100 «ВТЕЧ З РЕАЛЬНОСТІ»  ТЕТЯНИ ІВАЩЕНКО

Іван ОЛІЙНИКНещодавно “Український малий драматичний театр” відсвяткував ювілейний сотий показ вистави “Втеча з реальності” за п’єсою українського драматурга Тетяни Іващенко. З цього приводу ми вирішили зустрітися з виконавцем однієї з головних ролей Андрієм Курганом. Доки критики вирішують, чи доріс глядач до розуміння високого, — одні зали напівпорожні,  інші переповнені. Ось той основний критерій, за яким глядач високо оцінює талант Тетяни Іващенко. Ювілейний показ був буденно аншлаговим, як і прем’єрний — сім років тому в приміщенні казино “Split”.Здавалося б, як виставі вдається залишатися незмінно актуальною? Рік у рік збільшується кількість антинаркотичних проектів, але вони не проходять випробування часом на відміну від “Втечі з реальності”. Потрібен правильний меседж, і в Тетяни Іващенко він є! Рефреном усієї п’єси звучить страшна фраза “В житті треба спробувати все”. І драматург акцентує на тому, “чи потрібно це вам?” Тетяна Іващенко не говорить гаслами, а показує, що молоді люди Сніжана та Єгор, такі самі, як глядачі, хотіли щастя, хотіли дітей, але наркотичний демон завадив цьому.— Вистава “Втеча з реальності” йде вже протягом семи років. Весь цей час Ви незмінно виконуєте роль поета. Як би Ви могли прокоментувати свою роль?— Роль неперевершена й улюблена. Це була моя перша серйозна роль у великому театральному “плаванні”. Ця роль дуже відповідальна. По-перше, тому що це п’єса Тетяни Іващенко. По-друге, тема наркоманії потребує особливого ставлення. Завжди важко грати позитивних персонажів. Негативний герой залишає більше місця для фантазії. — Що думаєте про ситуацію з наркотиками в Україні?— Кожен зізнається, що хоч раз у житті мав певний наркотичний досвід, і я не виняток. Проте для когось це невеличкий епізод зі студентського життя, а для когось — норма. Ось це і лякає. Зараз для молоді це норма. Це так само модно, як пити пиво. Багато хто вважає, що “трава” — це не наркотик, забуваючи, що вона призводить до незворотних психічних і фізичних процесів. Виставу для того й задумували, щоб показати, що все це не жарти. Зараз чуємо розмови про легалізацію “легких” наркотиків, але у нас це неприпустимо. Ніхто нормально не працюватиме, алкоголізм нікуди не дінеться, до нього просто додасться повальна “скуреність” населення. У нас не знають міри, ніхто не обмежиться п’ятничними посиденьками, як у Голландії. До речі, ця країна стала просто смітником і зараз асоціюється не з великими художниками і могутнім флотом, а з одностатевими шлюбами і легальним кайфом. А в Україні й цього не буде, у нас усе просто полетить шкереберть. 12—13-річні перейдуть з пива на марихуану, і це сприйматимуть як норму. “Трава” у нас і так фактично легалізована. Усі знають, що відкупитись можна запросто й невеликим коштом.— Судячи з реакції школярів на сьогоднішній виставі, для них усе це весело…— І так, і ні. Хтось сприймає антинаркотичну тематику як пережитки минулого. З іншого боку, це реакція підлітка на щось заборонене. Половина залу хіхікає, але на підсвідомість щось таки записується. Якщо спектакль врятує хоча б п’ятеро душ, його варто грати.— Чому, на Вашу думку, глядач втрачає цікавість до театру?— З одного боку, батьки не прищеплюють дітям любов до театру, з іншого —  безвідповідальність тих, хто його творить. Якщо дитина прийде в театр, а там смертельна нудьга, вдруге її туди вже не заманять. Навіть критично безкультурну людину можна зацікавити, але далеко не всім це вдається так, як Тетяні Іващенко. Її “Empty Trash” подає серйозні роздуми через сміх, дає відповіді на питання, тому це доступно будь-кому. Її “Таїна буття” відкриває світло навіть у найтемнішій людині. Багато років тому “Таїна…” немов пронизала всі фібри моєї душі. Дорогою додому я двічі “спіймав лобом стовп”. Вистава перевернула світосприйняття. Це був справжній катарсис, і через десять років я так само плакав.— Хотів би дізнатись Вашу думку про творчість Тетяни Іващенко.— Вона зачіпає невидимі струни душі, грає на них і змушує задуматися про глобальні проблеми. Вона вчить, що ми приходимо в цей світ не для хвилинних утіх. Її п’єси доступні, духовні й цікаві водночас. Вони занурюють у щось космічне. Загальний меседж усієї її творчості: ми приходимо в цей світ для духовного вдосконалення. У цьому, мабуть, і є сенс існування, а її творчість показує нам дорогу до Раю. Її життєва позиція ніколи не йшла врозріз із тим, що вона пише. Вона завжди відмовлялась від доволі вигідних пропозицій, які, проте, мали недоброчесну мету — викривлення світосприйняття глядача. В одній із її п’єс ідеться про те, що людина повинна пройти своє випробування або не пройти.  “Таїна буття”  Тетяни Іващенко побудована у формі листів. Хтось вважає, що вона скомпонована із робіт Франка, адже саме думки Іващенко промовляє персонаж Франка. Так само в її “Єсеніні” Айседора говорить: “Життя для себе — безрадісне та нудне”. Це також слова Іващенко. Вона передбачає, що історичні особистості могли так сказати.Багато хто знає, що Іващенко — талановитий драматург, але в Україні її, здається, не помічають. Їй не потрібне  посвідчення Спілки письменників — вона й так єдина в своєму роді, їй не потрібно, щоб її показували на кожному каналі — вона лише “хоче, щоб її п’єси йшли в кожному театрі”.  Ці п’єси змінюють сприйняття глядача і цікаві всім: від школяра до театрального критика. Театр Іващенко — протиставлення театру всіх інших. Він надає відповіді на сакральні питання.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment