Любов ГОЛОТА,головний редактор “Слова Просвіти”Вітаю Вас, дорогі читачі!Перед Вами — 52-ге число нашого всеукраїнського культурологічного тижневика “Слово Просвіти”. Ним завершуємо свій газетярський 2009-й рік, наші щотижневі зустрічі з Вами. У непростому інформаційному просторі, який не наважуюсь беззастережно назвати українським, наше видання має своє місце. І хоч воно не означене величезними тиражами з багатьох на те причин, ми знаємо, що кожен наш випуск потрапляє до людей небайдужих, з визначеною українською позицією, об’єднаних спільним бажанням працювати для національної культури, духовності, розвивати традиції 141-річної “Просвіти”, жити за тими критеріями, які визначили наші засновники, традиціями, що розвивалися і розвиваються наперекір багатьом обставинам. Ми свідомі того, що живемо в постгеноцидному, посттоталітарному суспільстві, де слово “демократія” часто вживається і сприймається у викривлених змістах. Сучасний українець потребує не лише задоволення своїх соціальних, але й екзистенційних потреб, а їх забезпечує культура. Саме завдяки національній культурі людина знаходить ті норми і правила власної ідентичності, які роблять її щасливою, дають відчуття опірності в конкурентному світі, можливість прийняти й передати культурний спадок роду і народу.
Отже, культура демократії й демократизм культури — одна з наших головних тем. Всі ми є свідками того, як олігархічно-політичні утворення, що грабують Україну, намагаються захопити не лише владу і капітали, але й культурні цінності, нав’язуючи населенню найнижчі форми так званої масової культури — виборчі, агітаційні шоу тому найкраще підтвердження. Те, що в Україні називають культурою, часто не сягає навіть норми пристойності; річ не в тому, хто переможе — біг-мак чи українська перепічка. Річ у тому, що рік за роком смаки українців перемелюють на жорнах шоу-бізнесу, пропонуючи “легку” музику, “легку” літературу, й ота, продумана політтехнологами легкість витісняє національну, аристократичну в дусі культуру, яка й витворила національні ідеали, спільні для всіх, а відтак — нашу цивілізаційну готовність до власної державності й незалежності. Сильними і щасливими не станеш, споживаючи “культурний продукт”, створений не талантами й інтелектуалами, а оплачену політичними партіями попсу. Все це, вкупі з настійно нав’язуваною ідеєю білінгвізму (“дві мови — одна країна”) руйнує слабкі ще позиції державної мови незалежної України, перетворюючи її громадянина на “мовного метиса, культурний гібрид, лінгвістичну химеру”, за визначенням російської письменниці Тетяни Толстої.Підміна культури і двомовність суспільства, крім всього іншого, ведуть до зміни, викривлення світосприйняття національної картини світу і самоідентифікації. Помножте все це на глобалізаційні процеси і Ви зрозумієте, що позиція “Слова Просвіти” і ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка невипадкова.“Слово Просвіти” від першого випуску — за українську Україну, за державну мову, за національну культуру, за ту політичну силу і за тих лідерів, яких можна означити епітетом національний. Наше українство не монологічне, а діалогічне — ми ведемо діалоги з нашими читачами й авторами, зберігаючи право кожного на свободу слова, совісті, переконань. Спілкуємося “в два голоси, в два серця”, але позиція наша спільна, про що свідчать Ваші листи, дорогі читачі. Дякуємо всім, хто надіслав нам відповіді на анкету, опубліковану в “СП”, ч. 41. Деякі Ваші пропозиції Ви побачите вже в першому числі 2010 року. Зокрема, рубрику, запропоновану лікарем-пенсіонером із Житомирщини М. І. Ступкою “Що ти зробив для України?” Саме так. Особисто кожен з нас відповідальний за те, що відбувається в нашій державі, й може багато зробити для неї на своєму місці — як професіонал і громадянин. Послідовність у діях, українська (громадянська, культурна, духовна, суспільна) стійкість якраз і творять оту екзистенційну атмосферу, виповнену радістю людини, яка усвідомлює свою невипадковість на цій землі. “Дякую Богові, що дав народитися мені українцем”, — сказав наш незабутній Олесь Гончар. Подякуймо й ми Богові, що народилися українцями в Україні, і робімо все, що можемо, аби й наші діти і внуки склали таку ж подяку, згадавши й нас, які цю землю, мову, культуру зберегли й збагатили.На думку політтехнологів, після виборів, коли ми оберемо того, на кого вони працюють, життя тільки розпочнеться. Або, коли їхніх господарів спіткає невдача, — одразу ж закінчиться. Але життя все одно триватиме, так само, як і раніше було, й після нас буде. Суть питання: яким воно буде, це життя? Яка його якість, яке наповнення соціальне? Чи українське це буде життя, чи суцільна криворізько-донбаська республіка? Чи благословлять, нарешті, люди своїх правителів-владців за людяність, за те, що вони робили й роблять для України?Кремль і його надзвичайно заклопотані українським життям після виборів вожді не приховують, що їм потрібна Малоросія. А нам, українцям, потрібна Україна. Тож віддаймо свої голоси Україні. А якщо Вас гризуть сумніви, запитайте себе: “А за кого б голосував Тарас Шевченко? А Леся Українка? А Микола Лисенко? А Борис Грінченко? А..?” Врешті-решт, вони творили життя, зберігаючи духовну рівновагу перед вічністю, а не перед виборами (читай — всіма тими, що переслідували, забороняли “Просвіту”, українську мову, культуру). І ми не думаймо, що коли не виграє він, вона, воно, то життя закінчиться. Всі ці роки просвітяни жили для України й Україною, а наш культурологічний тижневик послідовно здійснював свою роботу — ніс до читача українську думку, народжену в українському просторі, спілкувався з людьми, які щоденно творять українську цивілізацію, зберігаючи її традиції, її високу духовність.Шукаючи оновлень, ми залишаємося постійними в усвідомленні своєї місії — служити нації, Богові й Україні. Такими, разом з Вами, дорогі читачі, йдемо у рік майбутній, у прийдешнє. Рік 2009 завершився, гряде 2010-й. Будьмо разом! — кажемо Вам. Пам’ятаймо, що рік наступний можемо означити ще й як 7518-те українське літо. Життя продовжується!
Колектив редакції “Слова Просвіти” щойно нагороджено за національною презентаційно-рейтинговою програмою “Діловий імідж України” почесним дипломом та срібною відзнакою 2009 року.
