Василь СОФІЮК,м. Івано-ФранківськУ далеких минулих століттях їх вішали, четвертували, нелюдськи катували, ребра ламали. Вороги нищили їх сотнями лишень за те, що вони були українцями. А в першій половині ХХ століття жорстока комуністична влада масово розстрілювала українців. І не тільки під час воєнних дій — під станцією Крути на Чернігівщині чи в містечку Базар на Житомирщині. Сатанинська владна верхівка цинічно морила їх страшним диким голодом. Мільйони наших співвітчизників — молодих і старих, сивих і дітей — нещадно трощила тоталітарна машина сталінізму. Із єдиною метою — щоб навіки стерти з обширів землі непокірний український народ як націю. Три сплановані голодомори чорнющим смерчем тяжко прокотилися Україною: 1921—22, 1932—33, 1946—47 роки. Комуністи розстрілювали українців на чужинських Соловках, у Сандармоху і на українських просторах: у Вінниці, у Биківні під Києвом, у Полтаві, у Львові, у Станіславові… Гинули чесні люди — трудівники, патріоти… Безневинно… Про це йшлося на академічній годині “Наші молитви за душі невинні — при полум’ї свічки скорботної” на кафедрі філології та методики початкової освіти Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Було названо багато видатних світлих імен, поміж ними і молодого поета Григорія Чупринки, що народився такого ж осіннього дня — 27 листопада, чекісти-комуністи розстріляли його 1923 року, а через двадцять літ Головний Командир УПА Роман Шухевич узяв для себе псевдонім Чупринка. Академічну годину в педінституті організував і вів лауреат премій імені репресованих письменників Мирослава Ірчана і Тараса Мельничука, член правління Івано-Франківської “Просвіти”, заслужений діяч мистецтв України, поет і драматург Ярослав Ярош. Усі присутні студенти-четвертокурсники стояли тісним півколом. І тремтливим полум’ям горіла біла свічка. І в аудиторній тиші на завершення лунали молитви “Отче наш…” і “Богородице Діво…”, “Під Твою милість прибігаємо…” і проникливий 50-й псалом “Помилуй мене, Боже…”
