CУЧАСНІ ЛЯЛЬКОВІ ПРИГОДИ

Напередодні Нового року завжди хочеться нових яскравих вражень, а вільний час різдвяних канікул надає можливість розширити світогляд, побачити щось нове самим і показати дітям. І Київський академічний ляльковий театр на вулиці Грушевського — саме таке місце. Навіть будівля його — це вже видовище. Казковий будинок із середньовічною атрибутикою. Про вистави театру розповів керівник його літературно-драматургічної частини Ілля ПОВОЛОЦЬКИЙ.

— Ілле Яковичу, коли було побудоване приміщення театру, таке чарівне, як намальовані палаци з дитячих казок?— 2005 року ми в’їхали в це приміщення, яке було побудоване під патронатом Олександра Омельченка. Спорудження цього театру тодішня мерія сприймала як святу справу, тож побудували його за рік. Палац витримано у стилі європейської архітектури, але з елементами київської — він трохи нагадує будинок Ричарда на Андріївському узвозі. Приміщення має дуже інтелігентний вигляд, воно зовсім не схоже на неоковирні будівлі Майдану.

Наш театр — один із найстаріших у Києві, його було зорганізовано  1927 року при Київському ТЮГу. Тоді він мав ім’я Івана Франка. Сьогодні це театр на Липках.— Розкажіть, будь ласка, за яким принципом підбираєте репертуар театру. На кого розраховані лялькові вистави — на дорослих чи дітей? — Якщо серйозно говорити про драматургію для нашого театру, та й драматургію загалом, то її зараз просто нема. Хоч і проводяться різні конкурси на кшталт “Коронації слова”, журнальні (проводить “Дніпро”), там можна ще натрапити на дитячу драматургію, але для нас п’єс зовсім немає. Навіть радянська влада проводила конкурси на найкращу п’єсу за участю Спілки театральних діячів, Міністерства культури. І з’являлися нові прізвища, відбувався якийсь рух. Зараз можу відзначити тільки драматургічну творчість нашого патріарха Всеволода Нестайка і Нелі Шейко. Дві її п’єси йдуть у нашому театрі: “Яви нам ангелів твоїх” про дитячі роки Ісуса Христа та “Пригоди козака Голоти”. Також Юхим Чеповецький, що живе у США, —  наш автор. Зараз від традиційної лялькової драматургії ми відійшли. Поставили “Русалоньку” за Андерсеном. П’єсу, написану для ТЮГу, ми адаптували для лялькової вистави і застосували у ній маріонетки, яких раніше у нас майже не було. Маріонетки не можуть передавати активну дію, тому вистави, в яких “грають” ці ляльки, — епічні, ліричні. Такі вистави краще сприймають дорослі, ніж діти. Відвідувати наш театр можна з трьох років, до того ж, однаково цікаво і батькам. Є в нас і суто дорослі вистави: “Лісова пісня”, “Декамерон”, “Божественна комедія”, “Біндюжник і король”, наприкінці січня чекаємо на прем’єру — “За двома зайцями”. — А новорічний репертуар у вас є?— Як тільки наш театр оселився у новому приміщенні, ми вирішили показати найкращі вистави, напрацьовані доти. Відтоді вистави змінюються, але традиція залишилася. Цього року на глядачів чекають: студентська вистава “Бременські музики” (за братами Ґрим), “Лис Микита” (за Іваном Франком Ярослава Яроша), “Пан Коцький” Сергія Брижаня та особлива новорічна вистава “Пригоди дідуся Мороза” Євгена Новгороднього. Ця вистава, як і більшість новорічних казок, побудована за допомогою кліше: позитивні герої готуються до зустрічі Нового року, а негативні  персонажі намагаються їм завадити. Але врешті-решт перемагає добро, і наші герої щасливо святкують. Сюжет новорічних пригод може варіюватися, але фабула залишається незмінною. Ітиме в нас інтермедія “Дід Мороз”, пов’язана з історією свята.“Бременські музики” — сюрприз від нашої молодої зміни. Там оспівано пригоди вільних молодих музик, і мораль вистави проста: палаци ніколи не замінять свободи. “Лис Микита” — вистава сатирична, навіть з елементами політичної сатири, але весела, в романтичній формі. Лис Микита виходить переможцем і героєм з усіх життєвих колізій. П’єсу “Пан Коцький” написав Сергій Брижань — головний режисер Хмельницького театру ляльок. Він робить сучасні постановки. Сюжет, трохи схожий на сюжет народної казки, побудований на тому, що кіт поїв трохи людської скоромної їжі й перестав ловити мишей. Хазяїн хотів за це його викинути, запхав у мішок. Але кіт утік і з’явився в місті, а всі подумали, що це якийсь новий пан. Завжди дуже цікавий момент несподіванки. У “Пані Коцькому” є німа сцена подиву, як у “Ревізорі” Гоголя. А кіт виявився нахабою, скандалістом, індивідуалістом.— Діти все це розуміють?— Дитячий театр — це дидактична установа у кращому сенсі цього слова. Ми нічого не нав’язуємо, не насаджуємо моралі, але в тому і весь секрет, щоб в ігровій, цікавій формі за допомогою художніх засобів донести до глядача розумне, добре і вічне, змусити задуматись над життям і самостійно дійти висновків. Правда, інколи перед початком вистави ваш покірний слуга або наш педагог виносить “мораль” до вистави. І про те, що діти прийшли до театру, про те, що це  особливий вид мистецтва, як треба поводитися. Діти добре знають це, і коли їх зі сцени запитують, чи можна під час вистави розмовляти, їсти, спілкуватися по телефону, дружно відповідають: “Ні!”Специфіка лялькової вистави полягає в тому, щоб ляльці повірили, вбачаючи у ній її персонажа. Тому на сцені має відбуватися напружена дія, бо не так цікаво спостерігати, як ляльки розмовляють.— Але ж п’єси бувають різні…— Це не залежить від жанру. Просто манера поведінки в ляльок різна. У детективах як у жанрі, що можна протиставити ляльковій виставі, дія прихована, а тут навпаки — все має бути дуже прозоро й одразу зрозуміло. Хоч є й інші за жанром вистави. Є мелодраматичні, такі як “Маша і ведмідь” Володимира Швенбергера за мотивами відомої російської казки. Маша заблукала і випадково потрапила до хатки ведмедя, який був дуже самотній і до неї звик. І хоч вони прощаються у фіналі, зрозуміло, що вона повернеться. — Скажіть, будь ласка,  як народжуються ляльки?— Коли затверджують п’єсу і стає зрозуміло, що вона у нас ітиме, режисер розробляє задум, концепцію вистави. Вимальовується головна тема. Скажімо, в “Пригодах Піфа” — це тема обманутої довіри. Вірний собака Піф стає жертвою хитрого егоїста кота Геркулеса, що вліз у душі хазяїв і оббрехав благодійника-собаку. А в “Золотому ключику” зачеплено тему етапів людського змужніння, пошуків себе у цьому житті. Дерев’яна істота має дуже чисте й любляче серце і намагається боротися зі злом. А ось ще одна споконвічна тема в історії “Таємничий гіпопотам”: як у пошуках нових знайомств люди не помічають старої відданої дружби. Це відома лірична історія про те, як левенятко вирушає на пошуки нових цікавих друзів, а відданий друг супроводжує його і рятує від усіляких негараздів. Врешті-решт герой розуміє, що кращого друга йому годі й шукати. Або Попелюшка — дівчинка, яка мріяла хоч у шпаринку подивитися на людей, що мають інше, гармонійніше, ніж у неї, життя. Тож художник має відобразити у зовнішності ляльок їхній внутрішній світ, робить ескізи, на яких виписані розмір,  матеріали, макети, які потім ретельно втілюють у життя. Лялька — певною мірою символ почуття, настрою. Тому легше виготовити, наприклад, Джульєтту, ніж Наташу Ростову. Джульєтта для нас — дівчина, яка кохає. А ось Наташу Ростову ми сприймаємо у розвитку й суперечностях. Художник малює суть характеру. Інколи вдається й до спецефектів. Так, у шпигуна з “Пригод бравого солдата Швейка” виїжджає вухо на шарнірах, коли він підслуховує. Лялька має жити, а як цього досягти — справа художників.