УЧИТЕЛЬ І ПОЕТ

Оксана ДЗЮБА,с. Копачів, Київська обл. У 1939—40 роках Микола Лукаш працював учителем у копачівській школі. Збереглися спогади колишніх копачівських школярок, учениць Миколи Лукаша — Марини Буцько 1925 року народження та Галини Мудрої (1927—2009). Марина Федотівна розповіла, що перед війною Микола Олексійович у неї в шостому класі викладав німецьку мову, а у старших — українську. А ще з усмішкою згадувала, як навколо Миколи Олексійовича крутилися молоді вчительки. Одна — Параска Купріянівна, що викладала історію, а друга — Клара Марківна, викладала біологію й вела балетний гурток. Марина Федотівна пам’ятає Лукашів віршований жарт: “Клара — Лукашеві не пара, // Параска — Лукашева ласка, // Як Лукаш захоче, то — будь ласка”.Квартирував він у Павла Івановича Плотницького на кутку, який називається Підлужжя. Галина Мудра розповідала, як Микола Лукаш ходив купатися у ставку, навіть узимку. Галина Лазарівна згадувала Миколу Олексійовича дуже тепло, вважала, що він був м’якою, доброзичливою людиною. Таким він залишився у пам’яті багатьох копачівців.Поталанило на зустріч із Миколою Лукашем ще одному копачівцю — Борисові Дзюбі 1939 року народження, який у 1960-х роках навчався на філологічному факультеті Київського університету ім. Тараса Шевченка. Як згадує Борис Михайлович, у ті роки в університеті ім’я Миколи Лукаша, видатного перекладача світових літературних шедеврів українською мовою, було славетним, майже легендарним. Йому доводилося бачити, як на вулиці Хмельницького (тодішня Леніна) Микола Олексійович не йшов, а летів пругким кроком з високо піднятою головою, відкритим чолом, часто в морозяну чи снігову погоду без пальта і без шапки. Адже Лукаш з молодості загартовувався у холодній воді, снігу.По закінченні університету Борис Дзюба працював редактором у редакції зарубіжної літератури видавництва “Веселка”, де неодноразово його порадником і консультантом був Микола Лукаш. Адже на той час Дзюба переклав кілька творів іспанської письменниці Ани Марії Матуте і радився з Миколою Олексійовичем щодо доцільності перекладу й видання текстів інших іспанськомовних авторів для дітей. Микола Олексійович був другом редакції зарубіжної літератури, а його візити перетворювалися на свято для всього видавничого колективу, де вели розлогі розмови про досягнення світової літератури, про класиків.На жаль, зусиллями міністра освіти, кадебістів (Василь Стус називав їх ґебістами), їхніх служок, стукачів, донощиків Борис Дзюба мусив залишити роботу у видавництві “Веселка” і київську квартиру, і йому довелося розшукувати доступне сільське житло. По пораду щодо вибору сільської оселі звернувся до Миколи Олексійовича, який на той час змінив комуналку на вулиці Коцюбинського, 2-а на однокімнатну квартиру на вулиці Суворова.Враження Б. Дзюби від відвідин нової квартири було колосальним: уся житлова площа, кухня й коридори були заставлені стосами рукописів, течок та книжок. Але дуже вразила та обставина, що на кухні були обрізані газові труби, а сама газова плита підлягала утилізації — задля розширення площі під стоси книжок і тек із рукописами.Микола Олексійович уже знав про політичні й життєві прикрощі свого гостя, тож розпитував, як виживає, як пристосовується до нових, незвичних умов. Борис Дзюба розповів, що знайшов по своїй кишені хатку-завалюшку в селі Копачів на Обухівщині.Микола Олексійович зазначив, що знає це село, вчителював там до війни майже два роки. Це дуже цікаве, славне козацьке село, там гарні, благородні люди. Це була остання зустріч Бориса Дзюби з геніальним перекладачем світової класики українською мовою, який увійшов в історію української культури як особистість планетарного масштабу і навіки залишиться у плеяді українців, що є гордістю всього людства.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment