РІДНА МОВА В РІДНІЙ ШКОЛІ

Ганна БАРАН,м. ЧернігівУкраїнська мова в українській школі і в Українській державі потребує особливо пильної уваги. Але, на превеликий жаль, це не завжди розуміють наші керманичі. Тому становище предметів “українська мова” та “українська література” в загальноосвітній школі викликає занепокоєння з багатьох причин.Від того, як сьогоднішні учні вивчають державну мову, залежить, якими громадянами цієї країни вони стануть у майбутньому. Рідна мова виконує стратегічну державотворчу місію, вона основний чинник культури й освіти народу, головне мірило вихованості, патріотизму, духовності. Але чи виховаємо ми патріота, якщо зі шкільної парти дитина не здобуває належної освіти рідною мовою? Не згадуватимемо загальновідомого: українські учні чують у школі державну мову лише на уроках (у кращому разі). Скажемо інше: українська школа нині обкрадає учнів саме в плані здобування освіти рідною (державною) мовою. Щоб не бути голослівними, наведемо цифри, які свідчать про скорочення кількості годин на вивчення української мови й української літератури в українських школах порівняно з 1990 роком. Якщо навчальним планом 1990 року на вивчення української мови було відведено 18 год. на тиждень (з 5 до 11 класу — один клас на паралелі), то 2007 — 15,5 год. Щодо української літератури ще сумніше: 1990 рік — 21 год., 2007 — 14 (16) год. Отже, якщо додати ці цифри, то побачимо, що сьогоднішні учні втратили 9,5 (6,5 год.) на вивчення предметів українська мова й література, бо на їхнє вивчення 1990 року програмою було відведено 39 годин на тиждень (за навчальними планами, затвердженими Міністерством народної освіти УРСР від 12.04.1990 р.), 2007-го (за Типовими навчальними планами загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання, затвердженими наказом МОНУ № 357 від 07. 05. 2007 р.) — лише 29,5 години на тиждень. Якщо цю різницю (9,5 години) помножити на 34 навчальні тижні, то отримаємо 323 години української мови й літератури на рік, вкрадені в наших дітей. У цьому випадку говорити про піклування щодо розвитку й функціонування української мови в школі не доводиться. Картина очевидна: держава не піклується про державну мову. У той час, коли години на вивчення української мови й літератури зменшено, зросла кількість годин на вивчення іноземної мови в школі, й набагато. Знову ж можемо навести цифри: 1990 рік — 14 год., 2007 — 25,5 (23,5) год. Як бачимо, саме на 9,5 години зросла кількість годин на тиждень на вивчення іноземної мови. Та, очевидно, чиновники від освіти не розуміють, що іноземну мову можна вивчати лише на основі рідної, що людина, яка не знає рідної, ніколи не опанує іноземну мову. У нинішні навчальні плани введено предмети, доцільність яких сумнівна. Увівши предмети на кшталт філософії чи естетики, викроївши на них години в навчальному плані, чиновники від освіти забули про найважливіший предмет, без якого вивчення інших неможливе. Та й про доцільність філософії в школі можна дискутувати. Насторожує становище предметів українська мова й іноземна мова у профільній школі (див. табл. 1 і табл. 2). Проаналізувавши ці таблиці, зробимо невтішні висновки. Виявляється, за логікою Міністерства освіти і науки України, майбутнім математикам, економістам, історикам, технікам, спортсменам слід досконало знати іноземну мову, державну — необов’язково (спортсменам вистачить однієї години української, основне, щоб іноземної достатньо — три години). Спитали б міністерські чиновники вчителя, що він може встигнути за годину, як вмістити в неї величезний пласт української лінгвістики. Про предмет українська література й говорити нічого. Сучасний учень за ту мізерну кількість годин не встигає не те що ознайомитися з багатством українського красного письменства, а й навіть запам’ятати імена визначних представників української літератури. Тому й можна натрапити в учнівських творах — і не найгірших учнів — вислови на кшталт: “Герой роману Г. Квітки-Основ’яненка “Перехресні стежки” — Чіпка”, “Григорій Сковорода й Тарас Шевченко жили поряд і дуже дружили”, “Тарас Шевченко листувався з Лесею Українкою й мріяв одружитися з нею” тощо. Зрештою, українська мова й література почуваються у школі не господинями, а наймичками. І причин такого становища багато. Серед них — програми, підручники тощо. Предмети українська мова й українська література потребують особливої уваги, адже кожна держава, яка себе поважає, визначає національні пріоритети, і серед них чільне місце посідає розвиток державної мови. Прикладів безліч, але чи допоможе це нашим державним діячам збагнути всю відповідальність, яка лежить перед ними, особливо в морально-духовному й національному аспектах? Нині особливої уваги потребує вчитель української мови і літератури, який повинен отримувати додаткову доплату за свою працю, не зрозуміло, чому цього бояться можновладці. На особливий рівень слід поставити літературну освіту не лише в школі, а й у ВНЗ, адже в них студенти негуманітарних спеціальностей вивчають лише ділову українську мову, а це якщо не трагедія, то величезна драма нашої науки й техніки.На жаль, усе в нас звелося лише до зовнішнього незалежного оцінювання, добре, що хоч тут українській мові й літературі відведено особливе місце. Але виходить парадокс: години на вивчення цих предметів у школі скорочено, а без них випускник не може нікуди вступити.Отже, проблем багато, й розв’язувати їх слід якнайшвидше, бо може бути запізно. Нащадки не пробачать нам тих величезних помилок, які ми робимо сьогодні.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment