Різдво — це, перш за все, Слово. Різдвяна Коляда єднає небо і землю, які “нині торжествують”, розчулені віншування оживляють скам’янілі серця, традиції концентрують розслаблену волю сучасників, побажання добра об’єднують цілу націю у співпереживаннях за власне майбуття. Засівання відбувається не лише зерном, сім’ям, яке ляже в українську ріллю, але й словами, які проростуть в душах, уздоровивши тіло.Різдво… Світ стає симфонією звуків, поборює нашарування буденщини, Слово стає іменем Господнім, простір і час зливаються, вбираючи в себе радість оновлення, і всі ми об’єднуємося в мові рідній, благодатній, розуміючи, що ти, наша мово, — і простір, і час, й історія, й безвічність, що ти — Україна.
Павло МОВЧАН,голова ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, народний депутат УкраїниСвіт міфів, світ легенд, світ “нечистої сили”, світ особливих звуків, як наприклад, живого дерева, що при наближенні до нього раптом починає поскрипувати і ворушитись, якщо ти повертався після перших різдвяних півнів додому, — світ нерозгаданий, але який, я переконаний, пов’язаний з величезною і глибочезною нашою історією. Так званий світ тонких матерій, що оповивають не виключно людину, а й наші ландшафти. Адже історія не тільки в нас, а й поза нами, в надовколишньому світові.Людина живе не лише в певній біосфері, а й у сфері, створюваній нею самою, її культурною діяльністю.Людина опановує надовколишній світ, змінює ґрунт, рослинність, — про це свідчить уже Геродот, — створює свою власну культуру, мову, писемність, усі види мистецтв, звичаї та науку.Традиції, що передаються з покоління в покоління, у свою чергу, формують уже поведінку людей, впливають на психіку, на моральні та естетичні уявлення людини, формують, зрештою, світогляд, його гомосферу (вираз академіка Д. С. Ліхачова).І у кожного народу своя, властива лише йому гомосфера, що розшифровується як “людинооточення”. Аби сприймати культурну спадщину в її повноті, необхідно знати її походження, процес її створення та історичних змін, що відбивалися б в історичній пам’яті народу, і зафіксувалися б передовсім в обрядових піснях.
І невипадково Ксенофонт Сосенко коляди пов’язує з культом астральних світил та вогню, в яких розкривається ідея Різдва часу. “Цей старовинний релігійний мотив долучила християнська Церква до своїх найсвяточніших містерій: культ творчого принципу злучила з культом троїстого Бога Творця в Боговиявленні, а культ животворної води — з освяченням Христовим хрещенням Йорданськими струями і в цей спосіб, — зазначає він, — завела за старовинним святочним календарем християнське свято”.В одній із давніх колядок зі збірника Вол. Гнатюка відбито нашу національну космогонію творення всесвіту трьома голубами, які сидять на прадереві чемерушці серед космічного моря.Порадившись поміж собою, один з голубів виніс з дна моря піску, а другий розсіяв його “на чотири часточки”:Перша часточка — світаннячко раннє, Другая часточка — сонце правидненьке, Третя часточка — ясен місяченько, Четверта часточка — дробен дощик сіє.Або в іншій коляді: “Що місячик — то господарик, Що сонечко — то господинька, Ясні зірки — його дітки”, — антропогенний принцип світобудови свідчить, що Всесвіт нашими пращурами узгоджувався на всіх рівнях з людиною.Людина в цих містеріях ставала справді космічною, і вона немовби одночасно жила у двох вимірах, у двох світах. Один з яких ми з наступом цивілізації вже втратили і намагаємось компенсувати вигаданим світом віртуальності, обмеживши себе досить суттєво. Адже людина — не лише істота мисляча, любляча, гнівлива, радісна і сумуюча, вона, за свідченнями біофізиків, ще й людина випромінююча: десять випромінювань властиві їй плюс гравітація.Ми наділені тяжінням, ми відчуваємо своє тіло, але не бачимо власного випромінювання і не фіксуємо тих космічних променів, які проймають наше єство, що, напевне, нагадує пульсуючий клубок хвиль та антихвиль. І ці ж хвилі, я глибоко переконаний, ідуть і від рідної землі.Зримі зоряні пульсування зливаються з незримими спектрами променів від землі, окремі з яких ми спроможні сприймати у вигляді привидів, марень, звукових чи світлових сигналів. І такі імпульси фіксуються тими, хто споріднений зі своєю землею. А з іншого боку, із Всесвіту долинають ті інформаційні імпульси, які для відкритих Великих душ оформлюються в безсмертні рядки Махабхарати, Упанішад, Біблії, Корану чи Книги перемін “Іцзин”… Ці імпульси закладені в наших невмирущих колядках та щедрівках. Ці імпульси лягали на папір видатним нашим поетам, авторам “Слова о полку Ігоревім”, “Слова про Закон і Благодать”, творцям дійсним, а не імітаторам, наснажуючи вже інших, хто прилучався і прилучається до цих першоджерел, до наших духовних витоків.Внутрішній світ людини — душа, зовнішній — весь Всесвіт, якому немає ані кінця, ані початку, як і самому життю. Отже, і людина через цю причетність відчувала, незважаючи на свою фізичну обмеженість, смертним тілом душевне безсмертя. Якщо життя — вища форма існування матерії, а людина — навершшя цього життя, то, зрозуміла річ, людина наділена від природи цим почуттям космічності, безмежності, а отже, і безсмертя. Христос рождається! Славімо його!
