Цього року видатному українському письменнику мало виповнитися 85.
Головною ювілейною подією (і поки що єдиною!) стала прямоефірна передача “Радіо “Культура” представляє…”, що зібрала 7 грудня у великій студії Концертно-студійного комплексу Національної радіокомпанії України кілька сотень людей, які прийшли на літературний вечір “Незабутній Павло Загребельний”.Перу класика української літератури належить близько 20 романів. Найпопулярніші з них — “Диво”, “Тисячолітній Миколай”, “Я, Богдан”, “Роксолана”. На романах Павла Архиповича виросло кілька поколінь українців. У 80-ті твори письменника перекладали, масово видавали й розповсюджували неймовірними, як на сьогодні, накладами. Загальний наклад його доробку — майже 15 млн примірників, перекладених 20 мовами. Книжки Загребельного залишаються напрочуд актуальними й популярними.До участі у вечорі запросили друзів, колег письменника, а також його соратницю і вдову Еллу Михайлівну. Вечір вів письменник Михайло Слабошпицький. Слухачі з усіх куточків країни могли ставити їй запитання.— Елло Михайлівно, як Ви вважаєте, чи гідно країна відзначила 85-річчя Павла Загребельного? — Швидше, мабуть, ніяк не відзначила, в усякому разі, мені нічого досі не було відомо про якісь заходи, крім цієї великої й значної радіопередачі. За цей вечір вдячна голові комісії з творчої спадщини Павла Загребельного, письменникові Михайлові Слабошпицькому. А більше ні про що і нізвідки — жодного звука. Я лише чула, що в Харкові підготували книжку спогадів про Загребельного, але вона ще не вийшла, затримується. — Можливо, хтось Вам телефонував, наприклад, і розповідав, що ім’ям Загребельного планують назвати вулицю, готують меморіальну дошку або премію його імені заснувати хочуть? — Яка вулиця?! Як співали в пісні, “де ця вулиця, де цей будинок?” У мене і в думках нічого подібного не було: по-перше, він був дуже скромною людиною, по-друге, так мало часу минуло після його відходу, що сама втрата поки що затьмарює його рідним усе інше. Та і процес увічнення пам’яті у нас, якщо не помиляюся, починається, згідно із законом, через десять років після смерті — ще дожити треба… А що стосується Ваших слів “може, хтось Вам дзвонив”, то після відходу Загребельного не лише з приводу питань відзначення ювілею дзвонити перестали, а з усіх інших. Правда, і за життя він так і не почув кількох довгоочікуваних дзвінків…— Цікаво, яких саме? — Особливо останніми роками він дуже хотів, щоб його покликали в університети, передусім у ті міста, з якими його пов’язувала доля: Полтавський, Дніпропетровський, філфак якого він закінчував, Київський. Адже він дуже любив спілкуватися зі студентською молоддю. Але ніхто так і не покликав… Упевнена, що Павло Архипович сьогодні нас чує: збираючись уранці на цю зустріч, я поглянула у вікно, підійшла до його портрета, запалила свічку, помолилася і тихо сказала йому: “Я йду до тих людей, для яких ти писав, — до твоїх читачів і слухачів”.Спілкувалася Анастасія КОРОНЕНКО
