Ганна КОЗАЧЕНКО, член правління Українського фонду культуриВервечкою заяскріли передріздвяні свята, сповнені казкової краси і таємничості. Наче із давнини впереміш із новітніми авто на Терещенківській вулиці в сніговому мареві вгадуються обриси старовинних карет і силуети людей, які творили і дарували Києву красу. У Музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків журналістам представили фраґменти театралізованого дійства “Дари волхвів” за участю артистів театру-студії “Оксюморон”, який вдало співпрацює з науковцями у дитячих програмах. А почалася співпраця завдяки Олені Порецковій — авторові старовинних театральних костюмів, які значною мірою оживлюють таємничих мешканців старовинного італійського палаццо (бо саме в такому стилі збудували й оформили свій особняк на Терещенківській, а колись Олексіївській вулиці Богдан і Варвара Ханенки). Грудневого надвечір’я в голландській залі, де містилася бібліотека господаря дому, разом з музеєм заповідана київській громаді, зійшли з картин музиканти у правдивому старовинному вбранні й звуками флейти доповнили розповідь про скарби, що зберігаються нині в музейній колекції.Повторювані рік у рік православні свята спонукають кожне покоління замислитися про вічне, відірвавшись від метушливих побутових проблем, відрізнити істину від підробки.У мистецькій колекції, яку в першій — весільній — подорожі започаткували Богдан і Варвара Ханенки, є диптих Майстра Ханенківського “Поклоніння волхвів”. Юна Богородиця з немовлям вислуховує мудреців, що прийшли з дарунками для новонародженого Спасителя. Погляд її сповнений чистоти і гідності. Ніби три епохи прийшли вклонитися Немовляті Христу з різних континентів. Нова ера наставала на землі з Його народженням. Це мала бути Ера Любові. Художник, який жив і творив у ХV столітті, в історію мистецтвознавства увійшов кількома досконалими картинами, але нарекли його іменем за місцем зберігання найкращого твору “Майстер Ханенківського “Поклоніння волхвів”. У передріздвяну ніч оживуть волхви і зійдуть з розписаної дошки, щоб прийняти гостей, які з усіх святкових подорожей оберуть саме цю — в Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків. На стіні поряд із шедевром — візитівкою музею — висить чудовий зимовий краєвид початку ХVII століття, написаний також на дереві олійними фарбами. Художник кола Пітера Брейгеля Старшого настільки зачаровує просвітленим настроєм, що мало кому з глядачів спадає на думку уважно дослідити фраґменти цілісного зображення. Але під великим деревом біля багаття можна розрізнити три чоловічі постаті, один із персонажів — у східному вбранні.По зорях вираховували східні мудреці й учені зміну епох. Дві тисячі років мандрувала у космосі Сонячна система через сузір’я Риб. Риба — атрибут, який супроводжує Ісуса Христа на деяких старовинних зображеннях. Дари волхвів — миро, ладан і золото — також символічні. Але ж не тільки дари волхвів, а й Дари Господні є в кожному з нас. Бог створив Людину милосердною. Життя і діяльність подружжя Богдана і Варвари Ханенків нагадують нам про це.Здавалося б, музей і театр мають небагато спільного. Аж ні.Краєзнавець Василь Дерезовський видав у Кіровограді невелику книжечку, де наводить зібрані серед очевидців факти. 1904 року Ханенки придбали на Поділлі напіврозвалене господарство і дуже скоро створили нормальні умови для мешкання працівникам цукрозаводу, модернізували його технічно. Варвара Николівна опікувалася освітою маленьких співвітчизників: усе потрібне для школи і будівництво нової забезпечила вона. У селі Могильному (тепер це Вінниччина) виник при цукрозаводі аматорський театр. Варвара Ханенко разом із керівником аматорської трупи Родіоном Кравченком “негайно вирушила до Києва” і надала Родіонові можливість спілкуватися з Марком Кропивницьким і Миколою Садовським, оплатила декорації й костюми для сільських акторів, незгірші від столичних. Понад двадцять юнаків і дівчат навчалися в студії при тому самодіяльному театрі. А гастролювали у навколишніх містах і селах.І ось той далекий 1912 рік озвався у домі Ханенків театральними ідеями, які привертають до музею нові покоління відвідувачів.…Чотири десятиліття збирали, формували Богдан Іванович і Варвара Николівна музейну колекцію і заповіли її київській громаді, щоб нові покоління співвітчизників виростали культурними, освіченими. Але хоч як це дивно, керівники багатьох київських шкіл і досі не знають про існування всесвітньо відомого “київського Ермітажу”. Тож у Новий рік, коли найчастіше здійснюються бажання, хочеться, щоб якнайглибше втілились у нашому суспільстві ідеали видатних українських меценатів — Богдана і Варвари Ханенків.
