РІДНА ХАТА У ПОЕТИЧНОМУ ВСЕСВІТІ

Олексій НЕЖИВИЙЗбірка вибраних поезій Наталі Баклай “Отава” — це своєрідний підсумок її більш ніж двадцятип’ятирічної літературної творчості, адже перший вірш “Журавка” друкували в лубенській міськрайонній газеті ще 1980-го. Із сердечною вдячністю Наталя Баклай згадує свого літературного вчителя Володимира Малика, який був редактором її першої поетичної збірки “Два береги душі” (1993 р.) Відтоді вийшли друком дев’ять поетичних книжок і дві прозові. Найчастіше ліричний герой у поетичних творах Наталі Баклай — сучасник, наділений історичною пам’яттю, а тому є не тільки носієм, а й творцем національного образу світу. А домінантою його найчастіше виступає багатофункціональний образ рідної хати. Спершу саме він і є тією духовною силою, що визначає належність ліричного героя до родини, батька-матері:Вибілю хатину, вимию віконця.Випрошу в бабусі давні образи.Рушники розвішу квітами до сонця Й запрошу в світлицю — світлу від краси.На Різдвяні свята занесу калину.На святки клечані — клечання з роси.Майже в усіх поезіях лірична оповідь ведеться від імені жінки, точніше, це своєрідна життєва сповідь: спершу дівчинки, потім підлітка, далі дівчини, жінки. Однак рідна хата завжди залишається найдорожчим місцем на землі, бо дарує радість щоденного пізнання, освоєння національних образів:Ти полюби це поле і цей ліс,І не соромся глиняної хати,Бо дід твій будував її колись, Аби у ній твоя з’явилась мати.Не відцурайся Слова і пісень, Люби людей — вони твоє віконце,І не журися на похмурий день — Колись же треба відпочить і сонцю.Невипадково читаємо напутні слова не тільки одній людині, а й ровесникам, навіть прийдешнім поколінням у вірші “Синові”.Із часом хата набуває нових функцій: стає добром, благочестям, працелюбністю, душевною щедрістю, вірністю, любов’ю, прагненням продовжити рід, а ще постійним бажанням творити орнаменти на рушниках і сорочках, пісню, казку, легенду, квітник і криницю на подвір’ї, тобто власну душевну красу.Отже, хата — це не тільки традиційне житло українців, а й символічний образ, архетип споконвічного способу життя, світобачення, морального-етичного й естетичного ідеалів. Тому засвоєння нових духовних цінностей і в самого автора відбувається упродовж усього життя теж переважно через призму хати. Є в Наталі Баклай вірші-присвяти письменникові-землякові Василеві Симоненкові. Один із них “В хаті Василя Симоненка”: Все ти чула, хато, все ти знала.Кажуть — світ не тільки із вікна…А над світом слава воссіялаЗ оцієї хати Василя.Схилена стоїш, як самотина,Сиротою-пусткою в селі.Хата — Василева пуповина,Василева правда на землі. Навіть у напрочуд самобутній інтимній ліриці Наталі Баклай образ хати символізує напівусвідомлене бажання справжнього кохання, коли лірична героїня прагне повернутися до найріднішого і поділитися ним:Давай втечем з тобою від достаткуДо прабаби моєї в білу хатку,Де кущ калини просто під вікном.Там лепехою встелена долівка, І жовте сонце — золота голівка — Лягає спать у жито за селом.Жінка в коханні здатна на самопожертву, будь-які душевні страждання, тільки б залишилися справжніми найдорожчі почуття. Навіть звернення ліричної героїні до коханого чоловіка на “Ви” свідчить про її національний характер, що повертає нас до народної пісні, спонукає згадати поезію Ліни Костенко. Наше драматичне сьогодення змушує Наталю Баклай висловити засторогу щодо нівелювання національних духовних цінностей. І, як завжди, її образне світосприймання знову повертається до глибинного образу. Тому й вірш називається “Білі хати”:І боюся про щось говорить, І не можу вже щось обіцяти, А Вкраїна панами кишить, Білокамінній пнеться служить,І забула свої БІЛІ ХАТИ!Книжка вибраних поезій “Отава” вкотре переконує, що поетичний талант Наталі Баклай зростає на вічному й здоровому ґрунті української поезії.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment