СВЯТИЙ МИКОЛАЙ  ПОДАРУВАВ НАМ ЛУКАША

Так сказав Іван Драч про Миколу Лукаша на вечорі спогадів, присвяченому 90-річчю з дня народження видатного українського перекладача, лексикографа, письменника, який відбувся 19 грудня у Музеї книги та друкарства. Працівники музею підготували виставку його видань різних років, світлини, листи, рукописи. “Фауст” Ґете, “Дон Кіхот” Сервантеса, “Мадам Боварі” Флобера, віртуозні поетичні й прозові переклади з німецької, іспанської, французької, польської, чеської, багатьох інших мов збагатили українську літературу завдяки Миколі Лукашу. “Такі, як Лукаш, народжуються, мабуть, раз на кілька століть… Як з поліглотом з ним, здається, хіба тільки А. Кримський міг би позмагатися”, — писав про побратима Григорій Кочур.

Надія КИР’ЯНВели вечір письменники Леонід Череватенко та Микола Сом.

Дослідник творчості перекладача Борис Черняков зазначив, що ювілей письменника вперше проходить так масштабно, на державному рівні. Відзначати цю дату почали в квітні, тоді в Харківському університеті провели наукову конференцію і видали збірник, присвячений цій події, а також збірник “Протей”, де надрукували доповідь Миколи Лукаша на нараді перекладачів 1956 року, — це був його дебют у Києві. У жовтні відбулася наукова конференція пам’яті Лукаша в Інституті філології Київського національного університету ім. Т. Шевченка. У квітні наступного року планують провести такий захід у Сумах. Час вже приступати до видання спадщини письменника. Згідно з Указом Президента, створено оргкомітет з відзначення 90-річчя Лукаша. Очолює його віце-прем’єр-міністр Іван Васюник, а заступник — Леонід Череватенко, який з 1997 року очолює комісію з творчої спадщини Миколи Лукаша. До нього комісію, що майже не працювала, очолював Дмитро Павличко. Комісія не має матеріальної підтримки жодних установ. Кімнатку, де жив геній, де можна було зробити музей, не зберегли. “Головне, що є люди, які Миколу Лукаша люблять, пам’ятають і готові заради нього жертвувати своїм часом і коштами”, — говорить Леонід Череватенко. Працювали самовіддано. На жаль, деякі активні дослідники, члени комісії вже відійшли в кращі світи. Це Ганна Ігнатенко, Євген Попович, Анатоль Перепадя, Дмитро Білоус. Дуже добре працюють Всеволод Ткаченко, який очолює секцію перекладачів, Володимир Житник. На людях цього покоління тримається робота. Молодим поколінням Леонід Васильович не дуже задоволений. Перебуваючи в середовищі студентів Києво-Могилянської академії, зрозумів, що багато студентів мріють зі знанням англійської мови виїхати за кордон здобувати матеріальні цінності. А Лукаш був людиною байдужою до комфорту. “Свого часу Спілка письменників України завинила в тому, що Лукаш так рано пішов із життя, — продовжує Леонід Васильович. — На мене дехто ображається, що я розкопав неприємні факти про членів Спілки, які в 1983—84 роках знищували перекладача, виконували партійні замовлення.А сам він був надзвичайно шляхетним. 1973 року, коли заарештували Івана Дзюбу і той був під слідством, Лукаш звернувся в найвищі інстанції з проханням відсидіти у в’язниці термін замість нього. Дзюбу випустили, а Лукаша виключили зі Спілки. Бог їм суддя. У першому томі спогадів, який вийшов нещодавно, ці факти оприлюднено”.Комісія під керівництвом Череватенка  знайшла спонсорів, видала фразеологію перекладів Лукаша загальним накладом 10000. Сам Леонід Васильович упорядкував книжку “Шпигачки” — епіграми Лукаша. 2008 року видали “Декамерон”, відновивши авторську редакцію. Тексти збирали по різних архівах, витратили на цю роботу два роки. Активно допомагали голові комісії Анатоль Перепадя і Василь Клічак. Книжка поширюється через мережу “Просвіти”. Леонід Череватенко вважає, що цей переклад справив враження на нашу еліту таке, як Котляревський “Енеїдою” на українство в кінці ХVІІІ століття. “Для мене Лукаш — чудо, дароване українському народові за його поневіряння. Він переклав те, що фактично не підлягає перекладу. Знав десятки мов. Якось запитав його: скільки Вам потрібно часу, щоб оволодіти мовою? Той замислився й відповів: 40 хвилин. Зі своїми знаннями виокремлював особливості мови, а далі це екстраполював на цілу структуру. А українську знав так, як ніхто до нього”, — розповідав Леонід Череватенко.Микола Лукаш вважав себе насамперед лексикографом. Мріяв видати кілька словників, зокрема словник синонімів, який загадково зник, ненормативної лексики (спалила сестра з принципових міркувань), словник фразеологізмів.Відома перекладачка, лауреат премії імені Максима Рильського Ольга Сенюк поділилася заповітним: “Ми зібралися вшанувати не тільки перекладача, а й людину, якій нема рівних. Якби не Лукаш, може, не було б і мене. Я працювала у видавництві, перекладала, але не мала амбіцій. Йому сподобався мій переклад, рекомендував мене до Спілки письменників”.Іван Драч згадав про Святого Миколая, який завдяки доброті став улюбленим у народі. “Аура Святого Миколая робить добрими всіх навколо. Мені здається, що він нам подарував Лукаша, який настільки вільно почувався в мовній стихії, що хотілося милуватися. Згадую його переклади з Федеріко Гарсіа Лорки і неприйняття їх Нью-Йоркською групою поетів. Розумію чому. Вони були технологічними, а він — вільний. Дивом було спілкуватися з людиною, яка жила поза режимами”.Євген Сверстюк зазначив: “Важко було уявити, що після тієї темної доби настане відродження. Тепер навіть незручно за ті мої листи, де я з ним часто сперечався. То були різні підходи до перекладу. Не всім подобається стиль Кочура чи Лукаша. Але всі розуміють, що це щось таке, що несе в собі стихію, дух української мови. У ті часи письменники були більшою чи меншою мірою закріпачені. Найвільнішими були перекладачі. Навіть серед них Лукаш виокремлювався невимушеним стилем життя, байдужістю до життєвих благ. Соромно згадувати часи, коли він п’ять років нічого не заробляв, його не друкували. Але й тоді світився любов’ю. Його любов була всеосяжною.Згадую такий випадок. Був в’язень, який володів лише угорською мовою. Представники прокуратури запитали Лукаша, чи не міг би він бути перекладачем на судовому процесі. Той погодився і за три місяці вивчив угорську мову. Микола Лукаш мав лицарський дух, щось правічне, благотворне, був шляхетний, делікатний. Таких рис нам сьогодні бракує”.Заступник директора музею Григорія Кочура Марія Кочур розповіла про творчу дружбу талановитих перекладачів Максима Рильського, Григорія Кочура і Миколи Лукаша, згадала, як вони утрьох перекладали для серії “Перлини світової лірики” Поля Верлена. Вона вважає, що головне нині — щоб молодь знала, досліджувала такі постаті. Музей Григорія Кочура над цим працює.Гумористичну нотку вніс Микола Сом. Розповів, як ночував у квартирі Лукаша на словниках. Вранці господар запитав: “Що ти, Миколо, взяв зі словників?” Сом продекламував вірш німецькою, а Лукаш сказав: “Приходь ще ночувати”. Лукаш любив каламбурити. У нього ніхто не міг виграти в більярд саме з тієї причини — він так смішив суперників, що вони не могли від сміху добре грати.Олександер Шугай, дослідник творчості Василя Барки, висловив думку, що такі видатні постаті як Василь Барка, Микола Лукаш мають бути відзначені найвищими державними нагородами.Леонід Череватенко зауважив, що від 1968 року секція перекладачів тричі писала подання на відзначення Миколи Лукаша Шевченківською премією. Тодішнє керівництво Спілки письменників відхиляло подання.Друзі поета з насолодою слухали лірику Миколи Лукаша у виконанні заслуженого артиста України Бориса Лободи.Анатолій Мокренко розповів про ще одну грань Лукашевого таланту — зробив багато перекладів оперних лібрето. Ця робота непроста, тут слово пов’язане з музикою, важлива ритміка, наголоси. Перекладами Лукаша користувалася Національна опера України, інші оперні театри, що частково допомогло майстрові виживати у важкі часи. Тепле слово про Лукаша сказали перекладач Всеволод Ткаченко, науковець Микола Сулима, онук Івана Франка Роланд Франко, видавець Роксана Харчук, працівники музею.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment