ПРОБЛЕМА НАШИХ ДУШ

Кожен з нас щодня зустрічає людей, які, на наш погляд, не заслуговують ані на увагу, ані на повагу. Проходячи повз, відводимо очі, ховаючись у свій хисткий добробут, у власний світ, де нема місця бездомним.

Поставлю хату і кімнату, Садок-райочок насажу. Посижу я і похожу В своїй маленькій благодаті. Та в одині-самотині В садочку буду спочивати, Присняться діточки мені, Веселая присниться мати…        Тарас Шевченко

Боже мій! Стукіт, грім, блиск; по обидва боки височіють чотириповерхові стіни; стукіт кінських копит, звук коліс відбивалися громом і лунали з чотирьох боків; будинки росли і ніби підіймалися з землі на кожному кроці; мости дрижали; карети літали; візники, форейтори кричали; сніг свистів під тисячею саней, що мчали звідусіль; пішоходи тулились і тиснулись попід домами, що обнизані були плошками, і величезні тіні їх миготіли по стінах,сягаючи головою до димарів та дахів.Микола Гоголь

Олена ШУЛЬГАНа початку зими (а взимку бездомним найважче) Міжнародна громадська організація “Друзі Спільноти Святого Егідія” і Школа соціальної роботи Національного університету “Києво-Могилянська академія” провели конференцію “Бездомні: невидимі люди Києва”. Організація “Друзі Спільноти Святого Егідія” має десятирічний досвід спілкування із київськими бездомними. Тож вона запропонувала неупереджено подивитися на людей, які з різних причин втратили оселю, залишилися без підтримки. Конференція мала за мету започаткувати зміни в ставленні громадян до бездомних, допомогти долати глибоко вкорінені стереотипи, привернути увагу суспільства до цієї верстви та її проблем. На конференцію прийшли небайдужі, які розуміють, що ступінь толерантності суспільства визначається ставленням до найвразливіших його верств: Апостольський Нунцій в Україні монсеньйор Іван Юркович, консул Італії в Україні Франческо ді Стефані, представник Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України Раїса Бутаєва, представники Благодійної фундації “Отчий дім”, Червоного Хреста, Міжнародного жіночого клубу, працівники соціальних кафедр ВНЗ Києва. У роботі конференції взяли участь представник “Спільноти Святого Егідія” Алессандро Салаконе, керівник організації “Друзі Спільноти Святого Егідія” Юрій Лі-фан-се та її представник Юлія Курочка, директор Школи соціальної роботи імені В. Полтавця при НаУКМА кандидат філософських наук Надія Кабаченко, завідувач секції роботи з бездомними громадянами Головного управління соціального захисту Київської міської державної адміністрації Олександр Лапенко, журналістка Іванна Коберник. Юрій Лі-фан-се сказав, що в країні нині багато політичних, економічних проблем. Тим часом суспільство вважає, що бездомні — це люди, які не мають права називатися людьми, їх іще з радянських часів ховають за скороченням “бомж”. На що перетвориться наше суспільство, якщо дбатиме кожен лише про себе? Чи не втратимо здатності до милосердя, співчуття? Проблема бездомних — це проблема безсердечності всіх і кожного зокрема. Чи можемо бути впевнені, що логіка безправ’я завтра не розповсюдиться на нас? “Друзі Спільноти Святого Егідія” намагаються залучити до роботи з бездомними молодь, сотні їхніх волонтерів — учорашні й нинішні студенти, які хоч і працюють у вільний від професійної діяльності час, їх не можна назвати непрофесіоналами. Алессандро Салаконе, який приїхав зі столиці Італії Рима, стверджує, що проблеми бездомності актуальні й для цієї зовні цілком матеріально забезпеченої країни: “Багата Європа захищається від бідних, створюючи стіни — іноді невидимі, іноді справжні, які відокремлюють бідних від світу добробуту. Якось на головному вокзалі Рима померла жінка, якій лікарі відмовилися надавати допомогу лише тому, що вона була погано одягнена й у неї були воші. Суспільство, яке залишає помирати людину на вулиці, — хворе, йому треба прищепити співчуття і милосердя. Нині “Спільнота Святого Егідія” працює в 70 країнах. Вона йде до влади з проектами, які сприяють розвитку в суспільстві нової культури ставлення до бездомних, базуються на конкретних проблемах цих людей і дають змогу подолати стереотипи. Життя на вулиці — не вибір. Причини бездомності — події, які не виходять за рамки буденності. Це може бути тривала хвороба, втрата роботи, розлучення, конфлікти з родичами. Серед бездомних багато літніх людей, яких виселили молоді. Бездомні — наші співгромадяни, яких спіткали труднощі. Це не безликий натовп, кожен з них заслуговує на пошану. Їм можна допомогти, це правильно і в Італії, і в Україні. Бідність людей вулиці в різних країнах не відрізняється. Місто, яке відштовхує бідних, не може гарантувати безпеку нікому”.Надія Кабаченко як викладач добре обізнана з проблемами бездомних. “Є законодавча база, яка гарантує соціальний захист бездомних, — каже вона. — Але в документах багато суперечливих положень. Політики навіть не ставлять за мету подолання бездомності. Не знаю прикладів, коли міська влада поставила бездомного на чергу на соціальне житло. Щоб змінити ситуацію, треба підвищити роль місцевої влади. На перший план виходить громада. Потрібне стратегічне планування, вивчення потреб, враховуючи індивідуальні. Серед бездомних багато людей з вищою освітою і значним досвідом роботи. Їхні знання й досвід суспільство може використати.Важлива проблема в системі роботи з бездомними — фахове навчання. Потрібно розробляти навчальні програми, щоб готувати висококваліфікованих фахівців, бо поки що в цій царині працюють волонтери”.Іванна Коберник говорила про відповідальність журналіста не лише за цифри і факти в матеріалі для ЗМІ, а й за вибір теми, за формування громадської думки про певне явище. Журналістика як дзеркало суспільства повинна працювати на те, щоб зробити його добрішим, гуманнішим, толерантнішим. Яким буде світ — залежить від кожного з нас. “У суспільстві існують стереотипи щодо бездомних, — упевнена Юлія Курочка. — Так, ми вважаємо, що всі бездомні — кримінальні елементи, які відмовляються працювати, алкоголіки; вони поширюють хвороби; це прихована мафія, яка заробляє тисячі гривень жебракуванням. “Друзі Спільноти Святого Егідія” добре знають, що будь-яка людина у великому місті може опинитися на вулиці та втратити майно. Але той, хто втрачає дім, не повинен втрачати людську гідність. Часто бездомному для того, щоб повернути її, достатньо почути звертання на ім’я, привітання з днем народження. Наша любов, турбота й увага — не торт, якого стає менше, якщо ним ділитися з іншими. За роки, які працюємо з бездомними, добилися того, що “швидкі” не відмовляються приїжджати і надавати допомогу. Зустрічаємо чуйних лікарів, але вони змушені виписувати бездомних на вулицю, часто напівроздягнених, бо брудний одяг під час приймання до лікарень знищують. Бездомні брудні не тому, що вони від природи нечупари, а тому, що живучи на вулиці, не мають змоги помитися. Щоденно бездомна людина розв’язує багато проблем, про які ми навіть не підозрюємо. Насамперед це пошук їжі й місця для ночівлі. За всі роки ми не зустріли жодної людини, для якої життя на вулиці було власним вибором: так склалися обставини. “Друзі Спільноти Святого Егідія” пропонують створити міський номер телефону, куди люди могли б звернутися про перебування бездомного на вулиці. Цю інформацію отримували б соціальні патрулі, які Київська міська держадміністрація організовує взимку. Було б добре, якби курсував автобус милосердя, рятуючи людей від холоднечі. Такий проект успішно діє в Римі, Москві, інших великих містах. Організація просить міську владу дозволити у мороз перебувати бездомним у громадських місцях — переходах метро і на вокзалах. Варто відкрити нові соціальні центри для ночівлі бездомних, бажано з душем і пральнею. Пропонуємо також спростити систему реєстрації й видачі бездомним паспортів, адже без паспорта неможливо знайти роботу, отримувати пенсію тощо. Чи не краще для суспільства, якби було якнайменше людей без паспортів?” Як представник міської влади Олександр Лапенко бадьоро рапортував, що “робота з бездомними ведеться давно, тож є досвід. У Києві існує три заклади соціального захисту: будинок соціального піклування на 166 осіб — готель і відділення нічного перебування, де надають медичні послуги; центр соціальної адаптації в Ясногородці під Києвом на 300 осіб, де безплатне перебування, допомагають оформити документи, пенсії; центр обліку бездомних громадян, який займається реєстрацією й відновленням паспортів, оформленням пенсії й групи інвалідності. У кожному районі міста є банк одягу і взуття для бездомних. Із 2006 року відбуваються зимові патрулювання, під час яких роздають гаряче харчування: щодня — 200 порцій. Існує й телефон: 15-51.На базі Першої міської лікарні створено відділення для бездомних на 20 (для кількамільйонного міста! —  Авт.) ліжок. Є установа, яка зберігає речі. За рік три бездомні сім’ї стали на квартирний облік”. Отже, у Києві проблему бездомних майже розв’язано?Кажуть, чотири роки тому в холодну зиму на Хрещатику серед білого дня замерзла 39-річна жінка, мати чотирьох дітей. Вона приїхала до столиці на заробітки, щоб дати можливість дітям навчатися. Провівши безсонну ніч, заснула на вулиці. Щоб урятувати її, треба було просто розбудити. Байдужі перехожі цього не помітили…Як часто ми не помічаємо тих, хто потребує співчуття? Це проблема не фінансування, це проблема наших душ. Байдужість стала нормою. Тим часом ніхто не застрахований від того, що завтра спіткає лихо. У великому місті ми вразливі, часто воно буває вороже до нас. Місто, де не чути крику про допомогу, не можемо вважати безпечним. Віддалившись від землі, ми не наблизилися до небес. Ігноруючи українську споконвічну культуру, забувши найважливіші цінності, суспільство перетворюється на монстра, ворожого собі самому. Подумаймо, чи можлива була бездомність і ворожість до бездомного в нашій кордоцентричній культурі ще на початку ХХ століття? А минуло не так багато часу, ще живі люди, які пам’ятають інший світ. Невже урбанізація, прагнення ситого добробуту заставить нас забути набутий віками, генетично збережений досвід? Невже дозволимо, що милосердя і співчуття стануть пережитком минулого? 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment