Такий лейтмотив прес-конференції Юлії Тимошенко за підсумками 2009 року
Петро АНТОНЕНКОФініш року і “передфініш”, а відтак — загострення виборчої кампанії спонукали до чергової хвилі критики на адресу уряду, прем’єра і водночас кандидата в президенти. Тим паче, рік був особливим — роком світової фінансово-економічної кризи, яка не могла обійти Україну, більш того — вдарила по ній особливо сильно. Тож тим, хто критикує, було де розгулятися, а на адресу прем’єра — насамперед. Адже ось він, зворотний бік медалі, цебто найвищих державних посад, чи то Президента, чи прем’єра. З одного боку ти у всіх перед очима, чують кожне твоє слово, а з іншого — є ж на кого, як кажуть, “вішати всіх собак”. Зрозуміло, що прем’єр-міністр не могла не відповісти на ці закиди. Єдине, в чому вона повністю згодна з опонентами, — криза особливо болюче вдарила по Україні з тієї причини, що всі попередні 18 років у нас, за великим рахунком, не здійснювали повномасштабних реформ, а була лише їхня імітація. Тому й кризу Україна зустріла далеко не в кращому стані.Водночас Юлія Тимошенко застерегла від критики “оптом” усього, наголосивши, що тут домінують суто політичні мотиви. І що така критика, радше критиканство, не додає оптимізму нашим громадянам, не поліпшує іміджу України у світі.
Тому прем’єр постаралася вдатися до конкретики. Почала з не дуже веселої, але тверезої констатації: в період найтяжчого удару кризи на початку 2009 року промислове виробництво в Україні впало майже на третину. Особливо постраждали експортні галузі — металургійна, гірничодобувна, хімічна. Їх довелося просто витягувати з ями, і саме державі, уряду. Хоч ці ключові галузі в переважній більшості давно в Україні приватизовані й належать великому капіталові, здебільшого наближеному до опозиційних політичних сил, до реґіоналів. Тут прем’єр-міністр таки змушена була “перекинутися на політику”. Виявляється, коли цей “реґіоналобізнес” особливо “припекла” криза, олігархи просто розгубилися і прибігли по порятунок до “слабкого”, як вони його називають, уряду. З великими труднощами розробивши антикризову програму в галузях, урядові вдалося пом’якшити удар світової кризи, і цей сектор економіки поки що повільно, але піднімається.Ще складнішою була ситуація в будівництві, де падіння в пік кризи становило 50—60 відсотків. Підтримала цю галузь лише урядова антикризова програма. Уряд викуповував у будівельників так звані “довгобуди”, житло в незавершених будовах. Це дало змогу будівельникам, які отримали живі кошти, нарешті завершити будови. А майже 6 тисяч сімей пільговиків безплатно отримали від держави нові квартири. І це дало змогу, навіть в умовах кризи, створити й перевірити на практиці нову модель житлового будівництва, яка обіцяє за кілька років покінчити з довжелезними квартирними чергами. Бо, окрім прямої участі держави, буде розгорнуто кредитування насамперед молодих сімей для їхнього внеску в будівництво. Ідеться про створення спеціального державного будівельного банку, практикуватиметься надання кредитів без першого внеску, під чотири відсотки річних, з виплатою його за 25—30 років. Характерно, що цей досвід викликав зацікавлення на недавньому саміті СНД, і ним уже вирішили скористатися Росія й Казахстан. Варта уваги озвучена прем’єром урядова програма підтримки української глибинки, насамперед малих міст, селищ. Зараз вони вкрай занедбані в соціальному плані й отримали сумну назву “депресивних реґіонів”. До речі, найбільше такої “депресії” чомусь в областях, де при владі реґіонали. Уряд запропонував принципово новий термін — “перспективні реґіони”. Щоб це не було лише голим терміном, пропонують значні пільги інвесторам, що вкладатимуть туди кошти. А головне — закладено абсолютно новий принцип бюджетної політики: формувати бюджети на місцях, залишаючи там значні кошти. Усе це сформульовано в підготовленому урядом новому Бюджетному кодексі України, який подано до парламенту, але, на жаль, поки що він не став законом.Може, трохи несподівано, але доволі чітко прем’єр назвала основою економіки держави сільське господарство. Як виявилося за підсумками року, це майже єдина галузь, яка в кризу не зменшила, а навіть наростила виробництво. Майже повторено рівень рекордного врожаю 2008 року. 1991-го, на який часто люблять посилатися критикани, Україна отримала 36,7 мільйона тонн зерна. 2000 — 34,5 млн т, 2005 — 38, 2007 — 29,3, 2008 — 53,3, 2009 — 48,5. Киваючи на кризу, наші перелякані банки 2009-го майже перестали кредитувати селян. Довелося уряду, не маючи, звичайно, коштів на пряме кредитування, бодай закупівлями врожаю через урядовий Аграрний фонд підтримати село. У рік кризи країна змогла вийти на третє місце у світі з продажу зерна. На першому, звичайно, могутні США — країна продала 76,1 мільйона тонн зерна. Україна експортувала за кордон 24,9 мільйона. Можна вважати це і другим показником у світі, адже формально на другому місці Євросоюз, хоч 30,8 мільйона продали 27 країн ЄС разом. Стосовно українського села уряд на порозі радикальних реформ. Ідеться про принципово нове кредитування аграріїв, яких час виводити, як сказала прем’єр-міністр, із “фінансового голодомору”. Створюється Аграрний банк. А це — беззаставне кредитування на сім—дев’ять років, а не на квартал—півроку, як зараз. І не під грабіжницькі, а під чотири—п’ять відсотків річних. Уже почалося створення мережі збуту сільгосппродукції через так звані обслуговуючі кооперативи. Мета — відсікти посередників, що в кілька разів накручують ціни на шляху від села до міського прилавка. Наступний крок — новації у ставленні до підсобного господарства селян, яке продукує велику частину сільгосппродукції. Зокрема уряд розробив законопроект, за яким робота в цьому господарстві має зараховуватися у трудовий стаж для пенсій.Тезисно ще кілька позицій. Якщо за 2007 рік в Україну надійшло 28,5 мільярда доларів іноземних інвестицій, а за 2008-й — 35,7, то лише за три квартали 2009-го —38,5 мільярда. Саме в рік кризи вдалося відродити українське літакобудування. Знову масово надходять замовлення на наші літаки. Рік позначений також випуском нового танка “Оплот”, за оцінкою фахівців, найкращого у світі. Саме цього року введено в дію потужну Дністровську гідроакумулюючу електростанцію.Фінансовій ситуації прем’єр приділила особливу увагу, спробувавши розвіяти “страшилки” опонентів. Так, є дефіцит бюджету, державні борги. Але ось цифри, і найкраще у відсотках до валового внутрішнього продукту, бо надто різні масштаби економік. Так-от, очікуваний рівень дефіциту держбюджету України за 2009 рік становить 2,96 відсотка ВВП. Для порівняння: в Японії — 10,5, США —12,2, Франції— 7,0, Росії — 7,7. Чимало пристрастей кипить довкола зовнішнього боргу України. Адже 2009 року нам довелося виплатити 36,3 мільярда гривень, а сумарно з відсотками з обслуговування боргів — аж 50,6 мільярда. Але що то були за борги? На жаль, Україна напозичалася більше, ніж варто, в попередні роки. Конкретно — 36,2 мільярда гривень боргів (тобто майже три чверті) уряду довелося виплачувати 2009 року позик попередніх урядів. Характерно, зазначила прем’єр, що левова частка цих боргів припадає на час роботи урядів Януковича, якого дехто нині подає як “великого господарника”. Щоб не склалося враження, що все лакується, прем’єр зазначила, що криза, на жаль, триває. Не вдається суттєво підвищити рівень зарплат і пенсій, ледве виходить їх хоч якось індексувати на рівень інфляції. Істини заради прем’єр нагадала, що чимало країн заморозили або й знизили зарплати. А повертаючись до політики, зазначимо, що критикувати у нас навчилися. Невипадково переважна більшість кандидатів у президенти взяла на озброєння тези розпачу, мало не апокаліпсису, а відтак — потребу в негайному “порятунку” від намальованого ними “краху”. Рятівниками постають, звичайно ж, вони, наші кандидати. Ось тільки що дає і додає гола критика, розпачливе критиканство? Надію? Авторитету Україні у світі? Визнаймо, що 2009-й — рік уряду Юлії Тимошенко…
