Сергій КЛИМКОУпродовж історії свято Нового року і його атрибути змінювалися, змінювався календар й ідеологічний контекст, вибудовуючи і руйнуючи традицію. Але потреба підбивати підсумки і починати з нового, зробивши запис в історії, залишається характерною рисою західної цивілізації. Найважливіше загальносвітове свято на українських землях поєднало непоєднуване, залишившись вірним дитинству. Від плетених янголів і сирних коників до танкістів, кремлівської зірки і ляльки Барбі іграшки змогли зберегти своє місце на святковому дереві й радувати поки що не залучених у серйозне сприйняття дійсності людей. Намагання дорослих за допомогою цих культурних артефактів прищепити дитині віру в Бога, повагу до нового соціально-політичного устрою чи запевнити в перевагах капіталістичного способу виробництва справджувались (або ні) лише згодом, даруючи натомість переконання у можливості прекрасного.Державний музей іграшки відкрив виставку новорічних прикрас, зробивши екскурс від іграшкового середньовіччя до іграшкової сучасності. Початок року тривалий час на більшій частині території України пов’язували зі святом Різдва Христового. За староукраїнською традицією, різдвяним символом слугував Дідух як носій чеснот аграрного суспільства. Прикрашати його мали традиційні різдвяні фігурки — зірки, вівці, янголи і колоски, їстівні фігурки свійських тварин, цукерки.Традиція встановлювати різдвяні ялинки набула популярності відносно недавно — на початку ХІХ століття. Спершу ялинки з’явилися в імператорських палацах Франції, Німеччини, Англії, Норвегії, Данії й Росії. Надбанням простого люду ялинка стала лише в другій половині століття. Ялинку, як і Дідуха, в Україні прикрашали насамперед зимовими делікатесами — яблуками, різдвяними пряниками, сушеними фруктами; плетеними виробами із соломи. За легендою, першу скляну ялинкову іграшку-кульку виготовили в Німеччині у ХVІ столітті, у рік неврожаю яблук. Наприкінці ХІХ—початку ХХ століття вітчизняні виробники в невеликих артілях почали виготовляти ялинкові іграшки, використовуючи папір, тканину, вату, пап’є-маше. 1916 року різдвяні ялинки у Російській імперії опинилися поза законом як традиція, запозичена у німців. Після утворення СРСР ялинка залишалася забороненою аж до 1935 року — у грудні в газеті “Правда” вийшла постанова про відновлення новорічного свята й повернення ялинки дітям. Свято Нового року реабілітували, з нього вилучили релігійні мотиви, а давній традиції надали ідеологічного характеру. Так, у будинках творчості піонерів, школах, інтернатах почали з’являтися новорічні дерева. Діти прикрашали їх саморобними іграшками, фігурками тварин, ляльками. 1937-го було організовано першу всесоюзну ялинку в Кремлі, яку приурочили до 20-річчя Жовтневої революції, до дітей почали приходити Дід Мороз і Снігуронька. У радянських артілях відновили випуск іграшок: вручну з вати та пап’є-маше ліпили Дідів Морозів, дітей, військових. Херувимчиків і янголиків замінили спортсмени. Радянські ялинки прикрашали скляні літаки та пароплави, а коли люди почали освоювати космос, з’явилися космічні кораблі, супутники із символікою Радянського Союзу та Юрій Гагарін. В епоху сільськогосподарських експериментів Хрущова новорічне дерево прикрасили іграшкові огірки, помідори й кукурудза. У 1980-ті з’явилася мода на абстрактні геометричні форми, позбавлені чіткого послання маленьким громадянам.У часи Незалежності вітчизняна новорічна іграшка продовжила життя, урізноманітнивши форму. Українські майстри отримали широке поле для святкової діяльності: від повернення до традиційних способів уявлення ялинкової прикраси в образі витинанок чи виробів із тіста до новітніх політичних перевинаходів: у листопаді 2004 року на Тернопільщині виготовляли прикраси із логотипом “Так! Ющенко”. Але головним залишається те, що попри кон’юнктуру, іграшка, як і раніше, продовжує утримувати увагу спраглих до дива очей.