— Чи часто діти намагаються “брати участь” у виставі?— У нас є інтерактивна вистава “Гусеня”. Вона написана ще 1934 року і досі йде з великим успіхом. Ця вистава активізує творчу фантазію дітей у залі. Виходить Оленка, яка пасе лялькове гусеня Дорофея. Її кличуть гратися, і вона пропонує глядачам попасти пташку. Просить зал кричати у випадку, якщо гусенятко втече до ставка. Виходить цікава, жива гра. Дитяча вистава має бути заснована на імпровізації дітей. Ви б бачили, як реагували діти, коли одного разу герой жартома звернувся до них по їжу. Як щиро хотіли його пригостити! Інколи ми навчаємо за допомогою вистави, наприклад, правил дорожнього руху (“Таємниця королеви доріг”).— Ви так цікаво розповідаєте про сюжети казок-вистав. Розкажіть ще про те, як видозмінюється казка, коли стає ляльковою виставою.— Наприклад “Івасик Телесик” Брижаня. Він знайшов дуже цікаве вирішення сюжету. Цю історію розказують зі сцени актори в образі давніх слов’ян у ключі язичницьких вірувань, звичаїв, обрядів. Троє акторів, зодягнених як давньослов’янські боги, оживляють ляльку, наділяючи її душею. Власного характеру набуває в нас кожний відомий персонаж — Карлик-ніс, Царівна-жаба. У цій казці розкрито тему спадковості, наслідування влади. Те, що син узяв собі за дружину жабу, свідчило про його готовність зайняти престол. Кіт у чоботях у нас — дуже порядна і віддана тварина, що нетипово для представника роду котячих. Дюймовочка не стає іграшкою долі, а як емансипована дівчинка вирушає світом у пошуках щастя, врешті-решт розуміючи, що найвище щастя — робити добро іншим. Колобок вирушає в мандри, щоб написати свій перший твір — він обдароване створіння і прагне побачити світ. Ми осучаснюємо сюжети, щоб зацікавити глядачів, бо дитяча аудиторія не витерпить нудного спектаклю.— Звідки приходять до вас актори?— Кілька українських навчальних закладів готують для нас акторів. У Харківському інституті мистецтв імені Івана Котляревського готують акторів для театрів ляльок, і кафедра існує десь років із 20 чи 30. Режисери дивляться курсові роботи і запрошують випускників до нашого театру. У Київському естрадно-цирковому коледжі є два експериментальні відділення: “лялька на естраді” та “лялька в театрі”, засновані нашим головним режисером Юрієм Сікалом. При Національному університеті театру, кіно і телебачення  ім. І. Карпенка-Карого існує кафедра театру ляльок. Її заснував Леонід Попов, заслужений артист України. Кадрового голоду ми зараз не відчуваємо, хоч ляльковий театр є майже у кожній області. У Києві їх було три. Крім нашого, — філіал на Чернігівській, а також прекрасний театр маріонеток на Подолі, який став жертвою рейдерства.— Що побажаєте нашим читачам на Новий рік?— Знаєте, сам бажав би знову стати маленьким, щоб знайомство зі світом ляльок було у мене ще попереду. Бажаю всім батькам влаштувати  справжнє свято для дітей, бо сьогодні так мало радощів!Спілкувалася Людмила ІЛЬЄНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment