНКОУ ці дні — черговий страдницький ювілей нашої історії. Рівно 75 років тому, в грудні 1934-го, була перша хвиля Розстріляного українського Відродження. Звичайно, можна вести відлік тоталітарного терору і від перших днів жовтневого перевороту, згадати перші радянські концтабори, врешті, Голодомор 1932—1933 років. Але те, що почалося в грудні 1934-го, ще за кілька років до початку великого терору кінця 30-х, в українській історії стоїть осібно. Бо це вже була війна проти самого духу й душі нашого народу — проти його духовної еліти. 14 грудня 1934 року каральні органи СРСР розстріляли за сфальсифікованими звинуваченнями письменників Григорія Косинку, Івана Крушельницького, інших відомих представників творчої інтелігенції. Розстріли тривали і в наступні тижні.З нагоди цієї сумнопам’ятної дати Всеукраїнське товариство “Меморіал”, Інститут національної пам’яті організували на Лук’янівському цвинтарі Києва акцію вшанування розстріляної української інтелігенції. На одній із ділянок кладовища було освячено пам’ятний хрест на місці умовного поховання жертв тоталітарного режиму. Умовного, бо не те що через три чверті століття, а вже на ранок після нічних розстрілів і таємних закопувань жертв навіть працівники кладовища не могли розпізнати місць цих безмогильних, безхресних поховань. Розстріляних закопували у ями там, де по їхніх останках проходили цвинтарні доріжки, газони. Усе старанно вирівнювали, маскували. Так закопували в мерзлу землю цвіт нації.Біля пам’ятного хреста відправили панахиду. Відбувся мітинг представників громадськості. Відомий правозахисник, колишній політв’язень Василь Овсієнко сказав: “Для сталінського режиму зручний момент знищення української еліти настав у грудні 1934 року після вбивства в Ленінграді Кірова. Вбивство це було зовсім не політичним, швидше провокативним. 1 грудня вийшла підготовлена Сталіним постанова про порядок ведення справ “по підготовці та здійсненню терористичних актів”. Тобто цей терор було подано як боротьбу з тероризмом. На все слідство відводили десять діб. Участь представника захисту, самого звинуваченого, оскарження вироку — все це не передбачалося. І вирок виконували негайно після винесення, що було цілком у дусі настанов творця радянської держави Леніна. 4 грудня газета “Правда” повідомила про арешти знайдених “терористів”. Таких людей заарештували і в Україні, зокрема в Києві. І це були представники української творчої інтелігенції”. Доктор історичних наук Сергій Білокінь: “Дехто нині твердить, що, мовляв, уже пізно робити люстрацію, судити тих, хто винен у масових репресіях, Голодоморі. Ні, це не так, і це ніколи не пізно. Бо історія продовжується. Ми виходимо на нові випробування у зв’язку з певними політичними процесами”.Голова Товариства “Меморіал” Лесь Танюк: “Людей розстрілювали в Жовтневому палаці й привозили ховати сюди, закопували під доріжки. Маємо жахливі цифри про цвіт нації. Знаменита родина Крушельницьких, яку фактично заманили з Галичини сюди і знищили, — це були геніальні люди. Їх розкидало по всьому світові, від Києва до Сандармоха, від Соловків до Ленінграда. Зрозуміло, що “справу Кірова” вигадали ще до його вбивства. А Кіров свого часу сказав: “Треба карати так, щоб на тому світі був великий приріст населення”. Ось так впроваджували ідіотську ідею: що більше вб’єш людей, то більше принесеш їм щастя. Ідея ця рівняє коричневий фашизм із червоним. Сьогодні ми можемо вдруге ступити в ту саму річку, якщо до влади прийдуть люди, які не мають історичної пам’яті. Тож постараймося зробити все, щоб подібне не повторилося”.Онука Івана Крушельницького Тетяна Крушельницька: “Таке вшанування мало б відбутися значно раніше. Може, та яма, де поховані мій дід і його брат Тарас, десь поруч? Але належного вшанування цього місця досі не було. Усі бачать, наскільки це непривітне, невпорядковане місце. А хіба ж то не був геноцид, подібний до Голодомору?”Академік Ігор Юхновський, керівник Інституту національної пам’яті: “Добре, що нарешті жертви цього терору названі на імена, що їх поминатимуть. Інститут національної пам’яті ініціюватиме судові справи стосовно злочинців, які нищили люд України. Запам’ятаймо: ми господарі в Україні й маємо поводитися як господарі”.Були й ще не менш схвильовані виступи. Від Всеукраїнського товариства “Просвіта” слово вшанування сказав член Центрального правління Микола Оцун. Було й те, що промовистіше за виступи. На акцію прийшла донька Івана Крушельницького пані Лариса Крушельницька. Які почуття переповнювали цю немолоду вже жінку, батька якої розстріляли і таємно закопали ось тут рівно 75 років тому? Пані Лариса ковтала пігулки і ледве стояла на ногах. За неї, їхню замучену родину говорила на мітингу донька Тетяна. …Схиляють голови свого пломіння свічки біля хреста. Звучить молитва. Вічна  пам’ять. І не допустімо повторення тих часів, тих трагедій.х х хНаостанок мушу сказати про дві речі. Перше — це повна відсутність представників влади — і всеукраїнської, й міської. Втім, не зволили вшанувати пам’ять патріотів і деякі політичні сили, що постійно позиціонують себе як національні, патріотичні й демократичні. І друге. Місце, де довелося встановити пам’ятний хрест, — задвірки Лук’янівського цвинтаря, більше схожі на смітник. Крім того, з усіх боків місце впокоєння оточили будівельні майданчики, роботи ведуть впритул до могил, мало не на самих похованнях. То хто ми тоді такі? Сумно, боляче…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment