УКРАЇНСЬКИЙ  РАХУНОК

(гіркий спомин)

Петро ТИТАРІВ, онук жертв Голодомору, український націоналіст, м. Київ1952 рік… Квітнева пора в степовому селі Кіровоградщини, що розташувалося трьома вулицями на схилах балки. Городи, обмежовані кущами і вербами, збігають в берег, де тече весняна вода. На другій вулиці в хаті, де замість городу — великий двір, лунає шкільний дзвоник, його завжди чутно на все село. На двір вибігає галаслива дітвора сільської початкової школи. І раптом стихає… бо через балку, з двору, де росте найбільша в селі груша-дичка, чуються жіночий крик і людський гамір. Прудконога дітвора за мить була вже там, в центрі подій, що стривожили село.Біля дверей хати — “хозяйка двору” Зайцева в шкірянці, в якій, мабуть, і спала. На драному солом’яному даху стояв Павло, житель села з 1941 р., зі сніпком житньої соломи в руках. Серед подвір’я — Павлова жінка Марія з двома малими дітьми на руках, звертаючись до чоловіка на даху, питала, що він робить. На дворі, навколо груші-дички, зібралися вільні від роботи селяни, спостерігаючи за перебігом подій. Уже не лише до чоловіка, а й до них говорила Марія: “Ця хата вкрадена, ця жінка Зайцева приїхала в село 1933 року й вкрала цю хату, а діда й бабу, опухлих від голоду, з комсомольцями винесла під цю грушу-дичку — тут вони і померли. Мій дід ніколи не брав гріха на душу, не візьмеш і ти! Злазь!” Селяни схвально гули на сказане Марією, а Павло, відвертаючи очі, злазив по драбині. Марія з переможним виглядом пішла з двору. Слідом ішов Павло, вголос докоряючи собі… Йшли вони вулицею мимо сільського кутка з десятка хатів, що в 1932—33 рр. опустіли і стали колгоспними кормокухнями, телятниками, курниками… А в тому, що хати стали пустками, винна “чужа” Зайцева з місцевим комсомолом. Далі сім’я пройде мимо двору, де весною 1933 р. чоловік з жінкою з’їли своє дитя. А навпроти їх ще живе комсомолець, що вигріб в сусідів 1932 р. все їстівне… 1953 р. зв’яже собі петлю й повисне над помийним свинячим коритом. А тоді пройдуть мимо клубу, що в добротній селянській хаті, теж украденій, від якого по-партійному хоронили і ще будуть хоронити… кара Божа! — місцеву партію. Комсомол задавлених петлею, чахоткою, бурячихою. В процесіях з червоним стягом в руках і “завклуба” — на чолі…Цей день в дворі вкраденого дому, на мертвій вулиці, в селі Павла і Марії став Днем спомину селян про пекло 1932—33 рр. Всі, хто їх чув, бачив, запам’ятали на все життя.Згодом “партія Зайцевої” намалює карикатуру на багатодітну Марію — квочка, з-під крил якої виглядають діти… Карикатура, обсиджена мухами, кілька років висітиме в конторі.Один куток, одна вулиця, а в селі їх три, і на кожній — свої “горбунови”, “будьки”, свої канібали. Ще багато живих свідків ось таких “картинок з минулого”. Не мовчімо! Мій дід Іван Кравченко, по-вуличному Чорний Іван з 1933 закликав мою пам’ять про замучених… А їхнім катам ганьба! На віки вічні!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment